1 листопада на каналі СТБ вийде 13-й сезон реаліті «Холостяк». Головний герой Олександр Терен зізнався у соцмережах, що обрав ту, «поруч з якою його очі щасливі».
В інтерв’ю Коротко про ведучий проєкту «Холостяк» Григорій Решетник розповів про залаштунки цього сезону, як ставиться до обраниці Терена, про святкування свого дня народження, чому прагне відкритості у соцмережах, про стосунки у родині, як реагує, коли їх з дружиною називають ідеальною парою, та до чого прагне.
Нам немає за що переховуватись чи виправдовуватись
- Гришо, 17 жовтня ви відсвяткували день народження у Чехії. Ваша дружина Христина написала в соцмережах, що день був неймовірним. Вас прийшло привітати чимало людей. Хто вони?
- Напередодні наші близькі друзі, які живуть у Чехії, запросили нас з Христиною стати їхніми вінчальними батьками. І оскільки я людина дуже скромна, думав одразу повернутися додому, щоб на свій день народження не привертати до себе додаткової уваги. Друзі попросили нас залишитися. І - зробили для мене неймовірний сюрприз, організували святкову сімейну вечерю. Я про це не знав, знала лише моя Христинка.
Це друзі, близькі нам люди, які вже давно живуть у Чехії, але тримають зв’язок з Україною, дуже багато допомагають і виховують україномовних дітей.
Я майже ніколи не святкую свій день народження. Люблю робити сюрпризи іншим, але цього разу з радістю приймав вітання від друзів. Вечір справді став незабутнім. Випадкових людей на нашому вечорі не було.
- Чому не любите святкувати свій день народження?
- Щиро кажучи, я свідомо уникаю святкувань, компліментів, зайвої уваги. Та й, може, не на часі зараз святкування, вважаю, можу обійтися сімейною вечерею. Але мені було дуже приємно, що друзі влаштували мені сюрприз. Дуже вдячний за це.
Взагалі отримав просто шалену кількість привітань від прихильників, друзів, знайомих.
- Ви завжди такий чемний, стриманий. Вас взагалі може щось вивести з себе?
- Безумовно. Щодня у мене є безліч дискусій різного характеру з моєю любою дружиною, дітьми. Є побутові речі, на які потрібно реагувати і вирішувати. Не все так ідеально у моєму житті.
Буває дуже багато різних моментів, які чи то свідомо мене провокують, чи не свідомо, і я буваю доволі емоційним. Але з віком намагаюсь давати пояснення цій емоційності, стримувати її. Розумію, що у кожного своє бачення, всі люди різні, і, можливо, вони в цей момент також були занадто емоційними, і мене це могло роздратувати.
Щодо скромності – це якась вроджена риса характеру. З одного боку, вона мені подобається, додає якоїсь впевненості. З іншого - іноді й заважає. Я вимогливий до себе.
- Ви не приховуєте, де буваєте, куди їздите. І щоразу за таку відвертість отримуєте чимало хейту. Після фото з Чехії теж були різні коментарі, суперечки. Так, це чесно, але ці знімки варті хейту?
- Для нас на першому місці стоїть відвертість і відкритість. Це в жодному разі не намагання щось комусь довести, не зайве привернення уваги до себе. Ми не порушуємо закон, ми усією родиною весь час перебуваємо в Україні.
І не хочеться, щоб хтось про нас щось дізнавався з інших джерел. Наприклад, не з дописів людей, які підходили до нас в Чехії чи якійсь іншій країні поспілкуватися, сфотографуватися. Отак в когось можуть виникнути запитання, чому ми самі про це не сказали. І це не про чесність.
Ми ділимося своїми емоціями. Ми нікого не хочемо образити. Ми розуміємо, що в когось зараз немає можливості кудись поїхати. Але ховатися точно не хочеться, адже нам немає за що переховуватись, виправдовуватись, вибачатись. Ми на місці, допомагаємо Збройним Силам, організовуємо збори. Ночуємо, як і всі наші люди, в бомбосховищах.
