2024 рік для Надії Матвєєвої став професійно насиченим. Окрім «Неймовірної правди про зірок» на СТБ, телеведуча запустила власне розважальне YouTube-шоу «Запитала». А після опанування професії коуча нещодавно отримала ще й диплом магістра з психології.
В інтерв’ю Коротко про Надія Матвєєва розповіла, чому зацікавилася психологією, як народилася ідея запустити своє шоу на YouTube, чому її «терапія» - це прогулянки, що для неї значить фраза «все буде добре» та що приносить радість у житті.
Вдячна, що мені випала честь бути уособленням фрази «все буде добре»
- Надю, чи стало YouTube-шоу «Запитала» для тебе самої виходом із зони комфорту? Бо тут ти зовсім інакша, ніж була у своїх попередніх проєктах. У всіх склався образ такої собі матусі, яка всіх підтримає, заспокоїть, а тут ти жартуєш, жваво щось обговорюєш. І тобі дуже личить.
- Дякую. Можливо, це так сприймається. Але в мене не було виходу із зони комфорту. Навпаки, я створила, як на мене, комфортні умови і для себе, і для гостей. Бо це не інтерв’ю в класичному жанрі, це, скоріше, спроба поспілкуватися з друзями і разом відповідати на питання з різних сфер.
Моїм бажанням було створити настільки душевну і радісну атмосферу, наскільки це можливо. Спілкування з людьми, яким телефонують мої гості, і для них приємне, і, відповідно, для мене. Тому я себе доволі комфортно почуваю. Можливо, не в усіх моїх попередніх проєктах проявлялася саме така моя сторона, але це у мене завжди було. В різних напрямках проявляються різні сторони людини, різні риси.
- Це дороге задоволення? У тебе ж є команда, а ще ж красива картинка. Ти сама вкладаєшся?
- Ідея такого шоу належить моєму помічнику. Він є продюсером цього проєкту. Завдання було таким, щоб створити щось затишне, приємне, гарне, цікаве для глядача, але не перетворювати це на якісь інвестиції невідомо у що.
Наші партнери, які вже мають довіру до мого особистого бренду, мінімально допомагають нам покривати витрати на зйомку. Я на цьому не заробляю поки що, але й не вкладаюся так, щоб мені було страшно дивитися, чи є перегляди, чи ні. Роблю цей проєкт для задоволення.
- А ти сумуєш за «Все буде добре»? Проєкт давно вже не виходить, але тебе до сих пір сприймають як людину, яка може сказати «все буде добре» і цим заспокоїти.
- Так. Це мантра для українців, створена каналом СТБ, а мені випала честь бути обличчям і уособленням фрази «все буде добре». І я за це дуже вдячна. Коли ти так часто і аргументовано, як я, майже протягом 7 років, цю фразу говорила, то вона вже наче зрослася зі мною.
Був період, вже під час повномасштабної війни, коли я не могла вимовляти ці слова. Здавалося, сенсу в цьому немає. Бо як можна таке говорити, коли навколо відбувається такий жах і ми в ньому живемо? Але згодом саме через людей, з якими я спілкувалася, які коментували мої дописи у соцмережах, відчула, що потреба в цьому є. Кожен вкладає свій сенс в ці слова, але найголовніше – вони підтримують.
Останнім часом відбулася дивна і прекрасна подія. Мій помічник виклав у TikTok відео, де я кажу глядачам, що це останній випуск «Все буде добре». І користувачі почали знімати ролики, щоб повернули «Все буде добре», тому що після закриття цього проєкту, мовляв, все пішло не так - почався ковід, потім повномасштабне вторгнення…
Що цікаво, цей тренд у TikTok задала молодь. Вони пишуть, що я легенда їхнього дитинства, як після школи вони дивилися всі випуски. І мені так тепло на душі, що вони дивилися гарний контент – програму, яка вчила життю, гарному ставленню до себе і до життя, давала добрі та корисні поради. Зараз наче якесь відродження відбувається, люди в передчутті того, що «все буде добре» має повернутися в наші душі, наше життя і сприйняття.
