Минулими вихідними «Єдиний Квартал» дав два нових концерти, перший з яких телеглядачі зможуть подивитися вже 5 травня в ефірі «1+1 Україна».
В інтерв’ю Коротко про художній керівник «Вечірнього Кварталу» та актор Студії «Квартал 95» Євген Кошовий розповів, як вони нині обирають теми для жартів, про авторські читки, реакцію на хейт, сприйняття гумору, спілкування з президентом, концерти для військових та особисте.
Самоцензура у нас є завжди
- Євгене, ви щойно провели два нових концерти, причому з абсолютно різною програмою. Після історії з новорічним номером про переселенку зі Скадовська прискіпливіше дивитеся на теми, які порушуєте?
- Ми завжди прискіпливо ставимося до тем, які порушуємо. Самоцензура у нас є завжди. Але якщо перед людьми стоїть завдання до чогось «доколупатися», то вони завжди знайдуть, до чого, і завжди знайдуть причини для хейту. В одному із останніх концертів мій монолог був саме про це. Там між рядків можна все прочитати.
Нещодавно у нас була історія, коли наша Аліна Блажкевич (акторка «Жіночого Кварталу». – Авт.) виклала сторіс, де вона на 9-му місяці вагітності, і на це їй прилетіли коментарі - «Чому не в окопі?» Тому ще раз повторюю – можна захейтити все що завгодно, якщо у тебе є таке бажання або перед тобою стоїть таке завдання.
Ми про це говорили, і я ще раз підкреслю, що головний посил згаданого вами номеру - щоб люди не боялися переходити на українську, щоб навіть з помилками, але говорили рідною мовою. Але хтось перекрутив зміст номеру так, як комусь то було вигідно, – і понеслось. Причому понеслось не одразу. Бо до того тисячі глядачів подивилися цей номер вживу на концертах «Кварталу» в Києві, потім ми показували його в благодійному турі в різних містах України, потім мільйони глядачів подивилися його в новорічному ефірі на ТБ, і ніхто не сприйняв цей номер, як образу. А тільки потім хтось розігнав «зраду»… Звичайно, є люди, чиї почуття ми дійсно могли задіти цією темою. І перед цими людьми ми щиро вибачилися. Але ми точно цим номером не хотіли нікого образити.
- У вас же є загальні читки, де присутні і ви, і автори? Хто приймає остаточне рішення, що вийде у світ, а що ні?
– Підготовка концерту - це тривалий процес. Спочатку йдуть авторські читки, на яких редакторська група вирішує, що давати акторам читати, а що - ні. А вже на акторських читках ми разом вирішуємо, який номер ми будемо робити, який не будемо і що треба допрацювати.
- У нашому інтерв’ю у вересні 2022-го ви казали, що з самого початку повномасштабного вторгнення отримуєте багато хейту на свою адресу. І тоді наводили приклад, як хтось розпускав чутки, що ви з Олександром Пікаловим в перший день війни втекли в Польщу, хоча виходили у прямі ефіри з Києва. З чим пов’язаний такий хейт? У доріканнях часто звучить: «друзі президента, їм все дозволено». Й політики часто підключаються. Чи не зачіпає те, що політична опозиція переносить свою критику і на вас?
- Нас не зачіпає те, що нас називають друзями президента. Бо це так і є. Ми ж ні від кого не приховуємо, що ми друзі президента. Ми стали друзями задовго до того, як Володимир Олександрович став президентом.
А щодо чуток про те, що ми з Пікаловим втекли ще 23 лютого 2022-го… 23 лютого ми якраз були у Києві в «Жовтневому палаці» на зйомках «Ліги Сміху». А 24-го ми з Сашею Пікаловим виходили в прямий ефір на «1+1». Але це ніхто не хоче аналізувати, ніхто не хоче шукати правду, нікому це не цікаво. Головне для таких людей - блогерів та псевдожурналістів - ставити клікабельні заголовки і хештеги, щоб набрати більше популярності. Тому й розганяють «зраду».
Тут треба трохи абстрагуватися і будувати стіну між хейтерами і собою. Те, що про тебе говорять, не має значення зараз. Зараз всі повинні працювати тільки на перемогу. А балачки - то таке… Ми повинні бути об’єднані, не сваритися, не гризти один одного, бо це тільки на руку нашим ворогам. Але нашим людям чомусь спокійно не живеться. Як то кажуть, з такими друзями нам і ворогів не треба. Ми просто зжеремо один одного ні за що. Особливо гучно кричать ті, хто вирішив, що війна далеко.
