Як вони самі про себе жартували – «не пройшло і два роки»… «МамахОхотала» стала «МамахИхотала» й у грудні відіграла свій перший концерт у Києві з початку повномасштабної війни. Начитавшись схвальних відгуків про їхній гумор, ми запросили на розмову акторку «Мамахихотала» Анну Гресь – розпитали про повернення гумористичного проєкту, поговорили про жарти та особисте життя.
Ми зібралися – щоб зібрати
- Аню, вітаю з поверненням. З коментарів видно, що люди вас чекали. Зібратися після двох років знову всім разом – це, напевно, не легко?
- Це все сталося завдяки нашим продюсерам Вані Мелашенку та Гриші Шевченку. Мабуть, Женя Янович теж до цього долучився. Я їм респектую, бо я сама з собою інколи зібратися не можу, щоб свій бренд Shovkovo масштабувати. А тут треба було зібрати команду, зменеджерити, тому дуже їм вдячна, що вони знайшли на це сили. Особливо, коли у всіх уже є якесь своє життя, свої зйомки, сім’ї і сімейні зобов’язання.
До того ж, треба було знайти спонсорів, гроші, це архіскладно. Але це наче ковток свіжого повітря і для глядачів, і для нас. Це настільки було приємно… Просто до сліз.
Та найбільша шана за це нашим військовим, це завдяки їм ми можемо щось робити.
- Фактично у вас вийшло почати все спочатку.
- Так, ми перезапустилися. І нарешті ми – «Мамахихотала». Причому ми перейшли на українську мову ще у 2017 році, як то кажуть, до того, як це стало мейнстрімом. Ми виходили українською абсолютно за власним бажанням, бо так відчували. Але назва лишалася «Мамахохотала». Та зараз «Мамахохотала» вже точно не може бути, і хлопці вирішили змінити назву на «Мамахихотала».
До речі, читала деякі коментарі, де люди пишуть: «Ок, якщо ви стали робити контент українською, тоді буду вас дивитися». Мене це всередині аж сколихнуло! Адже ми вже понад 6 років робимо україномовний гумористичний контент.
- Ви ж сама знаєте, як у нас пишуться багато коментарів – аби щось написати.
- Але я хочу подякувати людям за величезну кількість теплих коментарів, підтримку, це надихає.
Та й взагалі ми зібралися – щоб зібрати. Бо всі кошти з продажу квитків та аукціонів пішли на допомогу ЗСУ. З нашого першого концерту у Києві було зібрано більше 300 тисяч гривень. 65 тисяч – для «Азову», решта – на покупку автомобіля для 72-ї ОМБр ім. Чорних Запорожців.
До того ж, за перший випуск, який вийшов на YouTube, тобто - за кількість лайків, хлопці перевели 100 тисяч гривень Сергію Стерненку. За другий випуск така ж сама схема: лайкаєш, а кожний лайк – це 1 гривня донату додатково від нашої студії.
Троє хлопців з нашої студії служать в ЗСУ - Вова Кравчук, Ігор та Олексій Реви. Всі допомагають. Донатимо, наближаємо Перемогу і підтримуємо менталочку.
- Ми вже всі стали великою родиною, бо у когось друзі, родичі на фронті, тому завжди є кому збирати.
- Це правда. Я, наприклад, співпрацюю з фондом «Солом’янські котики», співзасновником якого є мій чоловік.
Я – за екологічний спосіб життя, сортую сміття, а одяг віддаю на благодійність. Частину одягу, доля якого мені не дуже цікава, це якісь звичайні речі, віддаю у «Ласку». А коли це, наприклад, концертна сукня або якась дуже якісна річ, яку я не хочу віддати кудись і не знати її долю, продаю на своєму благодійному аукціоні в Інстаграмі, а люди відправляють кошти на «Солом’янських котиків». Одного разу ми так закрили збір на авто.
Минулого року робила донорський день – сама була донором крові і закликала людей, щоб вони донатили не тільки гроші, а й свою кров. На дні народження свого бренду робила розіграш шовкового адвент-календаря за донат. З донатів ми зібрали 16 тисяч гривень і купили холодильник для зберігання крові, який відправився бригадам наступу на фронт.
Зараз у мене замовили комплект шовкової постільної білизни за 70 тисяч гривень, то десятину я теж відправила «на банку», щоб купити ще один холодильник для зберігання крові. «Банка» вже закрита, чекаємо на оформлення замовлення.
- Всі кошти з продажу квитків ви віддали на допомогу ЗСУ. За що робите свій продукт? Це ж реквізит, костюми, навіть найелементарніше коштує грошей.
- Ми дуже вдячні спонсорам за підтримку. В тому числі й завдяки такій підтримці ми можемо передавати всі гроші з квитків на допомогу. Ми дуже вдячні глядачам, які дивляться, коментують, розповсюджують наші випуски, адже без них нічого б не було.
