«Фрістайл» та «Діти Фрістайла» 20 жовтня готуються дати перший концерт у Києві з початку повномасштабної війни. Усі квитки уже майже розпродані. Соліст «Фрістайла» та автор близько 200 пісень гурту Сергій Кузнєцов сподівається, що війна не завадить їм вийти на сцену.
Ми поговорили з Сергієм Кузнєцовим про новий репертуар «Фрістайла», як дається переклад знаменитих хітів гурту та про плани на майбутнє.
17 лютого був наш останній концерт
- Сергію, як ви, колектив? Як у вас справи?
- Та як у нас справи? 17 лютого був наш останній концерт, як кажуть, в тому житті. Після того ми всього-на-всього один раз працювали для ЗСУ. Один концерт був – і все. Сидимо вдома, пишемо нові пісні – випустили три нові композиції. Знову працюємо з музичною компанією УМІГ Мьюзік, вони допомагають розкручувати. А зараз почали перекладати весь наш репертуар українською.
- Ви з «Дітьми Фрістайла» за цей час випустили близько 10 пісень українською. На YouTube вони збирають мільйонні перегляди. В лідерах - «Чорнобаївка», «Горить Москва», «Все іде за планом», «Пацан сказав – пацан зробив», «Нравиться не нравиться». Хто автор чи це колективна творчість?
- Так, творчість колективна. Музика Анатолія Розанова, а вірші буквально кожний по слову писав. Одну з пісень «Дітей Фрістайла» «Військово-польовий роман» написав Сергій Коноз.
У «Фрістайла» теж з’явилася одна пісня Сергія Коноза – «Картина маслом». Анатолій Розанов в куплетах щось своє дописував, тому вони удвох автори музики, а текст та й загалом ідея належить Конозу.
Наша «Пацан сказав – пацан зробив» - також колективна, кожен по рядочку сказав, записали. Ідею подав Анатолій Розанов, він і автор музики.
- Ви вже згадали, що більшість пісень із основного репертуару зараз перекладаєте українською. Це ваша робота?
- Так, моя. Але майже 200 пісень було написано іншою мовою, і не все можна перекласти. Я не можу сказати, що дуже вільно володію українською на тому рівні, щоб можна було писати гарні пісенні тексти. Чесно зізнаюся, користуюся різними словниками. У мене, наприклад, є словник українських рим, але він не дуже практичний, більше академічний. Тому, наприклад, беру там щось за основу і складаю на свій лад.
Не дуже швидко ця робота йде, але в принципі концертну програму ми на сьогоднішній день зробили.
До речі, правду кажуть – випадковостей не буває. От ви подзвонили, а в нас 20 жовтня у Жовтневому палаці у Києві запланований концерт. Дай бог, щоб він відбувся, бо абсолютних гарантій тепер ніхто дати не може – ні організатори, ні ми. І ризики тут для обох, адже в разі відміни в мінусах опиняться всі. Ми ж за свій рахунок веземо ще й нашу апаратуру, вона у нас своя – як звукова, так і світлова.
Концерт ми планували ще на початок березня. Бачте, з березня це все тягнулося, дай бог, може, зараз все буде.
А ще буквально через два тижні нам виповнюється 34 роки. Отак, випадковостей не буває. Не дуже радісні обставини, щоб святкувати, але що є то є.
- Але все одно ми маємо святкувати, тримати якийсь позитив.
- Так. Ми недаремно зробили концертну програму українською мовою. І робота продовжується, бо досить багато пісень ми хочемо поновити. Зараз ми зробили концерт «Фрістайла» з «Дітьми Фрістайла», а далі плануємо вийти на сольну творчість: «Діти Фрістайла» - окремо, «Фрістайл» - окремо. У «Дітей…» трішки більше пісень українською, у «Фрістайла» ж пісень українською було досить мало. Тому зараз йде велика робота.
«Ах, какая женщина» перекласти неможливо
- Чому ви взагалі вирішили перекладати?
- По-перше, є закон про мову, нікуди не дінешся. В ефірі практично вся українська музика україномовна. Останнім часом досить мало наших пісень було в українському ефірі. Бо були ще й мовні квоти. Тому треба щось робити. Звичайно, є пісні, які початково створені українською - «Любов-кропива», «Україна-ненька»… «Україну-неньку» в основному написала Ніна Кірсо, я допомагав.
- Як ваші прихильники сприйняли те, що ви переходите на українську?
- А ми ще не знаємо, це буде прем’єрний концерт. Хоча нові пісні, які вийшли на YouTube, прихильники вже сприйняли.
А як звичні їм пісні в перекладі - «Я тобі не вірю», «Прощай навіки», «Мамо, я люблю його» - будемо сподіватися, що сподобаються. Я старався. Може, не завжди дослівно перекладав, бо й не завжди це можливо. Наприклад, відкрию маленький секрет – ця пісня ще не готова, її в концерті зараз не буде, але ми плануємо. Так от, наша пісня «Белая акация» - і українською мовою ця фраза не вкладається у музичний ритм. Тепер вона «Золота акація». Є такі нюанси.
А, наприклад, пісня «Завтра» переклалася досить душевно і досить близько до тексту-оригіналу, тому що ключове слово «завтра» звучить українською так само.
- А як, наприклад, з однією із ваших візитних пісень «Ах, какая женщина»?
