20 травня
Завантажити ще

Колеги Віталія Малахова: Він говорив - не плачте, коли помру: це фігня!

Колеги Віталія Малахова: Він говорив - не плачте, коли помру: це фігня!
Фото: Віталій Малахов

Згадуючи видатного театрального режисера та художнього керівника столичного Театру на Подолі Віталія Малахова, якого не стало 4 листопада, його колеги розповіли «КП" в Україні», як він «вибивав» акторам квартири, присікав у колективі плітки, лаяв за недотримання театрального етикету та хвалив… за провалені ролі.

Стас Жирков: «Театр із ним і без нього – дві великі різниці»

Стас Жирков. Фото: facebook.com/stas.jirkov

Стас Жирков. Фото: facebook.com/stas.jirkov

– Я прийшов у Театр на Подолі на четвертому курсі театрального – ну ось просто взяв і прийшов, без жодних зв'язків та домовленостей, – згадує художній керівник Київського театру на Лівому березі Стас Жирков. – І в коридорі зустрів Віталія Юхимовича. Кажу: "Я прийшов до вас працювати артистом". Він: "Добре, пішли". І доки ми піднімалися до нього до кабінету, не лише взяв мене до театру, а й запропонував пробуватись на купу ролей. Зрозуміло, я їх ось так одразу не отримав, але це бажання зразу ж таки «занурити» в роботу - дуже сильний хід.

Востаннє ми спілкувалися десь місяць тому. Він набрав перед черговим показом моєї вистави «Дівчина з ведмедиком»: «Ну як там, все добре? Не можу бути, вибач. Дякую, що попрацював, гарної вам вистави». Я йому сказав те, що відчував тоді: «Без вас сумно». І це правда: театр із ним і без нього – дві великі різниці.

Якщо говорити про людські якості, він неймовірно веселий, позитивний, сучасний, із прекрасним почуттям гумору.

Якщо говорити офіційною мовою, то Віталій Юхимович – один із найкращих та найцікавіших українських режисерів старшого покоління. Рівних йому, на мій погляд, немає – за відвертістю, за бажанням зрозуміти сучасний світ. Ми всі якогось моменту хочемо вступити в конфлікт зі світом. У нього цієї якості не було, він щиро хотів зрозуміти, прийняти, спробувати розібратися. Метр української театральної режисури, міцний театральний менеджер із продюсерським нюхом.

Якщо говорити про людські якості, він неймовірно веселий, позитивний, сучасний, із чудовим почуттям гумору. До останнього намагався розібратися у такій непростій справі, як театр. Був безповоротно закоханий у це мистецтво, не даючи ані собі, ані комусь поряд засумніватися у його значущості.

Він був незадоволений, що я ходжу в кепці театром, коли репетирую. При всьому тому, що був дуже сучасною людиною - користувався усіма можливими гаджетами, а викликавши до кабінету, просто до хрипоти сперечався. «Віталію Юхимовичу, вже ніхто не дотримується старомодного театрального етикету!» - намагався пручатися. "Ти що, не тямиш? Так не можна!" – не здавався.

Ольга Усачова: «Малахов не любив закулісні історії»

- Малахов був неймовірним оптимістом, мав анекдот на кожен випадок життя. Збір трупи чи технічні поради – завжди багато жартував. З одного боку, був дуже відкритий, з іншого - тримав субординацію: якось вдавалося йому зберігати цей баланс, – розповідає головний редактор yabl.ua, колишній PR&SMM-менеджер Театру на Подолі Ольга Усачова. – На контрасті з попереднім театром, де працювала, багато тут мені здавалося нереальним. Ну не може, наприклад, у колективі не бути інтриг. Більше двохсот людей – величезний організм. Але Малахов, як керівник, завжди був за прозорі стосунки, не любив закулісних історій. Він завжди казав, що коли когось щось не влаштовує, треба все з'ясовувати «очі в очі». Ратував за те, щоб усі жили дружно.

Ольга Усачова Фото: facebook.com/UsachovaOlga

Ольга Усачова Фото: facebook.com/UsachovaOlga

Для згуртування колективу у нього були свої прийоми, наприклад, створив кілька років тому рок-мюзикл «Хіба ревуть волі, як ясла повні?», щоб згуртувату у трупу "новоприбулу"молодь. Вистава-тимбілдинг. Усередині спектаклю навіть утворився музичний бенд, актори самі вигадували пісні.

