Перший гумористичний ролик автор та актор Студії «Квартал 95» Юрій Великий випустив на своєму YouTube 28 лютого – це була пародія на те, як російський та білоруський диктатори обговорюють нову стратегію. За словами автора, він півроку не виходив в ефір – справи, робота, домашні клопоти і таке інше… От повернувся, щоб підтримувати нас, українців, гумором. В коментарях під відео люди дякують Великому за те, що можуть бодай кілька хвилин посміятися.
Кремлівська верхівка дає багато приводів для жартів
- Юро, самі пишете тексти пародій і знімаєте чи хтось ще допомагає?
- За час, що я працюю у «Кварталі», та за весь час, що займаюся гумором, звик писати тексти у парі з кимось. У такому випадку є зворотній зв’язок, та й взагалі набагато легше щось створювати удвох або утрьох. Але з початком війни я відкрив у собі талант писати жарти навіть сам, що не завжди у мене виходило до цього. Наразі багато наших авторів кожного дня пишуть гумор для програми БайрактарNews, створюють смішні меми та жарти, щоб підбадьорювати населення, а також допомагають мені та пропонують деякі ідеї. Тому авторська підтримка є завжди.
Юрій Великий: Олександр Лукашенко й уся кремлівська верхівка дають стільки приводів для жартів, що потрібно тільки встигати писати.
Знімати допомагають люди, які стали для мене вже близькими, – оскільки нам довелося провести разом багато часу в укритті. Дехто допомагає реквізитом, дехто дає костюми, піджаки, краватки. Були хлопці, які виступали у ролі операторів. Можу точно сказати, що це колективна творчість. Дякую усім, хто мені допомагає.
- Наприклад, пародія на передачу Абрамовичем листа Путіну від Володимира Зеленського чи пародії на Лукашенка - це дуже тонко! Як для себе обираєте тему для жарту?
- Звичайно, дивлюся, які події відбуваються. На жаль, з початком війни подій навколо дуже багато. Що Олександр Лукашенко, що уся кремлівська верхівка дають стільки приводів для жартів, що потрібно тільки встигати писати. Коли я бачу якісь теми, які можна обсміяти, стараюся одразу це робити.
Буває тем настільки багато, що навіть не знаю, за що братися спочатку. І, звичайно, пишу те, що смішно, в першу чергу, мені. Є одне класне правило – коли ти сам отримуєш задоволення, коли тобі самому це подобається, глядач це відчуває. Те, що подобається тобі, буде подобатися і глядачеві.
Найкраща нагорода для гумориста – коли глядач плаче від сміху. Мені дуже хочеться, щоб в нашій країні народ вже плакав лише від сміху.
- Вам у коментарях багато дякують за те, що піднімаєте настрій у цей важкий час, і кажуть, що вже давно так не сміялися. Завдяки вам люди відволікаються.
- Дійсно, дуже багато позитивних коментарів, які мотивують та надихають продовжувати. До того ж в коментарях часто знаходжу нові ідеї для своїх пародій. Іноді люди пишуть жарти, які потім можу використати у нових відео.
Розумію, що гумор зараз дуже важливий. У перші дні війни я почав писати, щоб просто не зійти з розуму. Оскільки ти знаходишся постійно у стресі, ти не адаптований до таких ситуацій та розумієш, що не можеш весь день сидіти у телефоні та читати новини.
Щоб не застигнути у цьому вакуумі, я зрозумів, що потрібно займатися чимось, що вмію найкраще та що приносить задоволення. Так я почав писати нові пародії. І коли побачив зворотній зв’язок від людей, що всім це також важливо і для них це хвилинка позитиву та шанс відволіктися від жахливих новин, зрозумів, що потрібно продовжувати далі й випускати нові відео якомога частіше.
Багато військових, навіть на передовій, люблять дивитися мої ролики
- Що у самого на душі, коли пишете?
- Дуже неоднозначні відчуття. З одного боку, круто, що ти придумуєш щось нове і тобі самому це приносить задоволення. Але є інша сторона – ти постійно задаєшся питанням, чи варто зараз писати ще один ролик, чи варто його викладати у той час, коли кожного дня гинуть люди?
Багато людей будуть сміятися, скажуть «дякую», але багатьом буде не до сміху, оскільки вони втрачають своїх близьких та просто намагаються вижити. Ці речі у мене взагалі не сходяться. Та я розумію, що гумор – наша зброя. Для тих живих, хто зараз знаходиться у важкому становищі та хто постійно думає про всі жахливі події, потрібно продовжувати писати, покращувати настрій та підіймати бойовий дух.
