Наша представниця на « Дитячому Євробаченні-2021 » Олена Усенко вже перебуває у Парижі. Артистка виступить у фіналі конкурсу 19 грудня зі своєю авторською піснею «Важіль» під номером 12 (трансляція на каналі UA: КУЛЬТУРА).
Ми поговорили з 14-річною співачкою про конкурс, підготовку, смисли її пісні та настрої напередодні виступу в концертному холі La Seine Musicale.
"Моє хвилювання швидше приємне, ніж тривожне"
- Олено, як настрій?
- Настрій супер! Я лечу до Парижу, щоб перейнятися атмосферою творчості та потоваришувати з хлопцями та дівчатами. Загалом, я в передчутті великої пригоди. Можливо, однієї з найяскравіших у моєму житті.
- Не страшно?
- Звичайно, я трохи хвилююся, бо це конкурс світового масштабу. Але це хвилювання радше приємне, ніж тривожне. Я люблю подорожувати і вважаю, що немає ніяких «чужих людей», є хлопці та дівчата, з якими я поки що не встигла потоваришувати.
- Конкурс – це змагання, і завжди буде хтось перший, другий, третій… Ви до змагань як ставитеся?
- У мене є величезне бажання брати участь і перемагати. Той азарт, драйв та енергію, які є перед конкурсами, неможливо отримати більше ніде.
- Чи вмієте гідно приймати і перемогу, і поразку?
- Ви, напевно, знаєте, що я брала участь у національному відборі на «Дитяче Євробачення» два роки поспіль, і у 2020 році поступилася першістю Олександру Балабанову. Ця подія мене тільки підбурила, і ось уже через рік я їду до Парижу!
Подібні випадки у моїй музичній кар'єрі траплялися неодноразово. Не пройшовши відбірковий тур на «Голос. Діти», я зуміла зачарувати моїх улюблених виконавців, гурт «Время и Стекло» настільки, що вони запросили мене виступити на їхньому сольному концерті Vislovo.
До цього було багато різних конкурсів. "Чорноморські ігри", наприклад, де я брала участь у складі групи. Конкурси – це невід'ємна частина життя сучасного артиста, потрібно обов'язково бути кращим, щоб тебе помітили. При цьому для мене дуже важливо йти до перемоги виключно шляхетними методами.
- А ви були до цього в Парижі чи це ваш перший візит?
– Перший. Ніколи не була в Парижі і дуже чекаю на екскурсії.
- Місто підете дивитися?
– Все залежатиме від графіка підготовки до «Дитячого Євробачення». Насамперед ми з командою Суспільне UA: КУЛЬТУРА, моїм викладачем з вокалу Катею Комар та мамою їдемо туди працювати.
"Важіль" - саме про рішення бути щасливим
- У кліпі на пісню «Важіль» ви розповідаєте свою історію, як перемогли страх сцени та булінг у школі. Хто підтримував у складні часи?
- Мама мене дуже підтримувала і виявляла увагу та турботу. Я хоч і заявила, що більше ніколи не виступатиму, продовжувала стежити за всіма вокальними шоу по телевізору, співала в душі, знову ж таки (сміється). Мама це все не могла спостерігати склавши руки та знайшла мені викладача. Сцена – найкращий психолог! Енергію, яку я отримую від зали, не можна порівняти з жодними тренінгами, це - магія.
- Ви зізнавалися, що вийшли на сцену у 7 років, і той виступ був жахливим. Що таке сталося, через що виник цей страх сцени?
- Я переплутала місцями куплет та приспів. Але страшно було навіть не це, а та буря, яка чекала на мене за лаштунками. Моя перша викладачка з вокалу зробила мені страшну догану. Я відчула себе нікчемою і розплакалася за лаштунками.
- А за що вас цькували у школі?
- Розумієте, мої творчі заняття зараз у пріоритеті. Вчителів, які це розуміють та підтримують, у загальноосвітній школі – одиниці. Я втомилася боротися із системою та повністю перейшла на формат віддаленого навчання ще до того, як це стало мейнстримом.
– Зараз як справи?
- У мене є одна близька подруга, з якою ми святкуємо Новий рік, дні народження, багато балакаємо, сміємося, гуляємо. Через віддалений формат я не бачуся з однокласниками і не спілкуюся з ними. Моє оточення – це такі ж артисти, як і я, хлопці та дівчата з Katapulta Art Music School.
