Дільничий Сергій Бондар у виконанні В’ячеслава Довженка береться за розслідування нових справ. Адже 14 березня на каналі ICTV2 виходить третій сезон іронічного детективу «Дільничий з ДВРЗ».
Під час зйомок режисер Сергій Толкушкін розповідав KP.UA, що на Бондаря звалиться чимало проблем. Приміром, він сам опиниться у в’язниці. Проте не будемо наперед розповідати вам усі цікавинки, бо то краще дивитися.
Але про романтичну лінію все ж нагадаємо. Дівчину Бондаря, Олександру Фоменко, грає Анастасія Цимбалару. І у їхніх стосунках теж буде новий поворот.
Напередодні прем’єри KP.UA поговорила з Анастасією Цимбалару про кіно, майбутнє акторської професії, подружнє життя з актором Григорієм Баклановим, їхні благочинні ініціативи та плани.
По паспорту досі Цимбалару, але в душі - Бакланова
- Настю, війна у кожному із нас відкрила якісь абсолютно нові сторони. Якою ви стали за цей рік?
- Війна дійсно зняла з людей усі маски і показала, якими ми можемо бути всупереч своїм очікуванням. Я б ніколи не подумала, що зможу зустріти війну у своїй країні зі сміливістю, такою всеосяжною вірою та силою допомагати й пришвидшувати нашу перемогу. Мені завжди здавалося, що я досить тендітна, ляклива і ніколи не зможу пристосуватися до подібної реальності.
От пройшов рік з початку повномасштабного вторгнення, я вдома, у своїй країні, всупереч обстрілам і небезпеці займаюся волонтерською діяльністю. Уся лють, страх та зневіра, що були у перші дні війни, переформатувалися у силу та жагу до перемоги і справедливості. Тепер ми з чоловіком знаємо, як зібрати гроші для бійців, де взяти авто та амуніцію, як влаштувати благодійні події, домовитися з людьми, локаціями, військовими. І хоч ця діяльність далека від світу кіно, вона відкрила мене абсолютно з нової сторони. Тепер я знаю, що спроможна на більше, ніж думала про себе ще рік тому.
- Це був і ваш перший рік у шлюбі з Гришею. У серпні у вас була річниця, ви планували медовий місяць. Як війна вплинула на ваші стосунки?
- Як показує практика, у важкі для інших пар моменти ми, навпаки, об’єднуємося і переживаємо події разом, як одна команда. Так було за часів пандемії, коли інші не витримували проводити разом стільки часу, а нам було в задоволення, і цей період ми згадуємо з особливим теплом. Війна, звісно, не зрівняється з періодами пандемії, але тим не менш, для нас цей період проходить приблизно так само. Ми разом, ми опора та підтримка одне одному, ми найкращі друзі та завжди можемо розраховувати одне на одного. Звичайно, за цей рік були і емоційні гойдалки, і тяжкі періоди «а що далі?», але майже за 9 років наших стосунків ми переживали усяке, і війна стане черговим випробуванням, з якого ми вийдемо переможцями. А головне - разом!
- Святкували річницю?
- Навряд чи можна назвати це святкуванням, але оскільки Гришин день народження і дата річниці в нас поряд, а ми кілька років не були у відпустці та не встигли через війну у нашу весільну подорож, то просто поїхали на два дні за місто, щоб спробувати відволіктися та побути наодинці.
- До речі, в професії актори рідко змінюють свої прізвища, бо це вже впізнаваність. А в паспорті ви Бакланова чи Цимбалару?
- По паспорту досі Цимбалару, але в душі - Бакланова.
- Чи є у вас момент, який ви згадуєте з нашого колишнього життя, коли сумно?
- Згадую знімальний майданчик. Постійно. Інколи він мені навіть сниться. Я дуже люблю свою роботу. Незважаючи на всі її недоліки, там я відпочивала душею, там я відчувала себе на своєму місці, «вдома», там завжди було складно, але я отримувала від цих труднощів задоволення! Коли всупереч усьому сцена вдалася, ти зробила свою роботу по совісті, коли бачиш результат і радієш, що сталася якась маленька «магія». Дуже не вистачає акторства, найкращі емоції отримувала саме на знімальному майданчику. Дуже мрію повернутися в професію і сподіваюся, що вже зовсім скоро матиму таку можливість!