- Ми вже говорили з Іриною Гатун про цей номер, вона пояснювала від себе. Але вийшло так, що, по суті, за все вигрібала Іра, а не автор жарту чи художній керівник колективу. Тобто найважчий удар дістався їй. Чому ви, як художній керівник «Вечірнього Кварталу», не виступили на її захист, не пояснили? Так, була офіційна позиція від Студії «Квартал 95», але ж це не те саме, коли плече підставляє конкретна людина.
- Чим більше ти будеш відповідати та коментувати хейт, тим більше цю тему будуть розганяти. Нас таким хейтом в кут загнати неможливо, тому що ми, як то кажуть, «не перший день замужем». З Ірою Гатун ми спілкувалися по телефону. Привітали її з бойовим хрещенням у «Вечірньому Кварталі». Хтось навіть сказав «ласкаво просимо в політику», тому що саме звідти це все почали розганяти.
Чомусь люди іноді забувають, що в кожному гумористичному номері говорять не актори, а наші персонажі. Не Євген Кошовий, Юра Крапов чи ще хтось, а особистості чи персонажі, яких вони грають. У кожного актора є образ. Якщо народний артист України в фільмі грає якогось негативного персонажа, який веде себе якось не так чи каже щось погане, йому це не будуть згадувати. Тому що люди розуміють, що це образ. Той же Чарлі Чаплін блискуче зіграв Гітлера. Але ти ж розумієш, що це не актор такий, а його персонаж. В усьому потрібно розібратися, проаналізувати, а не просто звинувачувати і розганяти «зраду».
- Що ви для себе винесли з цієї ситуації?
- Що придертися можна до будь-чого.
До кінця війни ми залишаємося «Єдиним Кварталом»
- Чи казав вам хтось в очі те, що писали у соцмережах?
- В очі таке не кажуть. Максимум - можуть щось в спину «гавкнути». В один день у мене було два випадки. В магазині якийсь чоловік в спину мені вигукнув щось образливе. Потім в тому ж магазині підходить інший чоловік і каже: «Я ваш фанат, я був на «Азовсталі», два роки був у полоні, два дні тому тільки повернувся. Можна з вами сфотографуватися?»
Так само минулого року, коли наші дівчата заспівали в «Єдиному Кварталі» пісню «Пташка» - про дівчат, які воюють на фронті. «Пташка» з «Азовсталі» знайшла телефон Віри Кекелії і написала їй, подякувала за пісню. Скільки людей – стільки думок. У нас свобода слова. Тому кожен може говорити і писати, що хоче.
- А є у колективі якісь внутрішні «розбори польотів», коли хтось потрапляє у скандальні історії? Наприклад, як було з Юрієм Ткачем, який вів весілля фігуранта «п’яних вечірок». Юра тоді вибачився, сказав, що не знав, що висновки зроблені, що увесь гонорар віддасть на ЗСУ, але це неприємний факт.
- Головне - гідно вийти із ситуації і зробити висновки, як вчинив і Юра. Ми в колективі спочатку обговорюємо все не публічно. А потім вже вирішуємо, як виходити з тієї чи іншої ситуації.
- Чи є якісь жарти, номери «Кварталу», які б ви не показали, знаючи реакцію наперед? Чи все це досвід, і, як ми вже проговорили, сприйняття гумору у всіх людей різне, завжди знайдуться ті, кому щось не сподобається?
- Ще раз повторюю, що у нас в колективі є самоцензура. І перед тим, як випустити номер на екран, він проходить довгий шлях. Звичайно, сприйняття гумору у всіх різне. Комусь щось подобається, комусь – не подобається. Але якщо вам не до вподоби гумор «Кварталу» – не дивіться.
- Якого віку ваші автори, які пишуть гумор? Питаю, бо читаю у відгуках, що гумор «Кварталу» - це вже для старшого покоління. Хто ваш глядач сьогодні?
- У нас багато авторських груп. Є і старші, і молоді. Я по віку авторів точно не можу сказати. А щодо акторів, то у колективі «Вечірнього Кварталу» наймолодший - Вова Мартинець. Але з нами зараз також молоді і красиві дівчата з «Жіночого Кварталу». Тому і ми поруч з ними почуваємося трохи молодшими.