Наші близькі люди запросили нас на своє вінчання, це дуже відповідально для нас. Вони довго на це чекали. Тут просто по-людськи відмовити було б складно.
- Це морально не вводить вас у депресивні стани? Мовляв, за що?
- Це складно. Але ж ми розуміємо, що медійним людям завжди дістається. І не секрет, що є ті, хто виїжджають, подорожують, можливо, живуть не зовсім праведно - подвійним, потрійним життям, але вони не на виду у суспільства і до них питань в публічній площині не виникає. Але врешті це їхня зона відповідальності. Ми крокуємо іншим шляхом.
Олександр сам приймав рішення, це його життя
- До старту «Холостяка» готові? Будете дивитися ефір з командою, можливо, з Сашком?
- Це вже наша традиція – збиратися всією командою для перегляду першого епізоду. Звісно, ми знаємо, що відбуватиметься, але ж цікаво, який вигляд це матиме в ефірі, коли зібрані найцікавіші моменти. Дуже хочу, щоб і Сашко був присутній. Сподіваюсь, він буде.
- Різниться ж те, що ви бачите наживо і в ефірі?
- Уявіть, ми відзняли, умовно кажучи, 40 годин матеріалу, а можемо показати лише 5 годин! Звісно, це добірка найкращого. Але без зміни контексту, відвертостей і концептуальних принципових речей.
- Після завершення зйомок «Холостяка» Терен писав, що ця пригода точно зостанеться надовго, якщо не назавжди, в його житті. І що ці зйомки – це було не просто. Що було найскладнішим для Олександра, хоча він людина медійна?
- Як би людина медійно не була готова, це один із найскладніших проєктів, бо він один із найвідвертіших і найемоційніших. Тут все зводиться до почуттів героїв.
Сашко надзвичайно фізично витривала людина. Першу вечірку ми знімали 30 годин, і він увесь час був на майданчику. Тому, думаю, писав він точно не про фізичну витривалість.
Мова йде, найімовірніше, про емоційну складову. Адже в житті людина не ходить кожного дня на побачення, тим паче – на кілька побачень за день. До того ж, в кінці кожного тижня наш Холостяк має прощатися з однією із дівчат. І це все людина пропускає через себе. Це така концентрація життя довжиною в два місяці! Емоційно це дуже складно. Думаю, основний посил в дописі Олександра був саме про це.
- У ще одному дописі він зізнався, що обрав ту, яка стала «найближчою його серцю та поруч з якою його очі щасливі». Що скажете: життя Терена змінилося після фінального епізоду?
- Життя Терена сильно змінилося з початком проєкту, впродовж проєкту, у фіналі і дуже сильно зміниться після 1 листопада.
Знову ж таки, підкреслю, що це реаліті про життя, і воно не може пройти як звичайна робота, бо тут задіяні долі людей.
Я радий, що життя Сашка змінюється на краще, адже він гідний бути щасливим. Хочеться, щоб якомога більше наших героїв і героїнь, холостяків і холостячок знайшли своє кохання. Власне, про це і є нинішній сезон.
І нам це вдалося, глядач у цьому переконається. Думаю, таким різним і щасливим Терена не лише глядачі не бачили, а й він сам себе не сприймав.
- Коли оголосили ім'я Холостяка, всі були в захваті від головного героя. Питання було лише в тому, чи знайдуться достойні дівчата. Звісно, для проєкту підбирають різних героїнь і зовнішньо, і з різними поглядами на життя. Дівчата у цьому сезоні нас здивують?
- Обирають же не для проєкту! Кохання – річ дуже непередбачувана. І хочеться, щоб на першу вечірку до Холостяка приїхали різні дівчата - як за характерами, так і за вподобаннями та стилем життя.
Героїні цього сезону унікальні, освічені, свідомі. Це ті дівчата, які проявили бажання будувати стосунки саме з Тереном після того, як ми оголосили ім’я Холостяка.
Вони прийшли саме до Олександра. А коли ти знаєш, до якої людини йдеш, то вже уявляєш себе поруч з нею, моделюєш ваші стосунки, будуєш в голові якісь плани. І коли Олександр пропонує дівчині розійтися, це шалені емоції, які ми побачимо вже з першої вечірки.