- У вас серйозна та складна пісня. Ви як представниця «Дитячого Євробачення» скажіть, чому на дитячому конкурсі діти прагнуть співати дорослі складні пісні? Ви, звичайно, вже не зовсім дитина, ви вже підліток, проте, може, для дитячого варто було вибирати якісь світліші та легші композиції? Чи який час, такі й пісні?
- Так, мені багато хто говорить про це, що пісня «не за віком». Хочете – вірте, хочете – ні, але пісню написала я сама. Я її пережила, вистраждала. Сподіваюся, вдасться донести всім «дорослим» людям важливу думку: живіть, бо життя коротке, і не бійтеся ухвалювати рішення!
«Важіль» – саме про рішення бути щасливим, незважаючи ні на що. Я переконана, що такі рішення потрібно приймати у будь-якому віці: 7 тобі, 14 чи 74 роки. Ніколи не буває надто рано чи надто пізно для щастя.
- У конкурсі беруть участь діти від 9 до 14. У дитячому віці різниця у 5 років дуже відчутна. І, звичайно, артист у 9 років, швидше, не виконає таку пісню, як «Важіль», він співатиме легшу композицію. Чи не впливає це на результати? Що більше слухають на дитячому конкурсі – там хочеться легкості чи серйозності?
- Якщо організатори в певний момент прийняли рішення зробити саме такий розкид за віком, це не так важливо для журі та єврофанів. Головне – посил і сила голосу. Для експерименту я зробила кавер на конкурсні пісні Франції, Італії, Іспанії та Польщі. Ці записи знаходяться у відкритому доступі на ютуб-каналі Junior Eurovision, кожен може послухати та прийняти рішення самостійно. На дитячому конкурсі, як і на дорослому, збираються різні люди з різним бекграундом, досвідом, і вікові категорії тут не такі важливі, як душа, особистість артиста.
Перемогу ніколи не можна передбачити
- Доросле «Євробачення» у нашій країні сприймається дуже серйозно. І якщо європейські країни їдуть туди, як на свято пісні – себе показати, добре виступити, познайомитися, повеселитися, то нам обов'язково треба перемогти, інакше загноблять. Ви для себе як оцінюєте участь у конкурсі? Що найважливіше на такому конкурсі пісні?
- Haters gonna hate (популярна в інтернеті фраза - «Ненависники (хейтери) нехай ненавидять». - Авт.). Я не боюся цього. Повторюся: я їду на конкурс кайфонути, набратися досвіду, обрости контактами. Я вже навіть зробила чат в інстаграмі для всіх учасників. Звичайно, я та моя команда робимо все для того, щоб представити Україну на високому рівні. Ось це для мене важливо.
- Торік ви теж брали участь у нацвідборі, але тоді, обираючи між вами та Олександром Балабановим, журі обрало Сашка. Зараз Балабанов сидів у журі та поставив вам із усіх суддів найнижчу оцінку – 9 балів. Чи не образилися?
- Ні, я не образилася на Сашка, оскільки це його особиста думка, і він мав повне право поставити мені таку оцінку, яку хотів. Тому я повністю приймаю цю ситуацію.
- Розмовляли з ним після оголошення результатів?
- Так, розмовляли, і в нас усе гаразд. Тим більше, що ми зараз з нетерпінням чекаємо на Сашка, він оголошуватиме бали України.
– Ваша пісня українською мовою. Чи зрозуміють усі ваші посилання в Європі? Не хотіли зробити, наприклад, приспів англійською?
- Коли моя пісня тільки-но з'явилася на офіційному каналі «Євробачення», то фани одразу ж зробили переклад пісні «Важіль». І мені зараз надходить багато повідомлень від єврофанів про те, що у моєї пісні дуже потужний меседж. Я рада, що аудиторія так тепло сприйняла мою пісню. Тому взагалі не хвилююся щодо перекладу, і перекладати частину пісні англійською просто не бачу сенсу. Співатиму повністю українською мовою.
- На «Дитячому Євробаченні» ми перемагали лише один раз за 15 років нашої участі – це було у 2012-му, коли перемогла Настя Петрик. Як думаєте, чого нам не вистачало для перемоги?
- Перемогу ніколи не можна передбачити. Але, гадаю, що для перемоги найважливіше – це душа в пісні та енергетика артиста.