Наразі на «Інтері» йде детективний серіал «Провінціал», у якому Микола Боклан грає чесного начальника міського управління поліції генерала Фірсова. Як зізнається народний артист, йому дуже сподобався сценарій, тож упустити таке кіно було не можна.
Про зйомки у серіалі, роботу з Георгієм Віциним та Богданом Ступкою, про те, як досі їх плутають зі старшим братом Станіславом Бокланом, Микола Володимирович розповів нам за бесідою.
«Полювання не дуже люблю. Інша справа – рибалка!»
- Чим вас зацікавив серіал "Провінціал", що ви погодилися зіграти у ньому?
- Мені завжди приємно отримувати пропозиції знятись у тому чи іншому проекті. Також мені дуже сподобався сценарій "Провінціалу". Як говорила Фаїна Раневська: «Грати в поганій п'єсі – все одно, що плавати батерфляєм в унітазі». А тут і матеріал толковий і з режисером працювалося легко. Також пощастило і з акторським складом. Єдиний момент – я так і не дознявся у проєкті, оскільки потрапив в аварію та були проблеми зі здоров'ям.
- Розкажіть про вашого героя.
– Я зіграв генерала поліції Фірсова. Він любить свою роботу, але насправді не дуже задоволений ситуацією у місті. Зокрема, як працюють співробітники поліції. Тому він і знаходить дуже класного, чесного, діяльного співробітника з провінції та працює разом із ним.
- Чи вдалося вам привнести в цю роль щось від себе?
- Ні. Сценарій писав чудовий одеський автор, і мені не хотілося нічого викидати з тексту чи привносити своє. Тому я просто чітко виконував поставлені завдання.
- Чи часто сьогодні зустрічаються хороші сценарії?
- Зустрічаються, але рідко. Лише невелику кількість з них я назвав би гідними.
- Вам часто пропонують роль військових чи людей у формі. Як почуваєтеся в такому амплуа?
- Так, дуже часто доводиться грати начальників поліції. І мені вже не дуже цікаво. Хоча зараз працюю над четвертим сезоном комедійного ситкому «Вижити за всяку ціну», і це цікаво.
- Ваш герой Фірсов – затятий мисливець. Ви самі любите полювання чи, наприклад, рибалку?
– Полювання не дуже люблю. Інша справа – рибалка! Найчастіше рибалка з друзями влітку на Дунаї чи Дніпрі. У мене всілякі улови були. Але оскільки я не спортсмен, а любитель, то у змаганнях з риболовлі не беру участі.
- Як проводили час на знімальному майданчику у перервах між сценами?
- Чудово проводили! Особливо коли полювання знімали. Це вам не кабінетні сцени від ранку до вечора грати. Це все-таки на природі, у лісі. Тепло та добре.
- Чи доводиться вам зараз відмовлятися від проєктів через підвищену зайнятість?
– Я намагаюся не відмовлятися від роботи. Все ж таки якось намагаюся поєднувати. Але всяке бувало. Наприклад, раніше дзвонили з Москви та просили зіграти українця у відділі поліції. Я відмовлявся: «Спасибі, це не гратиму». Також можу відмовитися від провального, поганого сценарію чи через відсутність порозуміння з режисером.
«Мене в інституті називали Стасом, а потім брата у Києві – Колею»
- З огляду на вашу популярність, досвід, затребуваність, вам уже не треба проходити кастинги під час затвердження у проєкти?
- Є молоде покоління продюсерів, які не дивляться кіно, не ходять до театрів і, власне, не знають чи погано знають українських акторів. Тому іноді кастинги бувають. Нічого дивного.
– Ви з братом Станіславом зовні дуже схожі. Чи траплялися ситуації, коли вас плутали?
- Все життя плутали – і досі плутають. В інституті мене Стасом називали, а потім, коли він повернувся до Києва працювати, його часто називали Колею. Ми до цього звикли. Ревнощів ми ніколи один до одного не відчували. Це ж не дружина, зрештою. До неї можна приревнувати, а до брата - не бачу сенсу. Працює успішно, і це дуже добре.
- Грали разом із братом в одному фільмі чи спектаклі?
- Звичайно! Працювали разом у Молодому театрі, доки я не пішов працювати в інший. А зараз я не працюю в театрі – викладаю у Київському національному університеті культури та мистецтв, майстер курсу. Цього року маю перший випуск.
– Як вам сучасні молоді актори?
- По-перше, спілкування з молодим поколінням – це цікаво та захоплююче. Єдине зауваження можу зробити, що вони великі ледарі. Але, власне, я теж був молодим і теж було ліньки. А акторство – це серйозна професія.