Треба бути емпатичними, але не руйнувати свою психіку
- Анонсуючи проєкт «Запитала», ти казала, що прагнула бути ближчою до глядачів, щоб вони відчули, що зірки - це такі ж люди, зі своїми курйозами та слабкостями. Що сьогодні є твоєю слабкістю?
- Моєю слабкістю є те, що мені не вистачає ресурсу і сфокусованості, щоб робити важливі для мене речі – зосередитися саме на коучингу та психології. Адже я більше відволікаюся на те, щоб підтримати людей своїм контентом, створити атмосферу «все буде добре». А внутрішньо я вже хочу й налаштована на те, щоб робити щось конкретне, пов’язане з моєю експертністю як коуча і психолога.
- Але це теж терапія для людей, особливо, коли в соцмережах стільки негативу.
- Думаю, так. Але не заспокоюй мене, я маю робити це більш ефективно і фахово.
- Якщо я поцікавлюсь в «Запитала»: чи є в тебе питання, які тебе бісять в інтерв’ю?
- «Запитала», як я вже сказала, це не інтерв’ю. Але якщо відповідати про те, що мене бісить в інтерв’ю… Хитрожопість (сміється). Коли людина питає не щиро в моменті, а здалеку підбирається до того, щоб поставити саме те підступне або навіть некоректне питання, заради якого вся розмова й робиться.
Розумію, що це, можливо, професійна стратегія. Але як людині, як інтерв’юеру, якщо б я брала інтерв’ю, мені б це не подобалося. Зараз треба більше щирості і простоти. Немає ресурсу на подібні «залицяння».
- Ти вже сказала, що хотіла б більше часу приділяти коучингу і психології. Хочеш мати психологічну практику?
- Так, обов’язково. Як психологиня я поки до цього не готова. Практичний психолог - це фахівець, який знає теорію і має невеличку практику, але треба визначитися, по якому напрямку йти.
У коучингу я маю свою нішу. Мій напрямок – це проявленість. Тобто, якщо людина хоче більше показувати себе світу, проявлятися, але відчуває цілий спектр внутрішніх проблем, які не дають їй це зробити, то тут я можу використовувати свій медійний досвід і коучинг як систему зміни стратегії і мислення, щоб отримати результат. Практика – це обов’язково, тому що сертифікований коуч має практикувати.
Я вже почала робити масштабні проєкти, щоб цей спосіб коучингового мислення допомагав багатьом людям жити так, як вони вважають за потрібне.
- Ти дуже емпатична людина. Готова до психологічних практик, особливо зараз, коли стільки бід і трагедій у людей? Готова це витримати?
- Дивишся прямо в корінь. Це саме те питання, яке має поставити собі кожен фахівець допоміжної професії. Моя дипломна робота – емоційний інтелект майбутніх психологів. Там, зокрема, я досліджувала зв’язок емпатії, як необхідної складової особистості психолога, з емоційним професійним вигоранням, як наслідком емоційної залученості. І це стосується будь-якої людини. Ми всі відчуваємо, коли через велику емоційну залученість немає сил, наче ти безпосередньо взяв участь у всіх трагічних подіях. Хоча це, слава богу, для когось не так.
Тому треба вміти відчувати і розпізнавати емоцію людини, будувати на цьому комунікацію і допомагати – співпереживати, співчувати і просто переживати емоції разом з людиною.
Якщо подивитися на мій телевізійний досвід, як запрошеної експертки в проєкт «Один за всіх», то глядачі називали мене там «плакальницею». Я настільки була залучена в кожну історію, що скільки б не казала собі, що плакати не треба, все одно в якийсь момент починала плакати.
Тож розумію цей ризик, і саме тому з обережністю ставлюся до того, щоб піти в консультації з психології саме зараз. Можливо, з часом я більш усвідомлено це пропрацюю.
Але це питання, яке ти поставила, важливе для кожного українця. Треба бути емпатичними, але не руйнувати при цьому свою психіку.
- Це інколи просто неможливо. Я можу прочитати новини, приміром, про людей, які загинули, я їх не знаю, але починаю ридати і не можу зібрати себе докупи.