Мабуть, у цьому сезоні героїням буде ще складніше, ніж в попередніх. Бо, повторюсь, вони закохуються в Терена ще до першої зустрічі з ним. А кохання не завжди буває взаємним.
- Ви багато спілкуєтеся з Холостяками під час знімань. Чи радився Сашко з вами щодо дівчат?
- Ми дійсно багато часу проводимо у спілкуванні. Спілкуємося і про життя, і про його вибір, і взагалі про подальше життя. Ми обмінюємося не стільки характеристикою тієї чи іншої дівчини, скільки цінностями, життєвими поглядами. І це, можливо, так чи інакше може вплинути на його вибір.
Я завжди стримую себе від оцінок учасниць і жодного разу не казав Холостяку, що він має звернути увагу на якусь дівчину, тому що вона йому підходить найбільше.
Я не беру на себе таку відповідальність. І взагалі вважаю, що це неправильно в любовних стосунках. Адже у кожного свої смаки, пріоритети, відчуття, вайб. Це дуже складний рецепт.
Тому я не раджу, ми просто розбираємо ту чи іншу ситуацію. Олександр сам вирішував, це його життя.
Більш того, подорослішавши, заборонив це собі робити і в житті. Можливо, я, як ведучий такого проєкту, часто асоціююсь з людиною, яка може вирішити за іншу людину, кого їй обрати. Мене часто запитують друзі, знайомі: а що ти скажеш - це моя людина чи не моя?
Я завжди кажу, що це перекладання відповідальності. Людина сама має ухвалювати таке рішення. Можу поділитися думкою, але прямо сказати, твоя це людина чи не твоя – це може тільки історія кохання, життя або вищі сили. Я ще не доріс до цього.
- Але все ж таки, ви симпатизуєте тій дівчині, яку він обрав?
- Дуже симпатизую.
Зараз я дуже впевнений в собі, довго до цього йшов
- Ви з Сашком потоваришували і поза зйомками?
- Так, ми зустрічаємося час від часу, зідзвонюємося, постійно на зв'язку. Ми в дуже класних дружніх стосунках.
- А з кимось із колишніх Холостяків лишилися друзями?
- Спілкуємся майже з усіма і раді одне одному, коли зустрічаємося. Але щоб регулярно бачитися чи родичатися – такого немає. Скоріше приятелюємо.
- Ви незмінний ведучий проєкту, вже 13-й сезон. Але в інтерв’ю Аліні Доротюк розповідали, що були кастинги й на інших ведучих. Що продюсерів не влаштовувало в вас?
- Це, мабуть, питання більше до продюсерів. Це було ще під час перших сезонів і мого становлення як професійного ведучого проєкту «Холостяк».
Я, звичайно, не розслабляюся, але на сьогодні відчуваю величезну впевненість в своїх професійних силах, якої мені, можливо, не вистачало тоді. Попри свою скромність, вважаю себе суперпрофесіоналом на медіаринку в Україні. І я радий, що це дуже цінує керівництво проєкту, каналу і холдингу.
Я пережив цю історію, коли хтось намагався за спиною кастингуватися на ведучого «Холостяка». Не зарікаюсь, все може змінитися. Це все смаки - комусь подобається, комусь не подобається.
Але сьогодні вдячний за абсолютну довіру з боку керівництва та відсутність жодних кастингів на моє місце, жодних сумнівів. До початку цього сезону ми традиційно зустрічалися з продюсерами, аби обговорити наше спільне завдання на цей сезон.
- Вам бувало колись страшно, що можете залишитися без телебачення? Адже бували випадки, коли топові ведучі йшли в нікуди.
- Класне запитання. Мабуть, цей страх ми всі пережили в лютому 2022-го. Тоді ми всі, свідомо чи підсвідомо, попрощалися зі своєю професією. Адже на кілька місяців стали безробітними.
А сьогодні, завдячуючи своїй професії, Збройним силам України, в мене немає такого страху. Я впевнений в світлому майбутньому України, радий, що ми запускаємо такі глобальні проєкти, підтримуємо економіку.