У квітні плануємо ще один концерт у Києві
- У коментарях на YouTube дякують за душевність, що ви жартуєте, не ображаючи. Як ви обираєте, що із жартів зайде, а що ні? Бо є прикрі випадки з жартами в інших гумористичних проєктах. Хто, так би мовити, ваша експертна рада?
- У нас класні редактори. Автор та сценарист Дмитро Андрієнко, Ваня Мелашенко, він головний редактор. Все, що йде на зйомку, узгоджує і запускає він. Можливо, у нас якісь інші цінності, поняття добра. Ми розуміємо, що складно всім, тому хочеться по-доброму підтримати, сміятися не з когось, що він якийсь не такий, а навпаки – з того, що об’єднує всіх. Без приниження і чогось подібного.
- Наприклад, той же номер про людину, яка впала в кому в 2021 році, а коли вийшла з неї, дізнається, що почалася повномасштабна війна. Тут і смішно в якийсь момент, і хочеться плакати.
- От ви зараз згадуєте про це, а в мене мурахи по тілу бігають. Коли я дивилася, теж спочатку сміялася, а потім ридала. Я в захваті і повазі від того, які у нас розумні і проникливі хлопці, як вони все продумали, прописали, і це настільки чіпляє і правдиво. Місцями і смішно, і грішно, і було би смішно, якби не було так сумно – отакий комплекс емоцій.
От вийшли ми на сцену і ніби повернулися у старе життя, але потім розумієш, що ні, бо в кінці концерту у нас номер про повітряну тривогу, яка постійно перериває театральну виставу. Я стояла за кулісами, просто схрестивши пальці, щоб вона реально не почалася. Бо тоді б це вже був пранк, який вийшов з-під контролю, – в номері про повітряну тривогу звучить реальна повітряна тривога.
- До речі, жарт про Спартака Субботу - це був експромт чи Янович знав?
- Наскільки я знаю, Женя Янович про це не знав. Комусь це не сподобалося. Мені було кумедно. Хлопці ж нікого не ображали.
- 2 лютого у вас концерт у Львові. Готуєтеся?
- Готуємося. Уже купили квитки, забронювали проживання. Скоро репетиції. Коли ви запитали про концерт у Львові, я стала наче щасливий песик, який виляє хвостом (сміється).
- Недаремно кажуть: якщо вже ступив на сцену, потім без неї важко.
- Це такий енергообмін! Оці очі, посмішки, слова підтримки. От пише людина: «В мене чоловік служить, я за нього переживаю, але включаю вас - і мені стає легше, я посміхаюся». Такі коментарі підтримують, надихають, мотивують, заради такого хочеться творити. Плюс – гроші збираємо. Плюс - це самореалізація. Це теж важливо, щоб своя «кукушечка» не поїхала.
Для мене, наприклад, проявлення себе теж дуже важливе. У мене демонстративний тип особистості, мені треба сяяти, бути на сцені, це моє. Вийшла на сцену – і я там як риба у воді. Дуже сильно за цим сумувала. Тому дуже вдячна нашій команді, що вони зібрали нас разом і ми можемо смішити по-доброму людей.
- Що після Львова? Бо люди питають про інші міста, хочуть бачити вас у себе.
- Ми теж хочемо. Все якраз залежить від того, як люди нас дивляться, лайкають, коментують, бо це охоплення, перегляди. А що більше переглядів, коментарів, охоплень, більше спонсорів. А більше спонсорів – більше коштів, які будуть вкладатися в генерацію контенту.
Гриша писав про ще чотири концерти, але вони поки що відмінилися, бо не у всіх з команди співпадають графіки. Але сподіваюся, що концерти будуть по всій Україні. Хочеться знову з усіма обійнятися. І в Харкові, і в Одесі, і у Вінниці… І в Маріуполі, і в Криму… Хочеться, щоб у 2025 році був концерт «Мамахихотала» в Криму, бо там дуже багато наших знайомих, сім’ї наших друзів, які чекають на деокупацію.
У квітні плануємо ще один концерт у Києві – запрошуємо всіх.
- Будете виходити на YouTube?
- Зараз ми є на Megogo і на YouTube. На початку повномасштабної війни закрився НЛО TV, де виходило шоу, тому складнощі були пов’язані ще й із закриттям каналу.
- Як ви тоді сприйняли новину про закриття каналу?
- Це, звісно, було дуже сумно, адже це була частина твого життя, це теж була сім’я. Цей канал нас підтримав і дав нам квиток у життя. Фактично зі студентської команди ми стали гумористичним шоу. Тому я дуже вдячна команді і каналу за все.
Я не можу бути десь, я маю бути тут
- Ваш чоловік Роман Грищук, нині народний депутат, а раніше керівник студії, дивився ваше повернення? Розумію, що в нього зараз купа зовсім інших справ, але, думаю, ностальгія буває у всіх.