- Таким чином ми намагаємося прожити свої внутрішні страхи, які накопичилися. Вони є, просто ми їх не визнаємо, тому що це боляче. А через чужі історії виплескуємо ці емоції. Однак прожити емоцію треба таким чином, щоб вона не руйнувала: пропустити через себе, але зберегти ресурси. А може, і посилити. Для цього є певні техніки. В цілому - це вчитися за собою спостерігати: як емоція прийшла, як я її проживаю, як відпускаю.
Можу сказати, що стала усвідомленим дипломатом
- Володіючи знаннями, техніками, ти сама себе краще стала розуміти?
- Так. Я ще більше полюбила коучинг саме через те, що це шлях до коучингового мислення. А коучингове мислення - це гнучке, адаптивне мислення, відкрите, безоціночне і з фокусом на результат. За допомогою коучингу ми маємо показати і навчити людей мислити саме так.
Українці, де б вони не жили, мають бути усвідомленими. Тобто не просто жити, а усвідомлювати, що відбувається, і розуміти, як адаптуватися. Мені адаптивне мислення дійсно допомагає, тому що я вже можу в певний момент спіймати себе на емоційному залученні, про яке ти говорила, видихнути, заземлитися в моменті і інакше це пережити. Дуже складно цього досягти, але це має бути процес – навчитися не давати оцінок, наскільки це можливо в моменті. Це дуже-дуже полегшує життя.
- Що тобі допомагає сьогодні розслаблятися, насолоджуватися моментом? Думаю, перше, що ти скажеш, – це прогулянки з песиком Семочкою.
- Так і хотіла сказати (сміється). Я, напевно, вже всіх просто задовбала, тому що всюди завжди кажу: люди, гуляйте, ходіть пішки, намагайтеся роздивлятися дрібнички - сніжинку, гілочку, собачку, пташку. Чесно, я настільки прийняла це для себе, що якщо ти зараз запитаєш «а що ще мені потрібно?», то мені знадобиться хоча б декілька секунд, щоб просто вийти з цього стану. Мені зараз так кайфово.
Мені здається, якщо я закохаю людей в прогулянки, то вже виконаю свою місію, що все буде добре.
Багато людей, зокрема і в моєму оточенні, кажуть: як це - просто гуляти, я не можу кудись йти без цілі. Але в тому то й сила прогулянки – просто йти і насолоджуватися цим моментом.
- Ти розповідала, що в дитинстві, яке в тебе було психологічно нелегким, ти згладжувала всі гострі кути в родині. Зараз ти так само згладжуєш кути в родині? Чи можеш сказати все відверто і не підлаштовуватися під когось? Коли ми говорили декілька років тому, ти казала, що працюєш над тим, щоб говорити з близькими про все, навіть якщо це неприємні розмови.
- Тут я можу сказати, що стала усвідомленим дипломатом. Оцю свою здатність я вже сприймаю як суперсилу. Я пропрацювала ці моменти і беру це як скарб, який дало мені життя. Я знаю, що це моя суперсила, яку можу використовувати, свідомо розуміючи, що відбувається.
Раніше то була позиція дитини, що я змушена залагоджувати конфлікти, бо дорослі від мене цього вимагають. А як доросла людина, вже можу обирати: бути дипломатом чи обирати чесність і сказати, що я хочу. Але сказати не через тиск, бо мені набридло, що я маю все залагоджувати, а тому, що тепер я можу зробити це чесно і відверто.
Коли є усвідомлення цього, все вже виглядає не як відчай, а як твій вибір. І мені це вдається. Не скажу, що на 100%. Але дякую за питання, я навіть не замислювалася над цим. Тому так, я маю певні результати.
Визнавайте для себе, в чому ви прекрасні
- У тебе був непростий період стосунків із мамою. Мова про сепарацію від батьків. Батьки мають вчитися відпускати дітей, не робити життя дитини своїм. Як вам вдалося побудувати інші стосунки?