Юрій Великий: Президент у своїх виступах не може проявити усі свої емоції. Я подумав, що мені варто сказати це за нього - це був мій перший ролик з матюками.
До того ж, я знаю, що багато військових, навіть на передовій, люблять дивитися мої ролики. Для багатьох я записую окремі звернення, передаю «привіти» або просто дякую, що вони захищають нашу Батьківщину. У мене там багато знайомих та друзів, які передають ці повідомлення.
Тому буду продовжувати підіймати бойовий дух.
- Що для вас несе ця фраза: «Сміємось - отже не здаємось»?
- Ця фраза несе для мене дуже великий зміст вже останні вісім років. Це «кварталівський» слоган ще з 2014 року.
Він мені дуже подобається і показує, що гумор – важлива складова для перемоги у період війни. Гумор – наші ліки. Гумор – наша зброя, якою ми допомагаємо нашим захисникам бити російських окупантів.
Кожен з нас робить маленьку справу для нашої великої перемоги. Тому ця фраза для мене дуже багато означає. Вона лаконічна і правильно відображає той стан бойового духу, який ми несемо для людей.
- А як писалася пародія на промову Володимира Зеленського? Ви ще сказали: «Я знаю, що йому дуже хотілось би, але він не може так публічно висловлюватись».
- Це був, здається, другий ролик під час війни. Мені дуже хотілося підтримати нашого президента. Я розумію, що йому зараз важко, адже на ньому лежить величезна відповідальність. Коли я дивився його звернення, розумів, як емоційно йому хочеться відреагувати на деякі речі, які робить російська влада по відношенню до нашої країни. Але ми розуміємо, що як президент він не може проявити усі свої емоції. Адже в першу чергу, він - президент. Я подумав, що мені варто сказати це за нього.
До речі, це був перший ролик, де я матюкався. Я взагалі не люблю в гуморі нецензурні слова, якщо вони не прикриті. Якщо вони звучать в каламбурі або мають якесь неоднозначне тлумачення – це круто. Але це перший мій ролик, де матюк звучав як матюк. Дуже часто люди використовують в анекдотах міцні слова, щоб прикрасити його, надати яскравішої форми, щоб він став смішнішим.
Я стараюся виходити на сцену та жартувати так, щоб мені було потім не соромно перед моїми батьками, перед рідними та близькими. Але в інтернеті можна дозволити собі більш відверті речі. Можу сказати точно, що за цей ролик мені не соромно ні перед батьками, ні перед близькими, оскільки зараз такий час. Якщо я розумію, що для емоційного розрядження людей потрібен такий гумор, готовий жартувати і таким чином, непритаманним для себе.
Десь вже два тижні як хочу записати Кіма, але не встигаю
- До речі, після пародії на Арестовича, про це всі питають, чи буде пародія на Кіма?
- Обов’язково буде. Віталій Кім – крутий персонаж. Як і Арестович, виходячи в прямий ефір, Кім дає українцям надію. Я давно придивляюся до цього образу. Деякі моменти схожості я вже зловив і продовжую знаходити притаманні йому фрази та міміку. Є вже багато класних жартів, але текст ще не повністю написаний, та скоро обов’язково допишу.
Просто дуже часто мене відволікають інші персонажі: самопроголошений президент Білорусі або кремлівська влада. Вони постійно дають багато інформаційних приводів. І поки вони свіжі, то, звичайно, намагаюся їх швидко обсміяти. Так що десь вже два тижні як хочу записати Кіма, але не встигаю.
- Слухала ваші уроки української мови для дорослих від Олександра Авраменка «Матюкаємось українською правильно». Яке ваше улюблене слово чи фраза у вашому словнику нині?
- Ідею для пародії запропонували наші автори – як відомий український філолог Олександр Авраменко на своїх уроках вчить правильно матюкатися українською мовою. Хоча, наскільки я знаю, і в коментарях під відео мені часто пишуть, що в українській мові нецензурних слів майже немає. Всі вони прийшли до нас із російської. Та багато наших людей у військовий час виражають свої емоції саме через такі слова – ми бачимо, що пишуть на білбордах для окупантів, та й слоган цієї війни про російський військовий корабель, який відправили на три букви. Тому деякі нецензурні слова для наших людей зараз у тренді. Коли наші хлопці запропонували зробити пародію на Олександра Авраменка, мені дуже сподобалася така ідея. Дуже круто, на мій погляд, коли ти говориш нецензурні слова і по-доброму посміхаєшся. Класна пародія вийшла. Дякую хлопцям.
