24 лютого о 19.30 на телеканалі 2+2 – прем’єра чотирисерійної воєнної драми «Я – Надія».
На створення цього фільму авторів надихнула історія 22-річної фельдшерки Анни Андрющенко, яка на початку повномасштабного вторгнення залишилася у Харкові рятувати людей.
«Анна розповідала, що діється там, в епіцентрі подій. Її розповідь надихнула мене написати історію про звичайну дівчину з медичного університету, фельдшерку, яка раптом стала уособленням надії», - згадує сценарист Артем Кобзан.
KP.UA поспілкувалася з творцями стрічки про те, як вони знімали фільм в умовах війни та що лишилося за кадром.
Військовий експерт контролював, щоб усі були на безпечній території
Режисер Денис Тарасов розповідає, що перед тим, як вийти на знімальний майданчик, хвилювався, наче студент.
- Незважаючи на те, що в мене є досвід, я вже багато чого зняв, я ніколи не знімав під час війни, коли навколо тебе сирени, вибухи… Це дуже велика відповідальність перед глядачами, які будуть дивитися твоє кіно, - пояснює Тарасов. - Ми знімали саме художнє кіно, тому його не треба сприймати як документалістику, де в кожному кадрі має бути стовідсоткова правда. Звісно, ми намагалися, щоб правдивість була, але у нас є художні переосмислення, які не завжди співпадають з тим, як було в реальності. Ми, наприклад, не могли робити вибухи, багато диміти, знімати у справжніх зруйнованих квартирах у Харкові, бо там знімати не можна. Тому ми знайшли декілька будинків в Ірпені, які, на наш погляд, виглядають дуже схоже на будинки на Салтівці.
У Харкові відзняли лише заявочні плани. Найбільшу ж кількість сцен знімали в Київській області. Наприклад, зйомки епізоду з обміном полонених проходили у селі Маковище, де околиці були заміновані під час російської окупації у лютому-березні 2022 року. Тому коли узгодили місце зйомки з військовими, місцевість на відсутність мін додатково обстежували спеціалісти ДСНС.
- Я добре пам’ятаю цей день, - згадує актор Данііл Мірешкін. - Як завжди перед зміною, я сидів у гримвагоні, готувався до зйомок, і раптом адміністратор говорить в рацію: «Любі друзі, будьте уважні, не заходьте на поля, бо вони заміновані». В цей момент стало не по собі. Гримвагон стояв на дорозі поруч із замінованим полем, а з нами на майданчику працював військовий експерт, який контролював, аби усі були на безпечній території.
Герой Мірешкіна - фельдшер Павло, який на початку повномасштабної війни вирішує повернутися з-за кордону до рідного міста, щоб допомагати колегам рятувати інших. Актор зізнається, що про таку роль мріяв давно.
А от кастинг акторів на роль окупантів був чи не найскладнішим етапом – ніхто не хотів грати росіян, то ж претендентів шукали понад місяць. До речі, форма й шеврони російських військових у серіалі справжні і були надані знімальній групі нашими захисниками.
Пройшли курс для фельдшера прямо на майданчику
Образ Анни Андрющенко, фельдшера Надію, втілила на екрані Вероніка Дюпіна. Для акторки це перша головна роль у кіно.
- До зйомок, на жаль, я нічого не вміла робити, не проходила жодних курсів надання першої медичної допомоги, - розповідає Вероніка Дюпіна. - Найбільший шматок роботи ми вже робили на знімальному майданчику. Там постійно були присутні фельдшери, які допомагали мені, і це було дуже пізнавально. Раніше я могла максимум поміряти тиск. А от робити уколи, кардіограми, ставити крапельниці, робити перев’язки – в цьому була повний нуль. Завдяки нашим фельдшерам всьому навчилася, і достатньо швидко. Тепер навіть можу операцію зробити. Це був мій особистий квест – вивчити всі медичні маніпуляції. Але коли ти пробуєш-пробуєш-пробуєш і в тебе виходить, це – кайф.
За словами Вероніки, найважче було впоратися з великими фізичними навантаженнями.
- Наприклад, ми постійно носили людей на ношах. До того ж я присутня на кожній зміні, майже в кожній сцені, під час зміни я майже не відпочивала. Це було цікаво, але й складно, - розповідає акторка. - В якийсь момент банально закінчувалися сили, я відчувала якісь внутрішні моменти слабкості, хотілося просто впасти комусь на ручки, щоб мене заспокоїли. Але з іншого боку, проєкт став для мене особистим челенджем.
Першу зарплатню зі зйомок Вероніка задонатила на допомогу ЗСУ.
Про виробництво серіалу, де головна героїня буде списана з неї, Анна Андрющенко дізналася вже під час зйомок. З авторами проєкту фельдшерка познайомилася прямо на знімальному майданчику.
- Я була вражена. Актори просто зі сльозами на очах дивилися на мене: як таке може бути, що такі молоді спеціалісти зустріли такий «не дитячий» удар на свою долю? Напевно, це парадокс українського народу, - говорить Анна Андрющенко. - Майже на всіх фото з цієї зустрічі ми посміхаємося, ми вже пристосувалися, трохи навіть звикли до обстрілів, але в кожного - свій біль.
Восени Андрющенко виїхала з рідного Харкова і тепер працює в Центрі екстреної медичної допомоги та медицини катастроф міста Києва. Нещодавно дівчина вийшла заміж за свого колегу, фельдшера Дмитра Диканя.
У кадрі - не декорації, а реальні розбомблені квартири
Значно легше було на знімальному майданчику Антоніні Хижняк, яка зіграла фельдшерку і напарницю Надії. Акторка давно цікавиться медициною, а навесні минулого року відвідувала тренінги парамедиків.
- Вважаю, зараз кожному варто або пройти відеонавчання, або піти на курси, їх дуже багато. Є і безкоштовні зустрічі з медиками, фельдшерами, парамедиками. Треба бути готовим до всього – і щоб допомогти собі, і тим, хто цього потребує, – вважає Хижняк.
Проте, за словами Тоні, дуже непросто їм було зніматися в зруйнованих квартирах.
- Це не декорації, це реальна квартира, будинок, в якому жили люди. Це тиснуло на мозок найбільше, - розповідає вона. - У нас була не одна зміна в Ірпені, ми знімали ще масові сцени зі «швидкими» та пожежними машинами. Звісно, ми не влаштовували пожежі, не робили вибухи, але за допомогою світла та дим-машини, яка створює ефект безпечного диму, намагалися зняти потрібний кадр. І весь цей час всередині мене закрадалася думка, щоб ми не травмували жителів міста повторно.
Шоковими називає зйомки в розбомблених будинках і Вероніка Дюпіна.
- Коли ми тільки зайшли в розбомблений будинок, я була сконцентрована на ролі та сцені, яку мала грати. Мені й на думку не спало, що навколо не павільйон. Але коли прозвучала команда «стоп», мене охопив шок. В квартирі все згоріло, але досі були елементи життя – шафа, в якій висять речі, банки із соліннями на кухні, - згадує Вероніка.
Проте, як наголошує режисер, їхня історія не про війну як таку. «Я – Надія» - це в першу чергу історія про людей, які живуть під час війни і, незважаючи на небезпеку, сідають у «швидку» і їдуть рятувати життя.