18 листопада «Міс Всесвіт Україна-2023» Ангеліна Усанова представить нашу країну на міжнародному конкурсі Miss Universe у Сальвадорі.
Ми поговорили з 26-річною красунею про підготовку до конкурсу, нинішні еталони краси, критику її фігури, прийняття себе та особисте.
Раніше не відчувала, що природність – це і є краса
- Ангеліно, ви зізналися, що нарешті починаєте відчувати себе королевою, адже ще пів року тому й не уявляли, що будете стояти в діамантовій короні і виглядати так гарно. І які ці відчуття?
- Пів року тому я мала зовсім інший вигляд. Я була в ретриті в Індії. Тому можете уявити, як виглядає людина, яка більше місяця живе у Гімалаях (посміхається).
Відчуття себе королевою приходить із відчуттям відповідальності та контролю за своєю зовнішністю, своїм внутрішнім станом, обставинами, які навколо тебе. Коли я була в Індії, не могла майже нічого контролювати, бо це справжній хаос. Коли ти їдеш у гори на авто, навіть не знаєш, чи доїдеш взагалі живим. Водії в Індії – це щось унікальне (сміється). І дороги дуже небезпечні. Тому там я знаходилася в якомусь підвішеному стані. А тепер у мене є відповідальність.
- А без діамантової корони не відчували себе королевою?
- Зізнаюся чесно, ні. Я, напевно, як і багато дівчат, жінок, багато років зациклювалася на тому, що мені не подобається ні моя зовнішність, ні моє тіло, ні моє проявлення у світі, ні моя душа. Мені не подобався навіть колір моїх очей. Я не відчувала, що можу на щось впливати, щось змінювати, що мій голос та думки мають вагу, що природність – це і є краса.
Щоб відчути себе королевою, треба зрозуміти це у своїй голові. Це взагалі стан душі, коли ти можеш відчувати себе незалежною, вільною, нести красу та добро. Тому саме такий стан у мене з’явився після Індії, коли я знайшла справжню себе. Я полюбила і прийняла всі свої недоліки – таку, якою є. Тому шлях до королеви був дуже важкий, емоційний, через нелюбов і хейт до себе. Мені завжди здавалося: щоб прийняти себе - треба себе покращити, позбавитися якихось недоліків. Але шлях до себе, як до незалежної, вільної, розкішної жінки, йде саме через сприйняття вами усіх ваших недоліків.
- Хто вам озвучив новину, що ви – «Міс Всесвіт Україна»?
- Це дуже цікава історія. Коли оголосили, що я – «Міс Всесвіт Україна», я була в Америці. Про те, що я брала участь в конкурсі, ніхто не знав. Навіть мої батьки дізналися з новин. І от – я в Америці на ретриті, де вирішую вимкнути телефон на три дні. Чомусь вперше вирішила так зробити. Чесно, це був кайф.
А через три дні вмикаю телефон і бачу купу пропущених викликів. Спочатку – вітання від оргкомітету «Міс Україна Всесвіт», далі вже пішли повідомлення – а чи зі мною все гаразд? Мене навіть почали шукати по всіх лікарнях в Америці. Коли зателефонувала Ані Філімоновій (директорка конкурсу «Міс Всесвіт Україна». - Ред.), перше, що вона сказала - боже, ти жива!
- Конкурс проходив у форматі онлайн-співбесід. Хто входив до складу журі?
- Алла Тігіпко, Анна Андрес, Вікторія Апанасенко, Вікторія Бревіс, Анна Філімонова. Це ті люди, яких я пам’ятаю, але впевнена, склад журі, який розглядав наші анкети, був більшим.
- Навіщо вам взагалі конкурс краси?
- Сьогодні життя людини і є прикладом краси. Конкурс «Міс Всесвіт» – це, в першу чергу, про індивідуальність. Тому мені важливо заявити про себе, про те, чим я займаюся, у що вірю, про що турбуюсь. Мій голос – це голос жінки, яка знає, що таке війна, яка хоче миру, яка турбується про екологію, нашу планету і яка знає, як її зберегти для наступних поколінь.
Моя найкраща подруга почала зустрічатися з моїм чоловіком
- Конкурси краси завжди оточують якісь скандали. От, приміром, нещодавня ситуація з «Міс Україна». Або був випадок, коли організатори конкурсу краси Miss Grand International на Балі вирішили поселити в одній кімнаті українку та росіянку (інтерв’ю відбулося до того, як організатори «Міс Всесвіт» посадили на вечірці, присвяченій відкриттю конкурсу, поруч за одним столом росіянку та нашу Ангеліну). Ви й самі розумієте, що про вас за спиною можуть говорити всяке. Ви готові до складних ситуацій?