Цей період треба пройти і не опускати руки
- Ви говорили, що залишите професію, якщо в нашому кіно знову почнуть зніматися росіяни, адже більше ніколи не станете з ними в одному кадрі. Чим би ви ще могли заробляти на життя?
- Здається, що нічим! Не залишаю мрію все ж повернутися до роботи за фахом та сподіваюся, що після нашої перемоги буде багато класного українського кіно. І, звісно ж, без росіян. Інакше все було дарма. Тож, сподіваюся, ми не повернемося до початкової точки - в усякому разі ми з колегами зробимо все, щоб цього не сталося, а в українських акторів буде можливість гідно зарекомендувати себе. Бажано і за гідну плату.
- Зараз всі, чия робота пов’язана з творчістю і з ким мені доводилося спілкуватися, говорять, що навчилися жити на мінімум. Вам багато від чого довелося відмовитися, економити?
- Як і більшості українців. Зараз немає можливості заробляти своєю професією, тому і живеш у міру потреби. Звісно, це певний дискомфорт, але нічого страшного в цьому немає. Такий період, його треба пройти і не опускати руки.
Ми теж не одразу грали головні ролі за хороші гонорари, тож пройшли цей шлях раз, зможемо і ще раз. Нам аби разом, а далі усе подолається.
- Чи ходили останнім часом на якісь проби? Бувають запрошення?
- Тільки зараз, через рік з моменту повномасштабного вторгнення, кіновиробництво починає дуже повільне відновлення. Починаються перші кастинги та проби. Але наразі таких дуже мало. Були і перші проби, і перші пропозиції, але поки в проєктах я не задіяна. Але тут все може дуже швидко змінитися, наша професія не постійна, тож не виключаю, що найближчим часом можу увійти у знімальний процес.
- Але от канали потроху налагоджують виробництво, є надія на зйомки нових серіалів. З 14 березня ICTV2 покаже новий сезон «Дільничого з ДВРЗ», де граєте і ви. Він, звісно, знімався ще до вторгнення. Що згадуєте про ті зйомки?
- Згадую з особливим теплом цей проєкт. По-перше, бо знімався влітку. А коли не доводиться мерзнути у кадрі, то вже прекрасно.
По-друге, у мене були найкращі партнери по знімальному майданчику. Вже всі одне одного знають, всі «притерлися», всім комфортно, тому працювати було в задоволення.
Це був дуже класний період, навіть зараз посміхаюся, згадуючи його. Тож, сподіваюся, що глядачам новий сезон буде до вподоби, а особливо - моя героїня, і ми побачимося ще й у новому сезоні.
Інколи все одно «прилітає», що б ти не робив
- Ви – одна із засновниць благочинного аукціону Act Lots, який працює з червня минулого року. До нього долучилося дуже багато наших акторів. Ви з багатьма з них дружите?
- Ми з чоловіком заснували акторський благодійний аукціон минулої весни, а запустили його на широкий загал влітку. Це наш перший досвід великої благодійної організації, тож було дуже хвилююче та відповідально.
Почалося з того, що виникла ідея акторського об’єднання, і я запропонувала це реалізувати кільком своїм друзям-акторам. Нас було чоловік 20. А от коли про це дізналися й інші актори, то висловили бажання доєднатися, і наразі в нашому акторському ком’юніті налічується більше 140 акторів України. З деякими ми не були знайомі до створення аукціону, але тепер всі гарно товаришуємо, підтримуємо зв’язок і маємо навіть спільний чат, де щодня вирішуємо разом ті чи інші нагальні питання, пов‘язані з волонтерством.