Він був дуже демократичним. У Фейсбуці є фейкова сторінка театру. Один з блогерів створив її, коли було багато розмов про нашу нову будівлю, і часто пише пости на грані – наприклад, може дуже суб’єктивно обговорювати якісь політичні моменти. Але Віталій Юхимович навіть до цієї сторінки ставився спокійно. Коли я привела до театру юристів, запропонувала якось поборотися, адже користуються нашим брендом, він не загорівся цією ідеєю.

Малахов нас часто хвалив. Можливо, тому є локальний жарт, що до Театру на Подолі важко потрапити і так само важко з нього піти. Люди працюють десятиліттями та цілими династіями – тут неймовірна атмосфера сімейності. Можливо, вона розпадеться, оскільки трималася на художньому керівникові та його філософії. Дуже не хотілося б, щоб театр потрапив до рук самодура, сподіваємося на те, щоб прийшов хтось хоч віддалено схожий за балансом творчих амбіцій та повагою до команди на Віталія Юхимовича.

Максим Голенко: «Театр на Подолі – це дуже вистраждана ним історія»

Максим Голенко Фото: facebook.com/golenkom

Максим Голенко Фото: facebook.com/golenkom

- Театр на Подолі – це дуже вистраждана ним історія. Віталій Юхимович йшов до цього багато років: з невеликого театру-студії створив потужний муніципальний театр. Це один із найсучасніших театрів в Україні, такого рівня є лише в Європі. Він сам вивчав, які у світі з'являються технології, іноді навіть фахівці не могли зрозуміти, як його ідеї втілити у життя, але наразі усе це в театрі є, – розповідає головний режисер Одеського академічного музично-драматичного театру Максим Голенко. - Коли ми ставили у них виставу, Віталій Юхимович усіляко допомагав. Постановка вийшла однією з найдорожчих у їхньому репертуарі, але Малахов з усім погоджувався, за що йому дуже вдячний. Я міг вигадати: «Нам потрібен оркестр і контрабас!» І він йшов на чергові витрати.

Сергій Калантай: "Я провалив роль, а він мене... похвалив"

– Я знаю Віталія Юхимовича з 1985 року, виходить, вже 36 років, – розповідає актор Театру імені Франка Сергій Калантай. - Познайомилися ми просто: я був старшокурсником театрального інституту, а він ставив виставу на паралельному курсі. Ходив на всі його репетиції, і не було жодних сумнівів, актором якого театру хотів би стати – тільки до Малахова до Театру естради! І я прийшов на проби з Анатолієм Гнатюком та Михайлом Церишенком, який пізніше перебрався до Москви і став одним із провідних акторів у театрі Петросяна. Ми не готували ані сцени, ані п'єси, а показали кілька імпровізацій на кшталт сьогоднішніх стендапів. Так я потрапив до трупи до Малахова.

Сергій Калантай Фото: facebook.com/sergey.kalantay

Сергій Калантай Фото: facebook.com/sergey.kalantay

Буквально другого дня він випустив мене на сцену, довіривши невеличку роль. Зрозуміло, що від переживань я провалив сцену, а він мене... похвалив. При тому що я випадково підставив підніжку головній героїні, наступивши на плащ головного героя, сказав: «З почином!»

Він старший за мене на десять років, і мені здавалося, що це мій старший брат, який увесь час опікується, піклується. Він до всіх молодих так ставився. Коли я був у армії, зателефонував мамі: «Коли син повертається? Ми на нього чекаємо». Був дуже добрим та чуйним. Завжди йшов назустріч, вирішував акторські проблеми у побуті. Коли в мене народилася друга дитина, Малахов ходив зі мною інстанціями «вибивати» мені якусь житлоплощу. Моя дружина служила в Театрі Франка, але вони не могли допомогти, а тут керівник маленького студійного театру... І допоміг вирішити житлове питання!

Я не так часто телефонував йому, але коли повернувся з Німеччини, де довгий час жив і працював, він сказав одну фразу: "Калантушо, в кіно награєшся - приходь до мене!" Я ніколи не дозволяв собі сказати йому «ти», хоча у нас були близькі стосунки і за внутрішнім станом він був молодшим. Ми всі дорослішали, а він, як і раніше, залишався юним пацаном з пустотливою усмішкою.