- Отут ми підняли руки і сказали: ні, нічого не виходить. Розумієте, фраза «Ах, какая женщина» українською мовою не передає того змісту і відчуттів. Люди не кажуть - «Ах, яка жінка».
«Ах, яка панночка» - це останнє, що мені прийшло в голову, але все одно це виходить якась пародія.
Тому ми сподіваємося на прихильність наших слухачів, глядачів, що вони дозволять нам виконувати нашу пісню мовою оригіналу. Публіка завжди права – вона вирішить.
Було б класно, якби на честь Ніни Кірсо перейменували вулицю у Полтаві
- У вас лишалися якісь контакти в Росії? Підтримуєте з кимось там зв’язок?
- Десь у березні чи на початку квітня нам писали наші друзі-музиканти, висловлювали свої співчуття і сподівання, що скоро все закінчиться. Але на діловому рівні контактів не залишилося.
- Всі права на ваші пісні у вас чи в Росії може хтось їх виконувати?
- Юридично – наші, але не секрет, що наші колишні, якщо можна сказати «наші», Дубровін і Козаченко виконують ці пісні, і ніхто їм не указ. Подавати на них до суду можна було, мабуть, в ті часи, а зараз про який російський суд і українських громадян може йти мова?
- Вадим Козаченко підтримує путінський режим. Не прикро, що так?
- Це справи давно минулих часів. Я ж з ним навчався в одному класі. Ми дружили. А в нашого гітариста Сергія Ганжі він був свідком на весіллі. Був якийсь розпач, розчарування. Але минуло багато часу.
Власне, я не дивився ці передачі з його розборками з колишньою дружиною, але з огляду на ті відгуки в інтернеті, що читав, я не хочу мати з цією людиною нічого спільного.
Ми вже дуже давно не підтримуємо зв’язок. У 2003 році з його боку була спроба повернути наше спілкування, ми навіть якийсь час спільні концерти влаштовували. А потім у травні 2005 року на одному з таких спільних концертів у Мінську він сказав, що віднині наші шляхи знову розходяться і тепер уже назавжди. З того часу ми не спілкуємося взагалі.
- Як Ната? Вона на якийсь час виїжджала з України. Повернулася в Одесу чи з вами у Полтаві?
- Так, вона виїжджала з мамою і двома дітками у Румунію. В Одесі дуже неспокійно. Тому вона повернулася у Полтаву, і зараз вони всі тут.
- Ви підіймали питання, щоб перейменувати одну з вулиць у Полтаві на честь Ніни Кірсо.
- Не знаю, що зараз. Справа в тому, що процес перейменування вулиць йде у декілька етапів, наскільки я в курсі. Але було б класно. У Полтаві є вулиці, які мали б підлягати перейменуванню та мають відношення до Ніни Кірсо. Наприклад, вулиця Генерала Зигіна, на якій Ніна провела все дитинство, або вулиця Героїв Сталінграда, де вона також жила.
Кожен виживає як може
- Ви сказали, що за увесь цей час у вас був лише один концерт, і то благодійний. Як виживаєте? Є якісь заощадження?
- Про колективне виживання, мабуть, не йдеться. Кожен виживає як може. Мене годує сім’я, велике їм спасибі. Моя дружина – медсестра у військовому госпіталі, доньки працюють: одна – в перукарському салоні, інша – в кафе. Тому якось виживаємо.
Про якісь заощадження мови немає, тому що ніхто не готувався до цієї ситуації. Ми все вкладали в апаратуру. Як я вже говорив, у нас вся техніка своя – і звукова, і світлова. А буквально за якийсь час до повномасштабного вторгнення ми придбали вантажне авто для нормального транспортування нашої апаратури. Так воно і стоїть під будинком. Вже й акумулятор сідає регулярно, бо ним ніхто не користується, концертів немає, немає що куди возити.
- А тут вам треба ще й свої кошти в концерт вкласти.
- Ну як… Організацією займається київська агенція «Садиба Мьюзік». Вони орендують зал, дають афіші, продають квитки і так далі. Наша участь – заправити автобуси, нашу вантажівку, приїхати до Києва, відпрацювати концерт, переночувати, бо пересуватися після концерту та ще й вночі неможливо, і повернутися додому. І якщо концерту не буде, - а ми вже приїхали за свій рахунок, переночували за свій рахунок і за свій же рахунок повернулися додому – то ми в мінусах. Сподіваємося, такого не буде і концерт все ж таки відбудеться.
А як подарувати людям радість – ми знаємо. І люди, я впевнений, отримають своє задоволення, свою частину позитивного заряду.
- Ви як автор про пісню на День Перемоги думаєте? Хочеться щось таке написати? Бо Перемога обов’язково буде, може, не так швидко, як хочеться, але буде, в тому напрямку усі наші мрії і думки.
- Я вас розумію, але увесь час, все своє творче життя я писав пісні про кохання. Перемога – це якісь інші внутрішні відчуття, яких я поки що не відчуваю. Це треба пережити, щоб можна було ці відчуття передати у віршах, образах. У нас не так давно з’явилася наша пісня «Повертайсь живим». Це мої вірші, і отакі пісні я ще можу писати, я відчуваю таку тему.
А відчуття радості від Перемоги у мене поки що немає. Треба пережити, коли і як це все закінчиться, щоб я міг чесно викласти все у віршах.