До речі, нещодавно провів серед своїх підписників в інстаграмі - а у мене їх понад пів мільйона, це суттєва вибірка - опитування: і зі 100 - 93-95 людей чекають на проєкт «Холостяк». Це неймовірно надихає.
Тому не боюся. Зараз я дуже впевнений в собі, відчуваю свою затребуваність. Я довго до цього йшов.
Якщо навіть так і станеться, вважаю, що зможу реалізувати свій талант і допомогти зробити будь-який проєкт ще цікавішими, кращим, популярнішим.
Наш вибір - триматися купки
- У вас понад пів мільйона підписників, потенційно рекламодавці мали б стояти до вас у черзі. Але якось небагато у вас реклами. Ви не хочете?
- Тут, мабуть, кілька моментів. По-перше, я не завжди встигаю цим займатися, бо дуже сфокусований на телебаченні. По-друге, багато від чого відмовляюсь, адже у мене теж є певне бачення, які бренди чи товари готовий підтримувати, а які - ні. Я співпрацюю з великими компаніями, але не так часто, як можеться і як хотілося б. Можливо, після такого запитання варто більше уваги приділяти соцмережам (сміється).
Але дуже щасливий за свою Христину. Дружина - одна з найпопулярніших блогерок, дуже професійно ставиться до своїх соціальних мереж і розвивається в цьому напрямку. Я їй також допомагаю, тому сфокусований в цьому плані на допомогу дружині.
- Блогери можуть заробляти дуже непогано, особливо коли це великі рекламні інтеграції. Хто з вас більше заробляє?
- Складне запитання, бо я не знаю, скільки заробляє дружина. У нас так повелося, що мої заробітки – це наші гроші, а заробітки Христини – це її гроші. Нескромно питати, скільки вона заробляє, але сподіваюся, що я більше. Щоправда, я в цьому до кінця не впевнений. Тому розслаблятися мені не варто, бо в мене дуже енергійна дружина.
Але я не конкурую зі своєю дружиною. Це було й одне з моїх бажань, щоб вона займалася не лише дітьми, сім’єю, мною, чим вона і продовжує займатися, але ще й розвивалася сама, робила те, що їй хочеться. Вона розумна, талановита людина. І я щасливий бути поруч з нею.
- Ідеальна пара.
- Не знаю, може, це якась наша ідеальність (сміється). Мені, до речі, часто повторювали цю фразу під час привітань. Раніше вона мене лякала, а зараз я її сприймаю. Може, це таке сприйняття нашої сім’ї іншими людьми.
У цій ідеальності, насправді, дуже багато викликів, дуже багато життєвих проблем, які потрібно вирішувати щодня. Але нехай люди думають, що все ідеально. Можливо, це їх якось стимулюватиме наближатися до своєї ідеальності.
Ми разом вже 16 років, 14 – як у шлюбі, пройшли багато випробувань, і дуже щасливі, що нам вдається зберігати такі стосунки. Комусь це видається сумним, не цікавим, беземоційним, передбачуваним життям. Як хтось каже – все занадто прісно. А ми по-своєму пишемо свою історію.
- Як за ці роки побут не зіпсував ваше життя, що ви, як і 16 років тому, закохана пара? Особливо зараз, коли емоції у всіх зашкалюють.
- Скажу таке страшне слово, яке лякає всіх на перших етапах закоханості, - це взаємна повага і довіра. Коли кажеш про повагу, всі одразу уявляють пару пенсійного віку, коли любов пройшла, кохання немає, інтимних стосунків немає, і залишилася лише повага. У нас все це є, просто повага, відповідальність, душевність з часом підсилюються.
У нас троє прекрасних дітей. Ми для них - орієнтир в їхньому юному віці. І коли ми інколи сваримося, їх іноді аж трусити починає. Навіть не те що сваримося, розмовляємо на підвищених тонах. Під час однієї з таких розмов Іван підійшов, взяв мене за руку і каже: «Татку, мирись з мамою, так нам легше буде». Тому ми намагаємося уникати публічних з'ясувань стосунків. І зазвичай у нас в родині так не заведено.