Ганна Саліванчук: «Він був як другий батько»

- Віталій Юхимович нерідко жартував над смертю. Казав нам: "Не плачте, коли помру, - це фігня!" – розповідає актриса Театру на Подолі Ганна Саліванчук. - Коли показував на репетиціях, як треба грати, робив це краще, ніж будь-який актор. Це було неймовірно!

Анна Саліванчук із Віталієм Малаховим. Фото: facebook.com/ann.salivanchyk

Анна Саліванчук із Віталієм Малаховим. Фото: facebook.com/ann.salivanchyk

Найдобріша людина, він для мене був як другий батько. Коли прийшла до театру, була зовсім молодою. Хворіла – допомагав знайти хороших лікарів. Позичав гроші без жодних розписок, коли робила ремонт у квартирі. Він усіх наших акторів вважав за своїх дітей.

Я служу у Театрі на Подолі 15 років. Це чудовий театр, бо його зробив Віталій Юхимович. Він вклав сюди всю душу, всього себе. І помер через те, що недолікувався, а знову побіг на роботу – репетиції, репетиції…

Він тут днював і ночував. Вистава йде 15 років, а він перед постановкою раптом заявляє: сьогодні міняємо монологи! Весь час вигадував щось нове.

Ми були впевнені, що він житиме ще довго. І якби він дав собі трохи відпочити після операції навесні, все було б добре. Коли бачилися востаннє, ми так добре поговорили, насміялися, обіймалися, але я навіть не могла подумати, що це було прощанням.

Тамара Трунова: «Любила, коли Малахов переривав мої репетиції»

Тамара Трунова Фото: instagram.com/trunova_tamara

Тамара Трунова Фото: instagram.com/trunova_tamara

- Коли Віталій Юхимович запросив робити постановку в його театрі, для мене це стало особливою подією, - розповідає головний режиссер Київського театру на Лівому березі Тамара Трунова. – Усі режисери складно ставляться, коли хтось втручається у репетицію, перериває її. Але я любила, коли Віталій Юхимович раптом з'являвся під час моїх репетицій із найцікавішими байками та чудовими спогадами. Слухала його, просто затамувавши подих. І розуміла: який досвід, яке довге насичене життя за всім цим криється.

Для мене його відхід – особиста втрата. Наразі пишуть про те, як багато втратив український театр. Я повністю згодна, але водночас розумію, що ми не цінуємо цих геніїв, доки вони живі. І такі страшні ляпаси долі повинні нас вчити ставити важливі питання: чим ми живемо? Як ми живемо? Чи можемо ми підтримувати живих або тільки здатні згадувати тих, що пішов?

ДОВІДКА

Віталій Малахов (19.07.1954 – 04.11.2021) – український театральний режисер, художній керівник-директор Київського драматичного театру на Подолі. 2008 року став народним артистом України. З 1963 року працював у Студії юних дикторів на українському радіо. З 1972-го до 1977 року проходив навчання у Київському державному театральному інституті ім. І. Карпенка-Карого на факультеті режисури драми. 1977 року розпочав свою кар'єру на українському телебаченні. З 1978-го до 1979 року працював у Київському державному театрі російської драми імені Лесі Українки. 1979 року очолив Київський державний Театр естради. З 1985-го по 1987-й працював із трупою на базі Київського молодіжного театру. У 1987 році створив свій театр - Київський драматичний театр на Подолі. Як режисер-постановник створив понад 50 вистав.

Віталій Малахов зробив, здавалося, неможливе – з невеликого театру-студії створив потужний муніципальний театр. Фото facebooc.com/Irina Chikalova

Віталій Малахов зробив, здавалося, неможливе – з невеликого театру-студії створив потужний муніципальний театр. Фото facebooc.com/Irina Chikalova

Віталій Юхимович ратував за те, щоб усі жили дружно. Фото: facebook.com/Lucy Varnava

Віталій Юхимович ратував за те, щоб усі жили дружно. Фото: facebook.com/Lucy Varnava

Новини по темі: Втрати Даша Малахова