Але коли приїжджаєш на фронт і часто чуєш від військових фразу – «я так мріяв з вами познайомитися, я ж виріс на ваших жартах!» – тоді розумієш, що ти вже не хлопчик. Якщо говорити про нашу аудиторію сьогодні, то так само – нас і старші люди дивляться, і молоді. І не тільки на телебаченні, і на YouTube у нас мільйонні перегляди. Якщо хтось каже, що гумор «Кварталу» - для старшого покоління, це їхня думка. Не для старшого покоління у нас є «Ліга Сміху», хоча старше покоління її також дивиться. Все умовно.
- Є в планах робити окремі телеверсії «Жіночого Кварталу» і «Вечірнього Кварталу», як було раніше? Бо у обох колективів є окремі концерти, але знімаються лише концерти «Єдиного Кварталу».
- Поки ми знімаємо у форматі «Єдиного Кварталу». Все ж таки хочеться бути разом в такі непрості часи. А в благодійні тури ми можемо їздити як «Єдиним Кварталом», так і окремими колективами. Просто коли ми всі разом, то у нас на сцені 24 артисти. Не кожен організатор піде на таке. Тому окремими колективами їздити в тур простіше. Але до кінця війни ми залишаємося «Єдиним Кварталом». Єдність у наш час дуже важлива.
- Власне, Ірина Гатун минулого року вже офіційно замінила у «Вечірньому Кварталі» Олену Кравець. Олена не раз говорила, що всі поставилися з розумінням до її рішення піти. Як ви сприйняли це? Адже у команді «Кварталу 95» вона працювала з 1998 року, більше 30 років разом.
- У кожного своє життя. Ми всі дорослі. І кожен приймає рішення сам. Олена все сказала чітко. Ми всі розуміємо одне одного, бо дійсно не перший рік знайомі. Вона прийняла рішення – потрібно, значить, потрібно. Тому ми з розумінням до цього поставилися.
- Спілкуєтеся зараз? Бо часто так виходить, коли людина відходить від спільних справ, то й на спілкування часу вже не вистачає.
- Спілкуємося дійсно дуже рідко. Ми завжди вітаємо одне одного зі святами. Ми розійшлися друзями.
З президентом розмовляємо рідко, в основному переписуємося
- Саме про вас завжди кажуть – кращий друг президента, не про Сашу Пікалова, скажімо. Ви давно розмовляли з другом? Бувають моменти, що можете поговорити з Володимиром Зеленським відверто про все?
- Ми розмовляємо рідко. В основному переписуємося. Або якщо у нього є вільний час, ми можемо зідзвонитися. Зазвичай це відбувається дуже пізно увечері. Пару разів бачилися. Хотілося б частіше, але ми розуміємо його зайнятість, рівень його відповідальності, його прагнення до перемоги, і ми всі його в цьому підтримуємо.
- Про що говорите? Про родини, про себе, спільних друзів чи, може, життя у країні обговорюєте, так чи інакше всі наші розмови зводяться про це?
- Ми спілкуємося на різні теми. За що зачепилися - про те і говоримо. Часто розповідаємо про поїздки до військових. І, до речі, так співпадає, що ми з президентом часто буваємо на фронті в одних і тих же місцях з невеликою різницею у часі. Або ми перші їдемо кудись з виступами чи відвозимо допомогу, а через деякий час і він приїздить у це місце. Або навпаки – він відвідує якусь позицію, а незабаром і ми туди їдемо. Так виходить. Навіть під час повномасштабного вторгнення ми з Володимиром Олександровичем ходимо одними дорогами.
- Що сьогодні значить - бути найкращим другом президента? Накладає це на вас якісь незручності? В інтерв’ю ви не раз згадували, як з 2019-го люди увесь час хотіли «порішати» свої питання через вас. Зараз щось просять?
- Зараз просто передають вітання або якісь поради дають президенту (посміхається). Наприклад, просять: «Будь ласка, при нагоді передайте, що там-то й там-то така проблема або непорядок». І я кажу: «Добре - при нагоді передам». Людям це потрібно. Їх це підтримує.