Звісно, буває, емоції зашкалюють, ми живемо в умовах, коли на нас летять ракети, «шахеди», ми думаємо, як дати дітям більш безпечніше життя в цих умовах і як їх вберегти. Але ми дуже цінуємо стосунки і той шлях, який змогли пройти.
Хтось каже, що війна розриває стосунки, а ми в підвалах під час ракетних обстрілів, сонні, зморені, замучені, ще більше закохалися одне в одного. Ці обставини, випробування ще більше нас згуртували. Кажу за себе, треба ще Христинку спитати, але, сподіваюсь, це взаємні почуття.
Я якось писав в одному з дописів, що легше втекти, забутися, розвалити родину. І я знаю такі випадки, на жаль. Наш вибір - триматися купки.
Хочеться навчити людей ловити рибку, а не лише дарувати рибку
- Ви розповідали, що до 10 років не дозволяєте дітям користуватися власними гаджетами. І це, як на мене, добре, бо у дитини є інші цікавості, не лише цілодобово телефон в руках. Але чи не відчувають хлопці себе ущемленими, коли телефон є в кожної дитини?
- Можливо, але вони мають пройти це. Ми ніколи не засуджуємо інші сім'ї. У кожної сім'ї свої правила. У нашій родині – правила такі. Ми несемо відповідальність до повноліття своїх дітей і вважаємо, що так для них буде краще. Коли вони виростуть, то будуть виховувати своїх дітей, наших онуків, як забажають.
Ми вважаємо, що телефони не так позитивно впливають на психіку дитини, як спілкування з живою людиною або гра в футбол на свіжому повітрі.
Дуже тішить, що у їхній школі заборонені телефони. Це великий респект вчителям. У них є планшети, які потрібні їм на уроках для навчання. Але користуватися власними телефонами не можна.
- Хлопці не бунтують?
- Хлопці можуть бунтувати, але у нас контрольована демократія в цьому плані. Вони бунтують, а потім йдуть читати і грати в шахи. Ми іноді дуже суворі батьки, але справедливі. Якщо гарні оцінки, все з навчанням чудово, вони все встигають, то можуть погратися в телефоні.
Якщо все котиться шкереберть, домашки не зроблені, вони знають, що забудуть про гаджети надовго. Ми можемо багато дозволити своїм дітям, у них зовсім інше дитинство, ніж було у нас в плані можливостей, але ми намагаємося не балувати занадто.
Наприклад, нещодавно Дмитро захотів новий самокат, бо він довго катався на трьохколісному і вже трохи виріс з нього. Ми купили без будь-якого приводу, бо це світле бажання дитини. Робимо їм сюрпризи, але водночас намагаємось і не перетиснути, бо розбалувати дитину легко.
- Вам вдається проводити з ними достатньо часу?
- Їм хочеться ще більше. Мабуть, максимально ні, але ми завжди шукаємо можливості провести час разом. Водимо на тренування, відвідуємо змагання. Ми цікавимося, як у дітей справи.
Ми обов’язково вечеряємо всі разом. Вкладаємо спати дітей, спілкуємося, граємо кожного вечора. І їх троє. Один хоче у футбол, інший - гратися іграшками або в хованки.
Часом корю себе, думаю, міг би з дітьми побути, а ти займаєшся роботою. Але якщо не займатися роботою, навряд чи діти будуть зростати щасливими. Намагаюся розставляти пріоритети.
- У день народження ви написали, що 41 – це класний і свідомий вік. Щось вже зроблено і чогось ще хочеться. Чого хочеться дуже сильно?
- Це може популістично зараз прозвучати, але з віком все більше хочеться допомагати іншим людям. Зараз, наприклад, це мої студенти, яким я викладаю на своїх тренінгах. У мене багато досвіду і навичок, якими я можу ділитися. Хочеться навчити людей ловити рибку, а не лише дарувати рибку, як то кажуть.
Хочеться допомагати Україні ставати ще щасливішою, щоб ми не просто проживали ці будні, а й намагалися будувати майбутні плани, розвиватися і продовжували підкорювати цей світ.