- Я б не сказала, що це інші стосунки. Це про близькість двох дорослих. Я нарешті визнала, що прийшов час, коли я не можу в більшості випадків ставитися до мами, як до людини, яка має мене втішати, жаліти і тому подібне. У мами через вік, через стан здоров'я вже немає такого ресурсу. Звісно, вона цього не визнає, їй хочеться і надалі бути для мене великою підтримкою. Але життя йде. І тепер я стала її підтримкою. Через це у нас стосунки двох дорослих жінок, кожна з яких робить те, що може для себе, і підтримує іншу.
Основне – моє розуміння цього. Я вважала, що маю розповідати мамі все, що відбувається у моєму житті, що переживаю, бо вона моя найближча людина. Так не має бути. Наші мами, а моїй мамі 76 років, багато чого вже не можуть емоційно витримати. Літні люди можуть впадати в дитячу позицію, навіть не усвідомлюючи цього. Тому треба бути обережними і так іноді це й сприймати, якщо мама або тато щось кажуть дивне, щось вимагають. Просто на емоційному рівні розуміти, що людина, умовно кажучи, впадає в дитинство.
Іноді можуть бути емоційні сплески, але в цілому є процес розуміння. Мама зараз цілком залежить від мене, бо хворіє. Але вона великий оптиміст. Вдячна їй за те, як вона тримається. Розумію, що будь-яка людина на її місці могла би жалітися на життя, що вона не може жити як раніше. Та вона натомість каже: я вже пожила, і хоча моє життя було важке, вдячна, що дожила до таких років і ще сама можу щось робити. Чесно кажучи, вкотре вже вражена маминим оптимізмом.
В цьому сенсі хочу бути, як мама. Бо який би не був біль у її житті, вона все одно збирала себе, продовжувала жити і не жаліється.
- Мені здається, ти теж така і є чи ні?
- У тебе однозначно є хист психолога (сміється). Напевно, цю здатність вона якось мені передала. На щастя, в мене інше життя. Від такого важкого життя, як було у мами, я, напевно б, зламалася, не витримала. А вона витримала.
- Ми починали розмову з багатьох твоїх здобутків за минулий рік. А що ти собі запланувала на 2025-й? Дозволяєш собі мріяти? Бо зараз все частіше чую, що люди забороняють собі мріяти.
- Думаю над цим останнім часом. Не треба себе змушувати підбивати якісь підсумки, ставити мету і мріяти, якщо зараз ви цього не відчуваєте. Якщо немає на це ресурсу, повертайтеся до маленьких радощів життя в моменті.
Якщо у людини є внутрішній ресурс, в неї автоматично з'являться і бажання. Тоді вже можна довести їх до результату, і тут коучинг в поміч.
У мене гарні підсумки року. Але от зараз подумала, що стримую себе від того, щоб святкувати свої результати.
Якщо є результати, якщо є радість, святкуйте так, як вважаєте за потрібне. І собі, і всім так кажу. Шукайте маленькі радощі, святкуйте те, що є.
Оскільки в мене сформувався гарний професійний ресурс в напрямку коучингу і психології, тому маю мету якомога більшій кількості людей дати інструмент коучингового мислення через різні напрямки. Один з них – як зробити натхнення інструментом для досягнення мети, тобто перетворити натхнення на ентузіазм, а ентузіазм - на результати у житті. Отака у мене мета на 2025 рік.
- Наприклад, чому ти раділа останнім часом?
- Наприклад, коли ми з колегами, Гришею Решетником, Сашею Тереном та іншими, вітали наших партнерів з Різдвом, ходили колядувати з професійними гуртами-колядниками.
Сама собі дивувалася, наскільки я в це залучалася, не замислюючись, починала і підспівувати, і пританцьовувати, і «козу водити»… Раділа тому, що є можливість зустрітися з людьми вживу і разом створити святкову атмосферу, незважаючи на те, що відбувається навколо.
Або, наприклад, насолодою для мене був час, проведений наодинці з собою. Я виїхала за місто в заміський комплекс, де красива природа, тиша, спокій. Вимкнула телефон і просто гуляла. Спектр радості може бути і тихим, і гучним, і незрозумілим іншим людям.
Визнавайте для себе, в чому ви прекрасні. Це дуже допомагає у житті.