Сергій Денісов народився у Батумі, але завжди говорив, що його домівка в Україні. Хтось пам’ятає його як переможця кулінарного реаліті «МастерШеф-9», хтось ходив на його меню до столичних ресторанів, а хтось дякує, що завдяки йому не залишився голодним у війну.
Ми поговорили із Сергієм Денісовим про те, яка смілива, сильна і смачна наша Україна.
Спробуємо продати трюфель від військових на аукціоні
- Сергію, ви у себе в сторіз розповідали, що українські військові копали окоп і знайшли білий трюфель. Розкажіть детальніше.
- Декілька днів тому мої знайомі військові хлопці у Львівській області копали окоп і наткнулися на трюфелі. Спочатку вони не знали, що це, поки один із них, а він – кухар, не подивився і не сказав, що це трюфель. Вони прислали їх мені, я все роздивився, обнюхав, скуштував - і це дійсно елітний білий український трюфель.
- Для тих, хто не розуміється, наскільки це рідкісне у нас явище?
- Трюфелі в Україні – це не рідкість. Трюфель можна знайти в Карпатах, Львівській області, на Київщині та Вінниччині. Справа в тому, що в Україні вони занесені до Червоної книги. Але продаж – легальний.
- Ви плануєте виставити його на аукціон. Скільки за такий лот можна виручити коштів?
- Так, я спробую виставити на аукціон, але це дуже складне питання. Якщо не вийде продати в Європі, тоді буду виставляти в Україні. Зараз мої знайомі шукають експерта в Європі, який зможе дати оцінку. Загалом за такий трюфель можна виручити декілька тисяч євро. Але тут же ще й історія є – цей трюфель знайшли військові, і вони, так би мовити, хочуть його продати або обміняти на екіпіровку. Тому можна виручити і більше. Але за умови, якщо зможемо виставити його на аукціон.
Якщо з аукціоном не вдасться – будемо тут якось поштучно його розпродувати. Або робити креми з білими карпатськими грибами, сиром та білим трюфелем, або частково розпродувати маленькою вагою (вага знайденого трюфеля – близько кілограма).
Їжа нам допоможе зібрати кошти і розповісти про нашу біду
- 6 липня ви влаштовуєте благодійну вечерю Charity BBQ у Бельгії. Що це буде за захід? Що будете готувати?
- Так, 6 липня у нас буде благодійний захід у містечку Сінт-Трюйден недалеко від Брюсселю під патронатом представника України в ЄС Всеволода Ченцова, посольства України в Бельгії та почесного консула України в Бельгії Кріса Бекерса. Усі кошти збираються для фонду SaveUkraineEU.
Свій благодійний івент ми організовуємо у 5-зірковому готелі, який розміщений на території старовинного замку, там є мішленівський ресторан. Будемо готувати барбекю і збирати гроші на підтримку українців і України. Буде гриль-меню - свинячі реберця, ковбаски, картопелька, печериці, овочі. Людей збирається дуже багато. Уже продано більше 200 квитків, і продаж йде далі. Очікуємо 400-500 людей, а може, й більше. Потім плануємо подібні заходи у Нормандії та Лондоні.
- Яка ціна квитка?
- Якщо не помиляюся, 35 євро з дорослого.
- Це перший ваш такий захід з початку війни за кордоном?
- За кордоном - так, тому що я волонтерив тут, у Києві. З початку війни ми відкрили волонтерські кухні, готували для Нацгвардії, ЗСУ та людей, які потребували нашої допомоги. Також пакували набори з їжею та товарами першої необхідності. А зараз, коли ситуація у Києві більш-менш стабільна, до нас доєдналися багато людей, тому я вже виходжу на міжнародний рівень.
- Йдуть в Європі люди на такі заходи? Вони популярні?
- Так, це доволі популярно. І дуже класно, що їжа допоможе нам зібрати якісь кошти і розповісти про нашу біду, що вона є, що вона не вигадана. Багато моїх товаришів також вже готували за кордоном - Євген Клопотенко, Володимир Ярославський, Ектор Хіменес-Браво, Оля Мартиновська. Підтримка з Європи колосальна.
- А що більше з української кухні смакує європейцям?
- Коли я працював у Європі, бачив, що дуже подобається їм наш борщ. У Франції дуже полюбляли налисники. У них теж є своя Масляна – щоправда, називається це свято у них «Жирний вівторок». Тому я робив у Франції наші варіанти млинців і налисників з вишнями, домашнім сиром, їм подобалося. Вареники люблять і котлету по-київськи.
- У вас є улюблена українська страва? Зараз з’являється багато нових забутих страв. Ви от, до речі, пропонували лимонад з бузини, про яку чомусь у нас всі забули, а вона ж росте усюди.
- Так, ми звикли робити щось, як роблять десь, а про те, що у нас росте у кожному садочку, забуваємо. Я, наприклад, рвав цвіт бузини під Києвом. Багато людей не знають, що цвіт бузини дуже корисний і при цьому має смак квітів. Тобто - запах квітів можна скуштувати! Це смачно – чому б і ні! Багато напоїв ми робимо із квітів – троянда, жасмин. От зараз жасмин у мене підходить – скоро будуть напої з жасмину.
А моя улюблена страва – це вареники з кислою вишнею.
Я вже був під обстрілами, вже все проходив…
- Повертаючись до волонтерства у Києві. Бачила, як ви з перших днів війни таскали мішки з картоплею та іншими продуктами. Ви взагалі підраховували, скількох людей ви нагодували?
- Скільки людей – сказати важко. Хтось брав по декілька порцій, а хтось, навпаки, - одну порцію на 3-4 людей. У нас були доволі великі порції – 350-440 г, плюс - суп. Все вимірювалося більше на кілограми, тонни. Щодня ми видавали 500-600 кг їжі та 500 літрів супу.
- Де брали кошти? Це ваші власні, пожертви, хтось з постачальників допомагав?
- Я ніколи нічого не збирав. Спочатку використовував повністю свої кошти, а потім ми об’єдналися з іншими хлопцями, і я вже тільки готував. Дуже допоміг Андрій Козленко, він - професійний гравець у покер. Андрій зробив внески на 200 тисяч гривень, на які ми купували продукти, засоби гігієни та ліки, і розвозили в Ірпінь, Ворзель та Бучу.
- Ви раніше працювали бренд-шефом мережі ресторанів «Ой, мамо, це було в Тбілісі». Зараз є робота?
- Тієї роботи вже немає. Я працюю сам на себе. У мене є власні декілька проєктів.
- Що вам допомогло не розгубитися 24 лютого і стати до плити?
- Я донецький чувак, я вже був під обстрілами. Я вже все це проходив.
- Але вам довелося пережити і початок війни у 2014-му, і її нову фазу.
- Таке буває. Така доля.
- Що вам хочеться зробити, коли ми переможемо? Про що мрієте?
- Хочу на море. Кудись в Азію.