- На сам концерт Рома не ходив, бо в нас тоді захворіла дитина. А 31 грудня була трансляція на YouTube, і я включила подивитися, бо мені було дуже цікаво. То він трішки подивився і пішов далі займатися своїми справами. Він в принципі і на себе не любив дивитися, коли він був на сцені.
Іноді він заходить до хлопців у гості, але зараз все ж таки більше сконцентрований на своєму районі, на законах. У нього повноваження все розростаються й розростаються. Тому не дивився не тому, що йому не цікаво подивитися, просто Рома дуже сконцентрований на тому, щоб зробити освіту в Україні найкращою. Я ним дуже пишаюся.
- В одному з коментарів ви написали, що Олег Маслюк – найталановитіший з вас. Не часто хтось так скаже про колег, бо багатьом хочеться, щоб його зірка сяяла найяскравіше.
- У нас всі талановиті. Але я обожнюю Олега Маслюка і Вову Кравчука. Все, що вони роблять, це смішно. Та на них просто дивишся – вже смішно. Кравчук і Маслюк – це дві найдобріші людини, які ніколи нікого не образять. Обожнюю їх.
- У червні 2022-го ви повернулися додому з Італії. Не витримали без дому?
- До повномасштабної війни у мене були наполеонівські плани. Я активно почала займалася розвитком свого бренду. У понеділок, 21 лютого, увесь день сиділа в кафешці, писала бізнес-плани, планувала стати «шовковою королевою» і захопити світ своїми шовковими виробами. Увечері того ж дня Путін робить заяву про «ЛНР» і «ДНР». Тоді мені здавалося, що бомбити почнуть одразу ж. Я в сльози: «Ромо, я тебе більше не побачу, ми всі помремо».
Наступного дня нічого не відбувається, але все рівно якось тривожно. Я збираю тривожну валізку і їду з малим до подружки в Бучу. На вечерю до нас приїжджає Рома, ми зважуємо всі «за» і «проти», адже у друзів є підвал, генератор, запаси продуктів, але поряд - Гостомель, це ризик.
Розмірковуємо, що Рома відвезе нас на захід країни на вихідних. А він ненавидить їздити на машині на далекі відстані. Тому вирішили, що в середу ми з Тімом сядемо на потяг, а Рома, якщо все буде добре, приїде до нас на вихідні, і ми просто відпочинемо. 23 лютого я, Тім і мій свекор сіли в потяг, а 24-го я прокидаюся в Івано-Франківську і бачу, що почалася повномасштабна війна. В цей же день вже під вибухи до мене виїхала подружка з Бучі.
Так ми три тижні просиділи на заході України з телефонами 24/7, а потім сіли в авто і поїхали в Італію, не знаючи, що нас чекає. Уже в процесі, коли ми зупинялися в Дебрецені, через сайт Shelter for Ukraine знайшли сім’ю в Італії, яка запропонувала прихисток. Жили у них 2,5 місяці.
А потім подруга знайшла роботу, та й у мене депресія почалася. Бо це було наче завмерле життя. Я звикла працювати, я працюю з 16 років, у мене завжди якісь проєкти, ідеї… А тут я 2,5 місяці сама з дитиною, в чужій країні, як біженка, без своїх речей, з однією валізкою, і мене це дуже сильно прибило.
Я люблю свою дитину, приділяю їй час, але не можу фізично і ментально приділяти увесь свій час малому. Бути лише мамою 24/7 - не ок, це вигорання. І вирішила повертатися. Мені вдома добре, тут мій чоловік. Я не можу бути десь. Я маю бути тут.
- Як тут ви даєте собі раду, щоб не впадати в апатію?
- Робота. Щасливі відгуки клієнтів. Якраз оці півтора року до «Мамахихотала» я займалася Shovkovo. І мене мотивували, драйвили і не давали розкисати позитивні відгуки на кшталт «це найкраща наволочка», «в мене стала кращою шкіра», «приємно любити себе», «дякую за те, що ви робите».
Адже мій бренд – це про б’юті-родину, турботу про себе, нагадування, що треба приділяти увагу собі. Бо якщо ти собі не можеш щось дати, то як ти щось можеш дати комусь?! Якщо ти собі не дав, а віддав геть усе іншим, тебе надовго не вистачить. Це нервові зриви, вигорання, депресія, суїциди.
Все роблю через любов до себе
- У вас дуже красиві речі. Але шовк – це не дешево. Як зараз йде бізнес?
- Дуже багато хто купує шовкові вироби на подарунок, бо це те, чого, скоріше за все, немає у ваших друзів, те, що точно сподобається, і те, чим вони точно довго будуть користуватися і згадувати з вдячністю.