Наприклад, коли почалася повномасштабна війна, коли орки були під Києвом, були постійні обстріли, і люди зустрічали мене на вулиці чи в єдиному супермаркеті, який на той час працював у нас на районі, їх це підбадьорювало і додавало впевненості. Тоді люди, коли мене бачили, так дивувалися: «А ви що – в Києві, не поїхали нікуди?» Я їм відповідав: «А куди мені їхати? У мене тут дім, п’ятеро дівчат, три собаки… І найкращий друг мій теж тут. Якщо зараз поїду, як я буду дивитися йому в очі? І взагалі – як ти будеш себе почувати, якщо ти виїхав зі своєї країни в тяжкий момент. І ви ж також не виїхали». І люди дякували нам просто за те, що ми залишилися в Києві. Коли вони бачили нас на вулиці, у них одразу моральний дух піднімався і, я сподіваюся, що психологічний стан теж покращувався.
- А з моральної точки зору, є якісь незручності бути другом президента? Бо це, як на мене, теж певна відповідальність – треба жити так, щоб якісь твої вчинки не кидали тінь на нього.
- Так, ми намагаємося робити все так, щоб не кидати тінь на президента. В партію «Слуга народу» зайшло багато депутатів, які потім показали себе з дуже негарної сторони. Думаю, на цих помилках теж треба вчитися. Коли ми ще були в колективі «Кварталу» всі разом, Володимир Олександрович часто казав нам: «Треба завжди залишатися людиною, незалежно від будь-якої ситуації». Тому ми стараємося слідувати цим словам і залишатися людьми, незалежно від ситуації.
- Вам зараз так само не цікава політика? Чи громадський сектор?
- Ні, політика мені взагалі не цікава.
Гроші на мамину квартиру пішли на ЗСУ
- На початку повномасштабного вторгнення ваші колеги Олександр Пікалов і Володимир Мартинець пішли в Нацгвардію. Їх просто відпускають на концерти чи вони зараз в запасі?
- Саша Пікалов і Вова Мартинець служать у своїх частинах і виконують ті завдання, які ставить перед ними їхнє керівництво. Щоб хлопців в той чи інший день відпустили на концерт чи на виїзд з виступами для тих же військових, ми заздалегідь пишемо офіційний лист з датами концертів і проханням відпустити. І такі листи ми пишемо не тільки щодо Саші і Вови, але й щодо інших військовослужбовців, які беруть участь у наших концертах чи у зйомках інших проєктів, тієї ж «Ліги Сміху». Буває, що не відпускають. Але і відпускають також. Бо все ж таки розуміють, що підтримка морально-психологічного духу наших людей зараз також дуже важлива. Тим більше, наші концерти благодійні, і кошти з них також йдуть на допомогу ЗСУ.
- Може, ви бачили, як депутат Володимир Ар’єв демонстрував у соцмережах відповідь на свій запит «Де ж служить Пікалов?» Зокрема, там вказано, що з 28 лютого 2022 року по 17 січня 2024 року він проходив військову службу у військовій частині 3066 Північного оперативно-територіального об’єднання Нацгвардії, тепер служить в Іміджево-видавничому центрі Нацгвардії. Навіть про вас у запиті йшлося…
– Так, я бачив запит і знаю, що і про мене в ньому йшлося. Цікавляться люди, де я, що я, куди виїхав чи не виїхав, де я служу. Навіть депутат Ар’єв не знає, хто з нас служить, а хто не служить. Але подає запит з надією, що йому дадуть відповідь, де служить Кошовий і що він робить.
– До речі, ви збиралися купити мамі квартиру, яку перевезли сюди з Луганщини. Договір мали підписувати 24 лютого 2022-го. Мама так і лишилася без квартири?
- На жаль, поки що так – мама залишилася без квартири. За ці гроші ми тоді накупили машин, дронів та багато іншого для наших військових. Також годували людей. Одним словом, гроші пішли на допомогу. Не тільки я, а й мої друзі теж допомагали. Ми всі зараз маємо спочатку думати про наших військових і допомагати їм, а вже потім про себе. Бо ми маємо можливість жити, працювати, виховувати дітей саме завдяки тому, що вони нас захищають.
– 7 квітня у вас був день народження і я дивилася відео на сторінці «Кварталу», як вас вітають військові. Вони звертаються до вас: «Женю, друже, дядько Женя, Жека…» Бажають поменше сивого волосся на голові, жартують. Я так розумію, що з багатьма ви здружилися? Коли їздите до них з концертами, як проходять ці зустрічі?
