Святослав Вакарчук: Росіяни ціляться у пологові будинки та будинки для людей похилого віку. Інакше, ніж нацизм 21 століття, я це назвати не можу
За майже місяць, що пройшов з початку війни в Україні, Святослав Вакарчук об'їздив більше половини країни. Музикант дав концерт на "мосту Кличка" у Києві, виступав у харківському метро, коли місцеві ховалися там від бомбардувань, співав перед пам'ятником Дюку в Одесі, дбайливо "укутаним" у мішки, вів репортажі зі шпиталю в Запоріжжі, де оперували поранених дітей із Маріуполя, зустрічався з біженцями у Львові та встиг ще багато чого.
Чому лідер "Океану Ельзи" обрав зараз саме такий спосіб участі у подіях, що відбуваються в Україні? Про це Вакарчук 22 березня розповів в інтерв'ю виданню Zerkalo.io.
- Я не можу по іншому. Це моя країна, іншої я не маю. Я її дуже люблю. Для мене свобода вибору та гідність – це головні цінності в житті. Бачу, що Україна обрала ці цінності як свої базові. І зараз їх треба захищати. Якщо ми цього не зробимо, то російський солдат розтопче їх своїм чоботом і я не зможу показати маленькому синові, що ми збудували в нашій країні те, чого прагнули, - зазначив Вакарчук.
"Безпечно в Україні зараз не може бути ніде"
Музикант продовжує активно їздити Україною, але з міркувань безпеки планами не ділиться.
- Я був у Харкові, Запоріжжі, Херсоні, Миколаєві, Одесі, Києві. Останні два дні перебуваю на заході України, у Львові. Був у військових частинах та волонтерських центрах, зустрічався з поліцією. Завтра вирушу до міст, які знаходяться ближче до бойових дій. На цей тиждень маю великий план. Для безпеки подробиці того, як пересуваюсь, розповісти не можу. Вже бачив меми на тему того, як я швидко їжджу Україною, але насправді тут немає нічого дивного: ми мало спимо, рано встаємо і правильно вибираємо логістику, – поділився він.
Прихованість - не єдина обережність. За словами артиста, разом із ним їздить "невелика команда", завданням якої є охорона безпеки, але Святослав "не хотів розповідати, хто це". При цьому щодо небезпеки, яка йому може загрожувати з боку окупантів (особливо як персони популярної та публічної), Вакарчук відчуває певний фаталізм.
- На війні як на війні. Ти не думаєш про те, що буде з тобою, а думаєш про те, що буде з нашою країною та нашими дітьми. Вибачте вже за пафос, але так і є. Важливо розуміти, що безпечно в Україні зараз не може бути ніде. Думати, що якщо ти знаходишся біля лінії фронту, то в тебе більше ризиків, ніж в умовному Львові, не можна, - вважає він.
На підтвердження цих слів лідер "ОЕ" нагадує, що кілька днів тому в один із районів Львова прилетіли ракети, а до цього обстріляли Яворівський полігон.
- Росіяни бомбять усю Україну, вони використовують усе, що можна. Вони стріляють за мирними цілями та звичайними людьми, вбиваючи жінок і дітей. Вони ціляться в пологові будинки та будинки для людей похилого віку. Інакше, ніж нацизм 21 століття, я все це назвати не можу. У цей момент ти не думаєш про себе. Вважати, що з тобою хтось щось може зробити, поки йде війна за нашу незалежність – тим більше я офіцер – недоречно, – заявив музикант.
"Геббельс – студент першого курсу в порівнянні з росіянами"
Вакарчук зізнається, що, мабуть, найяскравіше – це дитяча лікарня у Запоріжжі.
– Лікарі пустили мене в реанімацію, де просто на моїх очах рятували життя дітей, які потрапили під обстріл гуманітарного коридору, коли виривалися з Маріуполя. Там була дівчинка Маша вже підліток, їй близько 14 років. За кілька годин до моєї парафії їй ампутували ногу. І вона була вся у сльозах, але не від болю, а від усвідомлення того, що з нею тепер буде. Молода і гарна дівчинка, яка раптом залишилася без ноги через те, що якісь божевільні упирі в Кремлі вирішили розв'язати війну, малюючи фломастерами на карті точки ударів. Це дуже страшно.
У цій же лікарні я зустрів хлопчика два-три роки. Він грав із машинками, фізично він не постраждав. Але дитина втратила обох батьків. У нього більше немає мами та тата... Це дуже б'є по мізках. Ти розумієш, що ніколи не пробачиш цього. Російська пропаганда може казати все, що завгодно. Геббельс – студент першого курсу порівняно з тим, що сьогодні вони собі дозволяють. Вони не чують і не бачать реальності. А можливо, просто не хочуть. Я перестав аналізувати їхні вчинки. Ніхто ніколи Росії це не вибачить. І відповідальність лежатиме не лише на Путіні, а на всіх російських громадянах, котрі це допустили, - поділився Вакарчук.
"Можливо, ненависть, що виникла у наших серцях, допомагає триматися"
Музикант каже, що більшість із його виступів "по маршруту" - імпровізовані, адже це не гастролі.
- Я скажу чесно: лише один виступ був спланований, всі інші проходили спонтанно. Ви ж не думаєте, що на Львівському вокзалі заради мене піаніно поставили? Воно там уже було, я побачив його і вирішив зіграти. Або харківське метро: гітару знайшли волонтери з надією, що я щось виконаю. Вони принесли її і сказали: «От». Я, звісно, не міг не зіграти. Єдиний запланований виступ був у одному з міст західної України, де багато волонтерських центрів та біженців.
Окрім спонтанної музики, на зустрічах люди та Вакарчук міркують про те, як перемогти і що потрібно для цього зробити, як важливо зараз підтримувати одне одного.
- Я дякую людям. Розповідаю про те, що я бачив в інших містах. Намагаюся та фізично допомагати. Наша команда привозить гуманітарну допомогу. Комусь потрібні антибіотики, а комусь треба заспівати в метро, а ще комусь і те, й інше. Деякі учасники гурту «Океан Ельзи» волонтерять у Львові, кожен зайнятий корисною справою. Усі намагаються наблизити перемогу, – описав розмови з людьми музикант.
Святослав зазначає контраст: гарний настрій у людей перемежується з ненавистю та страхом.
- Навіть ті, хто наляканий і перебуває у якійсь депресії від війни, бажають якнайшвидшої перемоги Україні. Але більшість людей у гарному настрої. Можливо, ненависть, яка виникла у наших серцях, допомагає триматися. Я впевнений, що коли ми переможемо, ненависть піде. Я впевнений, що все буде добрим. Якщо в Україні добро та свобода переможуть, то це буде добре для всього світу, зокрема й для наших сусідів. Це дуже важливо розуміти. Слава Україні!