Шовк дорогий не просто так. Він має унікальні властивості – гарно поглинає вологу, в ньому не живуть і не розмножуються бактерії. Тому, наприклад, шовкова наволочка ідеальна для проблемної шкіри.
Я тричі лікувала акне, і колись мені сказали, що треба користуватися одноразовими рушниками для обличчя. А оскільки я сортую сміття, було видно, скільки генерується сміття з цих рушників, тому пошила собі багаторазовий шовковий рушник. Користуюся ним уже три роки. Я вже окупила його вартість і він ще довго буде мені служити.
Звісно, якби не війна, може, було б більше обсягів, більше людей могли б дозволити собі такі речі купити. Бо шовк – це, дійсно, не дешево. Але ми все одно купуємо креми, ходимо до косметолога, а один похід до косметолога коштує стільки ж, скільки шовкова наволочка чи рушник.
- Ви все робите сама?
- Це моя проблема перфекціоніста (сміється). Завжди думаю, що краще зроблю все сама. Щоб написати публікацію, я взяла курс по фотографії, щоб знати, як все правильно розміщувати, і точно класно писати тексти - курс по копірайтингу, хоча в мене з цим нібито більш-менш все було ок, але я завжди хочу краще. Буквально недавно у мене з’явилася помічниця, яка веде директ, пакує й відправляє посилки. Бо до цього я відповідала на запити, пакувала, на виробництво їздила, бирки замовляла, дизайнеру завдання давала... З одного боку, якби я делегувала повноваження - скоріше б масштабувалася і більше заробляла, з іншого – я в комфортному для себе темпі. Я маю бути впевнена, що все ідеально, наскільки це може бути.
Тому в мене немає часу тривожитися, бо тут мені треба на сайті замінити фотографію, там - придумати опис, а ще - замовити коробки для постільної білизни. У мене завжди список справ на декілька життів уперед.
У мене взагалі купа ідей та планів. От прислали проби на епізодичну роль у повному метрі і треба записати проби. Я обожнюю зйомки. Звісно, мрію про головну роль в серіалі або фільмі, який викупить Netflix. Маю амбіції, бажання, мрії. Тому мені немає коли думати про те, яке важке життя.
- Такі люди, як ви, які завжди у русі, які не чекають, що їм хтось щось принесе на блюдечку чи зробить щось за них, - надихають.
- У мене ще є моя «сотка» в Інстаграмі, де я зобов’язуюся опублікувати сто зарядок за рік. 15 дівчат вже точно доєдналися до мене і теж роблять в Інстаграмах свою «сотку». Це теж дуже приємно, що я надихнула людей на спорт. Бо у мене чисто егоїстична мета – я хочу жити в незалежній Україні з сильними, здоровими, багатими людьми. Тому хочу на них впливати, щоб вони як мінімум ставали здоровішими. А якщо вони щодня будуть робити зарядку, вони будуть здоровішими, стануть краще себе почувати, у них стане більше мотивації, сил, енергії для того, щоби робити своє найкраще життя зараз своїми силами і потім купувати мої шовкові вироби.
- Я вже прям бачу вас міністром молоді і спорту - так гарно ви сказали про молоду, здорову, сильну націю.
- Прийде Рома, я йому скажу (сміється). Та якщо серйозно, думаю, політика - не моє. Хоча зараз розумію, що політика мене трохи прокачала по терпимості, врівноваженості, спокою, зваженості. Раніше я спалахувала за секунду, кричала, конфліктувала, а зараз… Ну якщо воно дурне і щось дурне написало, це ж не моя проблема, а його. Я навчилася не реагувати і не вмішуватися. Я роблю свою справу і нікого не вчу, як і що кому робити.
Тому по політиці в сім’ї вікно закрите. Для балансу в мене чоловік сильно в політиці, я намагаюся бути поза нею.
- Ви чудово виглядаєте. Як тримаєте себе у формі? Бо часто дівчата бідкаються, що набрали вагу. Це і стреси, і недостатньо сил, щоб займатися спортом, й алкоголь у декого, щоб заглушити якісь емоції.
- У мене, по-перше, як я вже казала, є моя «сотка». Моє кредо – краще 5 хвилин позайматися, розім’ятися, ніж нуль. І це я публікую в сторіз, щоб надихати інших дівчат. Чесно, і мені не завжди хочеться, але я намагаюся займатися. Плюс я взагалі не вживаю алкоголь, не палю, ніколи не пробувала наркотики. У мене класний чоловік, у мене класна дитина, я щаслива людина і намагаюся підтримувати себе такою.
Я, наприклад, не забороняю собі їсти солодке. Якщо хочу – з’їдаю, але без відчуття провини. Бо, буває, дівчата щось з’їдають, а потім увесь день бідкаються, нащо вони це з’їли. Таким чином вони самі себе їдять, і організм це відчуває. Я все роблю через любов до себе і відчуття своїх потреб.