А з приводу улюбленого слова або фрази, у свій словниковий запас намагаюся не записувати матюки. Але у цих уроках у мене є улюблений жарт. Я спеціально заміню матюк, щоб це можна було надрукувати. «Як писати про російських військових? Довбодятли чи повні довбодятли? Запам’ятовуємо: довбодятли – це російські військові, які розташувалися у Чорнобаївці, де наша артилерія знищила їх вщент. Повні довбодятли – це російські військові, які розташовувалися у Чорнобаївці ще 14 разів поспіль. Слава ЗСУ!» Цей жарт мій улюблений.
- Ви їздите з концертами разом із колегами з «Кварталу 95» та нашими артистами. Як ви зізналися, вперше з колегами зустрілися через місяць після початку війни: «Скучив за пацанами. Цілий місяць не бачилися». Сьогодні зустрічі з близькими людьми особливо цінні. Якою була ця зустріч, що обговорювали, чим ділилися?
- Дійсно, ми зараз зі Студією «Квартал 95», з нашими артистами, співаками дуже часто приїжджаємо у військові частини та у госпіталі, щоб підняти настрій та бойовий дух нашим військовим. Ми знаємо, що їм це зараз дуже важливо.
Коли ми перший раз зустрілися через місяць після початку війни з Женею і Сашею, я був неймовірно щасливий. Це було дуже емоційно, адже ми всі хвилюємося один за одного. Тому я був дуже радий їх бачити, та і вони мене. Мабуть, також сумували за моїми жартами.
Зустріч була дуже теплою. Обійнялися, посміхнулися, запитали, як рідні та близькі – всі живі, здорові, і слава Богу, це найголовніше. Іноді достатньо один одному сказати два слова, щоб заспокоїтися. Взагалі за цей час я зрозумів, що став частіше зідзвонюватися із друзями, щоб просто запитати «як ти?».
В перший тиждень війни мені наснилася наша перемога
- Ті артисти, в першу чергу наші, які мовчать про страшну війну росії проти України, - якою має бути їхня доля в нашій країні? Вони ж потім почнуть говорити, як вони страждають, люблять та скучили. Очищення нашого шоу-бізнесу буде, як гадаєте, це не забудеться?
- Якщо говорити про українських артистів, які знаходяться в росії… По-перше, якщо вони знаходяться там, то вони зробили свій вибір вже давно. Відношення українського глядача до них – «найбільша нагорода» та показник для цих артистів. Багато з них мовчать. Я не буду про них навіть говорити.
- Яким ви стали після 51 дня війни?
Юрій Великий: Нікуди з Києва не виїжджав, оскільки я на своїй рідній землі, і хочу залишатися тут.
- Не знаю навіть. Я, як і багато українців, адаптувався до нових умов. Як і раніше, майже кожного дня зідзвонююся з батьками. Став більше телефонувати близьким та друзям. Сплю, як і раніше, – мало. Займаюся своєю роботою, тільки не в офісі, а в укритті. Зрозумів, що можна по-різному ночувати в машині: можна розкласти переднє сидіння, а можна скрутившись на задньому.
Зрозумів, що можна ночувати у різних умовах – в умовах холоду, вдягаючи дві куртки. Ще раз впевнився, що українці – велика нація, непереможна нація. З’явилася віра у майбутнє. Впевнений, що всі перепони, які будуть у нас на шляху, ми подолаємо і побудуємо нову країну.
- Наша перемога якою буде особисто для вас? Яким уявляєте собі цей день?
- Звичайно, це буде особливий день. Я уявляю його собі яскравим, сонячним, бачу багато втомлених, але радісних облич. Скажу більше – день перемоги мені снився. В перший тиждень війни мені наснилася наша перемога. Зовсім не пам’ятаю цей сон, але було багато солдатів, наших захисників, військовий оркестр, патріотичні пісні, донька на руках. Яскравий сон, хоча нічого суттєвого звідти не пам’ятаю. Мабуть, загалом він мені просто запам’ятався. Коли прокинувся, зрозумів, що ми обов’язково переможемо. Я був впевнений тоді і впевнений до сих пір – перемога за нами.
- Ваш дім цілий?
- Я живу в квартирі у будинку, який, слава Богу, стоїть. Хоча під час війни зрідка буваю у своїй квартирі, але приїжджаю туди, щоб полежати у своєму рідному ліжку хоча б пів годинки, випити смачної кави, зарядитися позитивною енергією. Нікуди з Києва не виїжджав, оскільки я на своїй рідній землі і хочу залишатися тут.
Дякую за інтерв’ю та цікаві запитання. Слава ЗСУ! Слава Україні!