- В публічне життя я потрапила пару місяців тому. Але ж ми знаємо, що між дівчатками, навіть подружками, завжди є якісь скандальчики, інтриги, сварки. Такий досвід у мене теж є. Але наразі я намагаюся жити чесно, по заповідям, робити якомога більше гарних вчинків, допомагати людям, не вступати в конфлікти. Навіть якщо назріває якийсь конфлікт, намагаюся якомога швидше його розрулити.
Плітки завжди будуть, завжди можна щось придумати, але я готова розвіювати міфи та давати відповіді на всі запитання. Я намагаюся бути чистою книгою і ділитися всім, що знаю. Прагну, щоб моє життя було прозорим і мені не було чого приховувати від людей. Я така ж людина, як і всі. І соромитися цього не буду. Тому мене не страшать ні інтриги, ні плітки.
- І готові, що вас можуть критикувати? Вас, до речі, уже встигли покритикувати за вашу фігуру.
- Я сама себе можу розкритикувати вщент (сміється). Тому все, що мені пишуть, я, ймовірніше за все, сама собі вже сказала. Я дуже спокійно ставлюсь до коментарів. Це, знову ж таки, про самооцінку, розуміння і прийняття себе. Критика тебе не зачіпає, коли ти приймаєш себе такою, якою ти є.
Все, що я можу зробити з тим, що мені дала природа, - це просто правильно харчуватися, займатися спортом, пити достатньо води. Тому намагаюся не реагувати на критику, адже це критика того, що я не можу змінити. Я не можу стати вище чи нижче, не можу змінити форму своєї фігури. А людина сама собі придумала, що міс має бути якихось уявних в її голові параметрів, і починає це проєктувати на мене. Але до конструктивної критики я прислухаюся.
Коли відчуваю, що людина пише, бо в неї щось болить і для неї це можливість виплеснути свої негативні емоція, я даю їй цю можливість. Можу щось відписати, пояснити. І були випадки, що людина змінювала свою думку. Коли відповідаєш з любов’ю і розумінням, прийняттям іншої думки, люди міняються. Можуть навіть вибачитися за свої слова.
- Ви говорили, що обожнюєте своє тіло. Як я розумію з розмови, так було не завжди. Як себе полюбити?
- Треба просто прийняти свої недоліки. Саме ця магічна формула допомогла мені полюбити своє тіло. Я обожнюю свої широкі стегна, довгі ноги, очі. Я не фокусуюсь на тому, що мені не подобається. І коли я почала дивитися лише на те, що мені подобається в собі, моє тіло стало моїм храмом.
- Колись ви ледве не вдалися до самогубства через складні стосунки з чоловіком. Що такого сталося, що це так перевернуло ваше життя?
- Це був дуже критичний момент у моєму житті, коли моя самооцінка була просто розбита. Важка тема… В такий період ти відчуваєш себе нікчемною, нікому не потрібною, безталанною. Це був дуже страшний час. Одна темрява.
Я була одружена. Так вийшло, що я приїхала до Києва під час пандемії, і в той час позакривалися кордони. А моя найкраща подруга залишилася в тому місті, де я жила, і почала зустрічатися з моїм чоловіком. Зрештою, вони одружилися. Мене, так би мовити, вигнали з дому. Я залишилася без дому, найкращої подруги і чоловіка. До того ж вона забороняла йому спілкуватися зі мною і якось мені допомагати. Це була дуже важка ситуація.
В першу чергу, мені допомогла підтримка людей. Зі свого досвіду можу сказати, що дуже важливо не закриватися у собі в такі моменти.
Пам’ятаю, як мені подзвонила мама і сказала: «А чи думала ти, скільком людям можеш допомогти? А чи думала ти, як багато людей були б раді з тобою зустрітися у цьому житті?». Якось так вона це сказала, що ці слова пролунали наче з майбутнього.
Потім я працювала з психологом. Та найголовніше, мабуть, що мені допомогло – це музика. Я почала співати про те, що мені болить. І замість того, щоб тримати біль у собі, я почала його виписувати у тексти, виспівувати. Любов до музики мене і врятувала.
Тому коли нам здається, що ми на дні, коли вважаємо, що ми ніщо, знайте: це, по-перше, ілюзія, а по-друге, важливо згадати, ким ви є насправді. Ми самі творці свого життя. Творець – це той, хто творить. А творчість може проявлятися у веденні бізнесу, прибиранні, готуванні, написанні музики, картин… Головне - не забувати, що ми любимо у житті.
Війна мене застала в ашрамі в Австрії
- Ви - співачка, музикант, авторка пісень, звуковий цілитель, майстер йоги, «Міс Всесвіт Україна-2023». Що вам з цього найближче?
- Я, в першу чергу, дівчина, жінка, чиясь майбутня дружина, сестра, донька. Інші мої титули, здобутки – це лише атрибути до того, хто я є. Але якщо говорити, в чому найбільше проявляється моя жіночність, то це в пісні, музиці, тут справжня я.