- Ваша подруга Катерина Тишкевич зникла з Інстаграму. Востаннє вона писала у листопаді, що хоче поїхати на лікування за кордон. Тримаєте зв’язок? Ви першою почали збирати кошти Каті на лікування, і вона зізнавалася, що якби не ви, вона б на це не наважилася.
- Катя не є моєю подругою, ми не спілкуємося багато років. Вона зателефонувала мені восени і попросила зібрати їй гроші на лікування, бо люди мені довіряють. Гроші зібрали, після закриття збору Катя зі мною не зв‘язувалася, де вона зараз - не знаю.
- Раніше ви взагалі не були публічною людиною, майже не давали інтерв’ю. Чому? Адже це упізнаваність, глядач з вами знайомиться, особистісний контакт не менш важливий для любові, аніж акторська майстерність. Чи мало запрошували журналісти?
- До повномасштабного вторгнення у нас з чоловіком було інше ставлення до публічності. Ми дали кілька інтерв’ю і зрозуміли, що не хочемо бути «на видноті». Хочемо вести більш закритий спосіб життя. І нам це вдавалося. В нас було багато проєктів, пропозицій, ми були впізнаваними серед людей, але в особисте нікого не підпускали.
Все змінилося, коли ми стали займатися волонтерською діяльністю. Для того, щоб закривати великі збори, був потрібен розголос. Люди мали знати, що це за збір, кому вони відправляють кошти, а головне - довіряти та бачити результат. А це без медіапростору неможливо. Зараз ми продовжуємо збір коштів на нові й нові потреби для військових, тому маємо бути на слуху. А питання потреб для захисників набагато важливіше за питання нашого комфорту.
- Ви про себе казали, що ви найбільший соціофоб у світі. Як вам ця публічність дається? Бо написати якісь пасквілі тьоті Валі не так цікаво, як Анастасії Цимбалару чи вашим колегам. Це морально сильно б’є?
- Складно давалося, особливо в перші місяці. Якраз через хейт, блокування сторінок у соцмережах та банах. Зараз я вже більш товстошкіра, тому майже не реагую. Інколи все одно «прилітає», що б ти не робив. Навіть за те, що посміхаєшся, бо зараз якби недоречно. Але сприймаю такий негатив вже більш спокійно, намагаюся вести діалог з адекватною частиною аудиторії, пояснювати свою позицію, погляди і просто йду далі.
«Срач» розвести зараз легше за все. А частіше це роблять якраз ті, хто нічого більше і не можуть. Але є й інша сторона - теплі слова людей, які бачать і знають, як важко дається волонтерська діяльність, обійми людей, яким вдалося допомогти, та підтримка колег, звісно. Без них нічого б не вдалося.
- Ви з чоловіком активно просували петицію, щоб заборонити росіянам вести будь-яку творчу діяльність в Україні. Вона зібрала необхідні підписи, її розглянув президент. Але вам відповіли, що для цього є «чорні списки». Проте це не одне й те саме. Тим паче, ми знаємо, що хтось із тих списків якимось дивом може зникати. Як гадаєте, хто може зрушити цей процес?
- В ідеалі має діяти заборона. Хоча б на перші кілька років. Якщо раптом якийсь «хороший рускій», що підтримав відкрито Україну, хоче жити і працювати у нашій країні, хай отримує громадянство, вчить мову та історію, складає державний іспит. Інших шляхів для роботи тут я не вбачаю. Чомусь зараз це питання вважається не на часі, тому й продовжують крутити росіян, які підтримали війну в Україні, по нашому телебаченню, але перед тим продублювавши їх українською. Це нонсенс! Поки в окопах гинуть наші військові, ми по телевізору спостерігаємо російські пики, що закликали у своїх соцмережах нищити «українських нацистів»! Таким чином наша держава продовжує популяризувати російських акторів та їхню культуру! Я не розумію, чому це питання хвилює лише наших акторів! Ми дуже чекаємо на підтримку органів державної влади у цьому питанні та сподіваємося, що воно вирішиться найближчим часом. А поки закликаємо глядачів не дивитися кінопродукти російською мовою, особливо з російськими акторами, не відстежувати їх у соцмережах та більш відповідально відноситися до контенту, який споживаєте!