- За час повномасштабного вторгнення ми з колегами з «Кварталу» та друзями-артистами дали вже понад 450 виступів для військових. Але їздимо ми до наших захисників ще з 2014 року. І здружилися з багатьма військовими ще до початку повномасштабної війни. На жаль, декого вже немає з нами...
Такі поїздки проходять в секретній обстановці. Про те, що ми приїдемо, знає дуже мало людей. Мабуть, тільки командир бригади або замкомандира. А самі хлопці та дівчата дізнаються про все вже під час концертів – що ми приїхали, щось привезли, що буде концерт. Бо на першому місці безпека людей – особового складу і тих людей, які з нами їздять. Не без сюрпризів, звичайно. Тому що бувало таке - і літало, і гуділо, і вибухало поруч… Але насправді тобі спокійніше, коли ти знаходишся поруч з військовими, тобто з такими людьми, які знають, що робити, куди бігти, нервуватися чи не нервуватися.
Концерти завжди проходять в безпечних укриттях, які ми знаходимо неподалік від позицій або від пункту дислокації тієї чи іншої бригади чи батальйону. А про що жартуємо? Ми не придумуємо жарти для таких концертів, ми розповідаємо те, що з нами відбувалося з 24 лютого 2022 року. І це все доповнюється жартами, які нам «підганяють» самі військові під час наших поїздок до них, наші знайомі, друзі. Просто на таку тему жарти не пишуться, воно все ллється звідкись із душі. Всім подобається. Але головне – це підтримка морального стану і бойового духу наших військових. Бо це дуже потрібно хлопцям і дівчатам.
- Всі концерти «Кварталу» зараз благодійні, кошти з квитків йдуть на допомогу ЗСУ. На що саме пішли кошти з останніх концертів? Як обираєте, кому допомагати?
- Кошти з попередніх двох весняних концертів пішли на FPV-дрони для декількох бригад, які воюють на Донецькому, Запорізькому напрямках та на Дніпропетровщині. Також ще трохи грошей доклали ми та наші друзі - закупили квадроцикли та «старлінки». Загалом передали 20 FPV-дронів, 6 квадроциклів та 6 «старлінків». Ще передали автівку – бус для РЕБовців Миколаївщини. Всі детальні звіти з фото і відео, кому що передали, є на офіційних сторінках «Кварталу» в соцмережах. Кошти з концертів, які пройшли на цих вихідних, також підуть на дрони, бо це те, що зараз конче необхідно нашим військовим. Потім ми ці дрони повеземо на передову, як ми це робили і до того.
Як обираємо, кому саме допомагати? Як я вже казав, у нас багато друзів-військових, у яких завжди багато запитів і яким ми будемо допомагати до перемоги. Зазвичай вже після концертів дивимося, скільки грошей вдалося зібрати і які найнагальніші потреби ми можемо закрити. Тоді купуємо те, що на даний момент найбільше потрібне нашим військовим. Війна, на жаль, триває. Наші хлопці та дівчата щодня продовжують мужньо боронити нашу країну. Я завжди повторюю, що ми повинні постійно підтримувати і допомагати нашим захисникам і захисницям – тим, завдяки кому ми можемо жити і працювати, наші діти можуть навчатися, і найголовніше – ми можемо ходити по українській землі.
- Ви не раз розповідали, що у вашому оточенні, в якому ви росли на Луганщині, ніхто не орієнтувався на росію, що українську ви вивчили на Донбасі, що українською вам викладали в коледжі. Та ми вже переконалися, як діє російська пропаганда. За 10 років такого промивання мізків чи лишилися у вас там люди, з якими вам є про що говорити?
- З друзів там, мабуть, нікого не залишилося. Я дуже сподіваюся, що там ще є якісь свідомі громадяни, які не піддаються російській пропаганді. Є ж український супротив, який діє на тимчасово окупованих територіях заради того, щоб скоріше наші міста повернулися в Україну. Сподіваюся, що там також таке є. Але в новинах поки що такого не чув.
