Народного улюбленця DZIDZIO ми зустріли на зйомках шоу «Ігри талантів», яке канал «Україна» презентує в ефірі вже 26 лютого. Тут артист виступає у новому для себе амплуа - ведучого. Каже, погодитися на цю роль йому було не просто. Ми звикли бачити Михайла Хому в образі DZIDZIO - таким собі веселим хлопцем і жартівником, але, здається, в ньому більше ліричного, ніж ми можемо здогадуватися.
«Бути ведучим дуже сподобалося»
- Михайле, ви зізнавалися, що довго вагалися перед тим, як погодитися на роль ведучого шоу «Ігри талантів». Вам-то чого було боятися?
- Так, я боявся, переживав, бо це для мене щось нове, я так собі думав, невідоме. Переживав на Різдво, на Василя, на Водохреща. А потім вже не було часу переживати, бо продюсер шоу Марина сказала: «Давай на сцену!» Коли я вийшов, усі мої переживання пройшли, бо, виявляється, бути ведучим - це практично те ж саме, чим я й займаюся у житті.
Наприклад, придумуєш фільм, йдеш до продюсерів, партнерів, і так само як ведучий - чітко і голосно розказуєш їм ідею, розводиш руками, переконуєш, як це все реалізувати. Одним словом, скажу вам по секрету: бути ведучим мені дуже сподобалося.
- Тобто Володимиру Остапчуку треба переживати?
- Чого? Ми поділимось (посміхається). Не так багато в Україні і ведучих, і співаків.
- Свят у вас, виходить, не було - не відпочивали на морях-океанах, як наш шоу-бізнес? Готувалися?
- Я читав текст, намагався його запам’ятати, нервувався, бо його було дуже багато, але це мені нічого не давало. В один момент закралася думка, що нічого з того не вийде. І тільки тоді, коли я зрозумів суть і принцип - все склалось.
Мені стало надзвичайно цікаво, тому що це шоу, де люди приходять за виграшем, який допоможе їм реалізувати свої мрії. Уявіть, звичайні люди з різних куточків України, і допомагати їм будуть всім відомі українські зірки. Краще не придумаєш!
«У мене багато прихованих талантів»
- А вам не тісно в рамках DZIDZIO? Не набридло виконувати «ха-ха-ха, без ліфчика мала»? Бо, наприклад, слухаю вас у дуеті з Олександром Пономарьовим - і мурахи по шкірі. Хочеться такого побільше.
- Я роблю те, на що маю велике бажання. Творчий діапазон у мене широкий, тому буду вас дивувати. Наприклад, цього року хочу презентувати нарешті альбом української класики. Також короткометражний фільм під робочою назвою «Воля», в якому я постаю іншим, ніж ви звикли мене бачити. Цей фільм нагадає кожному про головне - що час прокинутись, згадати, хто ми насправді, відчути силу і творити.
DZIDZIO: У мене ще багато прихованих талантів, як і у кожної людини.
- Це вже буде не комедія, а серйозне кіно?
- Так, містична драма. Буде ще багато різного. Бо часи змінюються. Ми міняємося, я виріс, і люди підросли. Якщо я залишатимуся на тому самому місці - в першу чергу мені самому буде нецікаво і всім навколо теж.
- Я ще згадую ваше перше виконання гімну на матчі збірної у Харкові 2019-го. Тоді на наступний день всі обговорювали не результати гри, а задавалися питанням - а DZIDZIO так може?
- Та я можу й не тільки так! У мене ще багато прихованих талантів, як і у кожної людини. Тільки ми чомусь через свої страхи не завжди їх реалізовуємо. Я вже 5 разів до того мав співати гімн і завжди від цього відмовлявся. Думаю, все через те, що легше було втекти, не заспівати.
- Страшно було брати на себе таку місію?
- Чесно? Страшно. Бо дуже багато запитань в голові - як краще? І тут в один момент воно якось усе склалося так, що вже не я вирішував. Обставини обрали мене. Андрій Любий, мій концертний директор, дзвонить і каже мені: «Ну все, я вже не міг відмовляти стільки разів. Ти не брав слухавку, тому я сказав «так» (сміється).
Була одна репетиція, потім я взяв мікрофон, вийшов і заспівав без зайвих вигадувань «як краще?» - не було часу. І я вам скажу: добре, що так у житті склалося. Бо якщо ми до чогось довго готуємось, очікуємо, вигадуємо, як зробити ідеально, то потім все виходить не так.
- Морально готувалися? Чи от як ви кажете - коли часу немає, то й мудрувати у голові ніколи.
- От саме коли часу немає, отоді й виходить хітово. Людина менше задумується. Взяти, наприклад, рейтинг усіх моїх пісень чи рейтинг пісень артистів, які писалися за 5 хвилин в емоційному стані, в якійсь ейфорії, в моменти натхнення, - це ж хіти! А все, що легко дається, саме і має називатися творчістю.
«Я емоційно дуже вразливий»
- Раз вже про емоції... Ваші «Пазли» з Пономарьовим - це ж не можна наслухатися. Коли ви співаєте «чому мені її завжди замало» - в саме серце. Кого уявляли, коли це співали?
- Пісню писав Олександр, тому питання до нього.
- Так, можна написати гарний текст, а от передати його емоційно - далеко не кожен зможе. Так, щоб вірили саме вам.
DZIDZIO: Діти відчувають, правдивий я чи ні. Тому вони співають мої пісні.
- Так, я емоційно дуже вразливий. І вмію це передавати. Якось мені так Бог дав, щоб я співав і ці емоції виражав. По-іншому не можу. Переливаю в собі почуття - сміюсь і плачу. От чому людина плаче? То ж не від болю? Бо правдивість відчуває, чесноти їй виходять.
- Чим ви полонили дітей? Коли була на вашому концерті, увесь Палац спорту - це був стадіон малечі.
- Я не розраховував, що у мене буде така велика армія маленьких прихильників. Знову ж таки - діти відчувають, правдивий я чи ні. Тому вони співають мої пісні.
Пам’ятаю, прийшла одна маленька дівчинка до мене і каже: «Дзідзьо, подаруй мені футболку!» Кажу: «Заспіваєш пісню - подарую». Вона: «Бодя бос всіх павуків, віс їc мух і комарів». Кажу: «От заспіваєш правильно - "він їв мух і комарів", подарую». На що вона мені: «Так я ж заспівала». – «Ні, треба так: "він їв мух і комарів». Вона знову: «Віс їc мух і комарів». Завчила так! І та дитяча щирість ще більше розкрила мене бути чеснішим у творчості.
Багато батьків мені дякують за те, що вони нарешті мають час, щоб щось зробити вдома, приготувати, поприбирати, бо в цей час їхні діти дивляться і слухають в інтернеті Дзідзя.
- Минулий рік видався для вас непростим. Вас не ображало, що говорили - він поганець. От був класний, а тепер поганий. Ніхто ж не розбирається, що насправді у людини у житті сталося, та й ніхто не знатиме до кінця, адже правду знають лише двоє.
- Спочатку ображало, а потім перестало. Не всі можуть дозволити собі змовчати, не коментувати. Одне знаю точно: я це пережив, став сильнішим і зрозумів - насправді нічого страшного не сталося. Головне, що всі живі, здорові і щасливі.
- І зараз ви щаслива людина?
- Так, вчуся нею бути.