Поки харків'яни ховаються від небезпеки з повітря у бомбосховищах, ресторатори Олексій Барков та Станіслав Любимський намагаються прогодувати ціле місто. Щодня вони готують для мирних жителів, бійців ТрО та ЗСУ 7000 гарячих обідів та, ризикуючи життям, розвозять їх містом.
- Хлопці, чим ви займалися у мирний час і чому вирішили залишитись у Харкові?
Олексій: – До війни ми займалися ресторанами. У нас була невелика мережа різноманітних кухонь – ресторан, пляж, кілька піцерій та літніх кафе. Я та мій партнер Станіслав – з 2008 року власники Nebo restaurant & lounge.
У 2014 році ми, як і сьогодні, виявили активну громадянську позицію – підтримали АТО та 1,5 року активно допомагали Краматорську, Маріуполю, Гнутовому. Їздили допомагати людям на Донбас у 2014 році, і було б дивно у 2022 році виїхати з рідного міста.
Свої сім'ї ми вивезли – всі вони перебувають за кордоном у безпеці. А ми допомагаємо нашим мешканцям, воїнам, патрульній поліції – усім, кому можемо.
На сьогоднішній день ми виготовляємо понад 7000 обідів щодня. Так вийшло, що війна нас застала з повними складами продуктів. Вони допомогли нам організувати роботу.
Станіслав: - Є ще одна причина, через яку ми залишилися, – діти. Що скажеш синові, коли він запитає: «Тату, де ти був під час війни? Поїхав у гори на лижах кататися чи захищав свою Батьківщину?" Залишатися слід однозначно - заради дітей, заради сімей… Захищаємо свій будинок тими способами, якими можемо.
Буквально з перших днів війни долучилися до роботи. Спершу було складно. Щойно знайшлися люди, готові працювати: страшно, стріляють, довкола весь час щось вибухає... Знайшли одного-двох кухарів, що залишилися у Харкові. Починали готувати утрьох. Згодом до нашої команди приєднувалося все більше людей. Сьогодні у нас працює понад 50 людей. Усі люди, які прийшли до нас під час війни, хочуть допомагати.
- А що саме готуєте?
С.: - Гарячі обіди: всі дуже просять гаряче. Це гарнір, м'ясо... Коли з'явилася дівчина-пекар, почали робити пиріжки. Добре, обладнання дозволяло. Зараз більшість передової приїжджає за нашими пиріжками. У такий час хочеться порадувати себе чимось солоденьким. Тепер підтримуємо цю традицію – пиріжками та ватрушечками намагаємося підсолодити суворі будні військових.
О.: - Довгий час випікали хліб, який усім дуже подобався. Але на сьогоднішній день потрібні великі обсяги – стільки хліба, скільки потрібно, ми випекти не можемо. Тому почали працювати з пекарнею – постачаємо людям хліб нашого виготовлення та промислового виробництва.
- Ви розвозите їжу по точках?
О.: – У нас є посада логіста, який розподіляє водіїв. Водії щоденно складають маршрути. Доставка досить велика. Охоплення для нас – колосальне. Ми ж приватники: нам не допомагає ні держава, ні область, ні місто. Все самотужки.
Спочатку ми з партнером використовували свої ресурси, потім ресурси друзів, і нещодавно на нас почали звертати увагу різні фонди. Наразі ми працюємо з благодійним фондом «Схід SOS». Вони дізналися про нас і тепер дуже допомагають.
– Допомагають продуктами?
О.: - Так. Також нам перерахували кошти на закупівлю сировини у виробників. Самі намагаємося не торкатися грошей. Якщо нам їх пропонували, ми говорили: ось, будь ласка, – рахунок на паливо, ось рахунок на крупу чи щось інше. Так і працюємо.
Багато хто пропонує допомогу з-за кордону. Я говорю, що це не потрібно. Люди вантажать фуру в Іспанії, і вона 9 днів іде сюди. За цей час у нас все може змінитись! Ми так далеко не плануємо.
- Чому ви вирішили відмовитись від такої допомоги?
О.: - Погано те, що сьогодні у нас не працює жоден порт. Через це виробники сільгосппродукції сидять із дико переповненими складами. Раніше 80% нашої продукції виїжджало на експорт – на сьогоднішній день експорту немає: порти не працюють. Усе.
Фермери не зможуть провести посівну кампанію через відсутність грошей. Тож я всіх прошу витратити кошти в Україні. Заплатіть фермерам, і вони привезуть нам всю необхідну продукцію. У цьому випадку ми отримуватимемо все найсвіжіше і потрібне, а не прострочення в гуманітарних конвоях. Зрозуміло, що італійські макарони дуже гарні, але й у нас чудові крупи - гречка, пшениця... Це все треба переробити тут. І у наших фермерів з'являться кошти та можливість вижити.
Вважаю, що потрібна окрема програма – держава не повинна купувати нічого за кордоном, спершу все треба купити тут.
Я знаю людей, які готові віддавати свою продукцію за собівартістю. Вони вже не прагнуть з цього заробити: люди хочуть зберегти свої господарства. І, знову ж таки, приготувати щось із української свині чи курки набагато приємніше та простіше, ніж із привезених консервів: людям хочеться натуральної їжі.
- Куди ви везете приготовлені обіди?
С.: - У школах, садках є сформовані бомбосховища, де ночують, а то й живуть по 100-150 людей із довколишніх районів. Люди не мають світла, води та можливості щось готувати. Сьогодні для них гаряча їжа – основна потреба. Тож розвозимо її щодня.
О.: - Більшість приготованих нами обідів призначена для цивільних. Хоча ЗСУ та тероборону ми теж годуємо: знаходимося за кілька кілометрів від лінії фронту. Підрозділи ТрО та ЗСУ приїжджають до нас самі.
Возимо обіди в бомбосховища, лікарні, в невідкладну допомогу, медичний університет. Також працюємо з патрульною поліцією, яка розвозить обіди до важкодоступних районів міста. Крім того, у нас є своя доставка – 5 машин щодня возять по місту те, що ми приготували.
- Ви робите це з ризиком для життя.
О.: - Ну, перебувати зараз у Харкові – це, в принципі, ризик для життя.
- Яка зараз ситуація в Харкові?
О.: - Багато хто думає, що у нас тут затишшя, але це не так. Хіба сьогодні перша спокійна ніч була. Вчора жах що діялося, позавчора теж. Прямо якась розлюченість!
– І як вас зустрічають люди? Вже знають та чекають?
О.: - Знають та чекають. Це можна побачити за звітами у нашому телеграм-каналі. Спочатку ми не хотіли піару: ми знаходимося поблизу лінії фронту, і знищити наше підприємство дуже легко. Ще донедавна ми приховували своє місцезнаходження та не робили фотографій. Але оскільки своїх фінансів уже не залишилося, обсяги виробництва зростають, а отримувати продукти стає дедалі складніше – ми «вийшли на світ». Ще 2 тижні тому я б вам відмовив у спілкуванні.
- Ви витратили на обіди для харків'ян усі особисті кошти?
О.: - Свої – так. Абсолютно. У нас їх і було небагато: у зв'язку з карантином наш бізнес поступово знищувався, а фінальна точка у нашій трагедії виглядає так...
- Чи не було бажання піти в ТрО?
О.: - На початку війни, коли Стас мені казав, що треба взяти зброю в руки, я відповідав: «У той час, як ти будеш хріновим солдатом, якийсь хріновий кухар готуватиме погану їжу». На цьому ми зупинилися – кожен має робити те, що в нього добре виходить.