З 2014 року вони знаходяться в окупації. Вже навіть повиростали діти, які народилися під час окупації, і їх вчать, що ми бандерівці та ходимо з нацистськими прапорами. І, на жаль, вони в це вірять. Але ми обов’язково повернемо всі наші тимчасово окуповані міста та села. У нас про це була навіть пісня в одному з останніх концертів «Єдиного Кварталу». Я там співав про рідний Луганськ, Андрій Бєдняков – про Маріуполь, Надя Дорофєєва – про Сімферополь… Ми всі віримо, що повернемося в свої рідні українські міста.
- А з близьких зараз там уже нікого нема?
- Ні, на жаль, або, може, на щастя. Бо коли туди прийдуть Збройні сили України, як бути з тими людьми, які підтримували росію? Думаю, залишати їх в Україні не треба. Якщо хтось був за росію – хай їде в росію: там території багато, скільки степів, тайга… Тому вперед – на рашку, за «парєбрік».
Варя займається вокалом, Серафима грає у виставах
- Вашій старшій дочці Варі - 16. Наступного року вона має вступати до вишу. Ви розповідали, що вона активно вчить польську мову і хоче вступати туди або на вокал, або на акторську майстерність. Чому саме Польща їй імпонує?
- Можливо тому, що, по-перше, Польща близько. А по-друге, українська мова схожа на польську. Я Варю не відмовляю і палки в колеса їй ставити не буду, тому що це її вибір. Вона знає, як це важко. Вона вже два роки займається великою сценою, якщо можна так сказати. Тому якщо в неї все вийде – я буду тільки радий.
- Пригадую, як нам в інтерв’ю Варя говорила, що хоче розвиватися як співачка. Їй тоді було 12. І на наше питання, де вона бачить себе в майбутньому, вона сказала: хочу дати сольний концерт на стадіоні. Вона впевнено йде до цієї мрії?
- Так, вона впевнено йде до цієї мрії. Вона зараз дуже багато займається вокалом. І стадіон – так стадіон. Чому ні?
- На Варі якось ваша публічність відображається? Бо от пишуть: донька Кошового зробила те і те… Вона комфортно себе почуває у такому просторі?
- Авжеж відображається. Від цього ніхто не застрахований, хто знаходиться в публічному просторі. І діти, звісно, страждають від цього, не знаю, чи можна саме таким словом це назвати. Але коли діти дорослішають, вони все прекрасно розуміють. Варя і сама відповідає своїм хейтерам. Вона їм пише: «Яке ваше діло до мого життя? Ви за собою слідкуйте, а я буду слідкувати за собою».
- Минулого року Серафима теж виходила на сцену «Кварталу» разом з іншими дітками та дівчатами з «Жіночого Кварталу». Серафима теж сценою цікавиться?
- Так, Серафимі це цікаво. Вона грає зараз у виставах. І мені подобається, коли вона грає драматичні ролі. На Новий рік вони ставили постановку «Леонтович». Вона присвячена «Щедрику». І якщо ви бачили фільм «Щедрик», то це постановка за мотивами тієї ж історії. Серафима грала наймолодшу доньку в сім’ї головних героїв. І ця вистава мене навіть на сльозу пробила. Серафимі зараз подобається її акторська діяльність. Але вона трішки соромиться, коли виходить на сцену.
А вдома у нас, звичайно, дебош такий стоїть! Варя, коли була в її віці, цікавилася групою BTS, кей-попом, то зараз та ж сама «хвороба» на Серафиму перейшла (сміється).
- У вас останній пост в інстаграмі - за серпень 2023-го. Вам це не важливо сьогодні?
- Пости в інстаграмі мені не важливі. Особливо якщо у мене нема на це часу і коли я знаходжуся десь, де немає зв’язку. А от в сторіс я більш активний, там я публікую збори для наших військових, бо в сторіс їх можна швидше закрити, ніж в постах. А пости в інстаграмі будуть після перемоги. Я тоді стільки постів опублікую, що підписники втомляться читати.
- Що сьогодні найцінніше та найважливіше для Євгена Кошового?
- Найголовніше – це мир та наша перемога. Щоб всі наші захисники та захисниці, всі ті, до кого ми їздимо, повернулися додому живими. А все інше відбудуємо, головне – сили, бажання і не гризти один одного зсередини.
- А що чи хто допомагає не здаватися, звідки сили?
- Сили беру з поїздок до наших військових на передову. Як можна здаватися, якщо там на фронті за тебе віддають життя! Треба їздити туди, треба бачити очі тих людей, хто нас захищає. Треба їх підтримувати і допомагати їм.