- Взагалі заборони – це дієвий метод у культурі?
- Зараз такий час, що інших варіантів у нас немає. Ми повинні нарешті взяти курс на відновлення усього українського. Якось же звикли до українського дубляжу! І навіть не уявляю, як можна дивитися фільми у кінотеатрі російською мовою! Так має бути й з іншими сферами. А особливо в культурі. Бо як не крути, це основна сфера впливу.
Показувати кіно з російськими акторами не можна
- Актори ображаються, що зараз відповідальність за спільні з росіянами зйомки наче як поклали на них. Що було, то було. Всі ми зараз щось би робили по-іншому, якби можна було відмотати життя назад. Але чому майже ніхто до цього часу не говорив так відкрито про нерівні умови, другий сорт, утиски? Через страх, що тебе більше не покличуть?
- Ця проблема була завжди. І вирішувати її намагалася не в публічному просторі, а з тими, хто міг у цій ситуації якось повпливати - з продакшнами, продюсерами, телеканалами. Але оскільки частіше за все гроші давала росія, то й умови диктувала вона. В останні роки перед повномасштабним вторгненням ми і так зробили великий крок вперед - українські актори нарешті почали отримувати головні ролі у проєктах з росіянами, але цінності своїх акторів не було. І, на жаль, навіть зараз це не змінилося. Що буде після перемоги - подивимося. Але мені здається, що на культурному фронті все тільки розпочнеться.
- А що робити зі стрічками, де знялися росіяни? В багатьох фільмах навіть останніх років росіяни є. От, приміром, «Ворожка», де й ви знімалися. І зараз так прикро, бо весь каст – українці, які вклали себе у це кіно, але через одного персонажа, путініста Батирєва, виходить, його треба викинути на смітник, бо як на нього можна дивитися.
- Так, шкода. Але хто заважав затвердити на головну роль українського актора? Більш того, на останньому етапі проб я проходила кастинг саме з українським артистом, який ідеально підходив на цю роль, але взяли чомусь росіянина. Треба тепер нести цю відповідальність.
Це був один з моїх найулюбленіших проєктів. А який мав бути другий сезон! Впевнена, що після нього глядачі б вмовляли авторів продовжити історію! Але тепер через цього росіянина нашу роботу ніхто не побачить. Шкода, але показувати це по національному телебаченню теж не можна, навіть якщо буде дубляж. Треба цю ситуацію прийняти, відпустити та зосередитися на нових українських проєктах з нашими акторами та нашою мовою. Кожен у цій війні платить свою ціну. Втрачений проєкт чи гроші, вкладені у нього, - далеко не найгірша ціна. Тож хай такі проєкти залишаються у пам’яті, як досвід, а нам треба йти далі та створювати нове українське кіно.
- У вас є відео зі зйомок в Інстаграмі, датоване 21 лютого 2022 року, де ви тримаєте зброю. Багато хто жалкує з дівчат, та ж Даша Астаф’єва, що не навчилися стріляти. У вас не виникало бажання навчитися стріляти?
- Ні, не виникало по одній простій причині - у мене дуже поганий зір. Тож є всі шанси навіть цілі не побачити.
Але для зйомок у кіно я б залюбки повправлялася. Коли ми знімали ту саму «Ворожку», моя героїня багато часу проводила у тирі, тому я проходила інструктаж у тренера, як правильно тримати зброю та робити постріли. Тоді мені було цікаво. Але ж і зброя мала для мене зовсім інший сенс.
- Ви людина, яка любила все планувати. Ви планували купити квартиру, думали про декретну відпуску... Зараз пробуєте щось планувати?
- Планую. Попри все - планую жити, кохати, народжувати файних українців, зніматися у кіно та реалізовуватися у власній країні. Але поки найголовніший план - святкувати перемогу! Без неї все інше втрачає сенс. Тож мрію перемагати! А поки роблю все, що в моїх силах, щоб це сталося якнайшвидше!