- Зараз ви активно готуєтеся до конкурсу. Хто ваші наставники?
- Команда у нас чималенька. Працюю з американською тренеркою Лу Сьєрра. Наразі вона вже не працює на «Міс Всесвіт», але до цього 18 років працювала на конкурсі, ставила дівчатам дефіле, була ведучою. Вона знає конкурс як ніхто. Над моєю акторською майстерністю працюємо з актором та викладачем сценічного мовлення Андрієм Бурлуцьким. Дуже допомагає Анна Філімонова – порадитися, обговорити якісь психологічні моменти. Косметологи, масажисти, остеопати, дизайнери – всі в роботі.
- А хто готує вам гардероб?
- Національний костюм під назвою «Берегиня Мати» ми присвячуємо всім матерям України, які оберігають своїх дітей, виховують їх без чоловіків, бо вони захищають нашу країну, матерям, які втратили своїх дітей на війні. У розробці та створенні костюму брала участь велика команда з України - МÜ production: конструктори, кравчині, майстри по роботі зі шкірою, декоратори, ілюстратор, 3D художник.
А гардероб готувала команда стилістів. Дуже нелегко це давалося, бо я дуже прискіплива до гардеробу. До того ж у Сальвадорі на час проведення конкурсу температура - градусів 30, тому знайти такий одяг восени та під час війни було не дуже легко.
- Коли Вікторія Апанасенко передавала вам титул та корону, у цей же вечір ви урочисто відкрили фонтан «Відродження» на площі «Квітка життя» біля центрального входу у Національний ботанічний сад ім. Гришка. Чому ви взялися реконструювати саме цей фонтан?
- Ще кілька років тому я брала участь у благодійному спортивному проєкті Wake up, Ukraine. Щосуботи люди могли безкоштовно тренуватися біля цього фонтану. Він був в не дуже доброму стані, і я захотіла його реконструювати, щоб він став місцем сили для людей. Реконструкція розпочалася ще до вторгнення. А вже під час великої війни я внесла деякі корективи. Коли почула історію однієї жінки, чоловік якої загинув, ми вирішили зробити скульптуру чоловіка і жінки в центрі лотоса, як символи вічної енергії любові та гармонії, які ніколи не вмирають.
- 27 серпня цього року ви вперше з повномасштабного вторгнення приїхали додому до Києва. Чим ви займалися увесь цей час?
- Війна мене застала в ашрамі в Австрії, коли я проходила навчання. Тоді ми з подругою одразу ж організували гуманітарну допомогу українцям – допомагали з житлом, продуктами, ліками. Надалі займалася волонтерською діяльністю, організовувала благодійні концерти. Потім продовжила своє навчання з йоги в Індії, адже зрозуміла, що зможу допомагати, коли зможу змінити себе. А йога – це про мир всередині себе.
- Ви писали, як будете обіймати маму, тата, брата, коли повернетеся. Яка у вас родина?
- Я народилася в родині вчителів у Києві. Тато, мама за освітою - всі вчителі. Моя бабуся – заслужена вчителька України. Згодом батьки пішли в сімейний бізнес – зайнялися вишивкою. Бабуся відновила стародавню українську технологію килимової вишивки і в цій техніці вишивала картини. Маленькою я теж допомагала, як і мій молодший брат. Він молодший за мене на 2 роки, ми дуже близькі з ним.
Дуже люблю свою родину і вдячна батькам, що подарували мені життя.
- А залицяльників у вас багато? Чи, може, ви вже давно щаслива у стосунках?
- Офіційних стосунків у мене немає. Та й залицяльниками похвастатися не можу.
- 24 липня ви писали, що повернулися до Інстаграму після 4 років перерви. А що було до того? Нова соцмережа – це ж як нове життя.
- Так, це справді як нове життя. Але треба долучатися до інстаграмного ком’юніті, вчитися, як там все працює. Це для мене справді новий досвід. Я намагалася вести Інстаграм років 6-7 тому назад, але перестала.
По-перше, в той час я була заміжня, і мій колишній чоловік не дуже підтримував мою активність у соцмережах. Йому чомусь здавалося, що я таким чином хочу знайти собі іншого партнера.
По-друге, у соцмережах люди часто закидали мені, що я фейк. Мовляв, не може така невідома дівчина виглядати як фотомодель. І я вирішила, що мені це не потрібно. До того ж, я почала більше жити реальним життям, займатися йогою, знову трансформувати своє життя, тому постити щось в Інстаграм мотивації не було. А поділитися якимись світлинами з близькими мені людьми я могла і в особистих повідомленнях.
А зараз Інстаграм - це вже інструмент для спілкування з великою аудиторією. Тому вчуся. Але, скажу я вам, це так багато забирає часу! І це не дуже корисно для здоров’я. Тому намагаюся там не засиджуватися. Варто жити у більш реальному світі.