- Чого вас у свою чергу навчила молодь?
- Бути молодим (посміхається).
- Як почуваєтеся разом із братом Станіславом на одному майданчику чи сцені?
- Завжди цікаво, затишно та чудово.
- Батьки нормально прийняли вибір синів, що вони обоє будуть акторами?
- Нормально. На жаль, тата вже з нами немає. А мамі приємно: два сини - два народні артисти, які продовжують працювати.
- Донька Станіслава Володимировича, ваша племінниця, теж працює у кіноіндустрії, вона кастинг-директор. Цікаво, чи доводилося їй кастингувати дядька?
– Сьогодні Маріанна Станіславівна – мій агент.
«Я не публічна людина, люблю затишок та тишу»
- Розкажіть про вашу родину.
– Моя дружина дуже довго працювала в Оперному театрі. Вона – балерина на пенсії. А син – успішний інженер. Не захотів бути артистом.
- Як вам вдалося підкорити серце танцівниці?
- Я був хлопець хоч куди, що дозволяло мені підкорювати жіночі серця (усміхається). До дружини я, звичайно ж, залицявся. Все за класикою, власне кажучи. Я пам'ятаю наше перше побачення. І не одне! Кожне побачення було як перше.
- А що любите робити у вільний час? Ви вочевидь не тусовочна людина, вас на вечірках не зустрінеш.
- Я не публічна людина і не дуже це люблю. Люблю затишок, тишу, спокій. Ми живемо в місті, але коли їдемо за місто, то займаюся всіма дачними справами із задоволенням. Там у мене, до речі, є маленька теплиця. Вирощую в ній все, що росте, – огірки, помідори... Також займаюся квітами – вирощую троянди, жоржини, тюльпани. Посадив кілька сортів винограду, з якого потім іноді роблю вино. Ось цим я і люблю здебільшого займатися.
- Минулого року ви отримали звання народного артиста. Ви як до звань відноситеся? Багато хто каже, що це вже віджиток минулого. Чи це все ж таки приємно?
– Мені складно відповісти на це запитання. Дуж рідко люди відмовляються від звання. Якщо є така нагода, то чому б не отримати? Але це нічого не дає, тому я до цього дуже спокійно відношуся.
- Ви, мені здається, щасливчик, вам удалося попрацювати з Георгієм Віциним, Богданом Ступкою. Якими ви пізнали цих людей?
- Працював із Георгієм Віциним лише на майданчику – ми з ним не були дружні. На той момент він уже був у віці. На майданчику він був складною людиною – йому партнери не дуже були потрібні насправді.
А Богдан Сильвестрович – чудова людина, весела, компанійська. Він був дуже мудрою людиною, майстром своєї професії, у якого можна було чогось вчитися. На жаль, ми не працювали в одному театрі. А з його сином Остапом навчалися в один і той же час, зараз дружимо.
- А чи є роль, якої вам не вистачає для повного кіношного щастя?
– Я грав у театрі Сірано де Бержерака. Якби хтось знімав такий фільм – я б із задоволенням зіграв цю роль і у кіно.
ПРО ЩО СЕРІАЛ?
Принципового та чесного начальника міського управління поліції, генерала Фірсова вороги підставляють під сфабриковане звинувачення у вбивстві на полюванні. Але зненацька сплановану провокацію ламає провінційний дільничний капітан Микола Семашко, у селі якого стався злочин. Після зняття звинувачень генерал пропонує енергійному поліцейському із села роботу в міському управлінні.
У місті молодий слідчий теж добре зарекомендував себе - природне чуття допомагає йому розплутувати складні злочини. Проте його кар'єрному росту раді не всі. Його наречена Світлана, заручившись підтримкою впливового батька, вигадує всілякі хитрощі для повернення коханого до рідного села. Нові колеги теж мріють про якнайшвидше звільнення Миколи, адже його поява у відділі сплутала їхні плани з просування кар'єрними сходами.
Принциповий капітан Семашко як кістка в горлі і у продажних чиновників - ті будь-якими способами намагаються його позбутися. Якоїсь миті їх ігри заходять настільки далеко, що Микола виявляється не просто на межі звільнення, а фактично на лаві підсудних.
У головній ролі – Олексій Морозов. Також у серіалі грають: Дмитро Шевченко, Оскар Кучера, Олександр Пашков, Микола Боклан, Олександр Наумов, Володимир Горянський та інші. Режисер – Сергій Щербін. Виходить на «Інтері» із понеділка по четвер.