Знаменитий піаніст-віртуоз 15 грудня дасть великий концерт у Києві, де презентує свій шостий альбом, який, за його словами, відправить нас не лише до різних куточків світу, а й до космосу.
Ми поговорили з Євгеном Хмарою про його нове шоу, виступи в Білому домі та Букінгемському палаці, про гру на роялі в Альпах на висоті двох тисяч метрів, про заробітки та сім'ю.
В інструментальній музиці немає прив'язки до мови
- Євгене, 15 грудня у вас концерт у Жовтневому палаці. Він вміщує понад 2 тисячі глядачів. Чи завжди повні зали? Інструментальна та класична музика популярна в Україні?
- Ми живемо у непростий час. Тепер ми радіємо «карантинним аншлагам», адже через обмеження, пов'язані з ковідом, про повні зали багато артистів можуть лише мріяти.
Особисто у мене все починалося з того, що на своєму першому концерті в тому ж Жовтневому я зібрав трохи більше ніж сімсот людей. Але був радий і цьому, адже мою музику ще не так добре знали. Але з кожним роком ставало дедалі краще.
Останні три роки у нас повні зали, і не лише у Києві, а й у інших великих містах. Неймовірно цьому щасливий, вважаю це головним показником того, що інструментальна та класична музика потрібна людям та цікава їм.
Я також переконаний, що таке мистецтво, як балет, живопис, кінематограф, музика – це культурний код будь-якої країни. Люди, які займаються мистецтвом, цікавляться ним чи хоча б не ігнорують його, розвивають у своєму мозку нові нейронні зв'язки. Тому рекомендую всім батькам віддавати своїх дітей у музичні та театральні школи, творчі гуртки та на танці. І навіть якщо в майбутньому вони стануть банкірами або айтішниками, мислення та кругозір у них буде набагато ширшим.
- Що буде у вашому новому шоу?
- Крім мене гратиме симфонічний оркестр у складі 50 осіб. Ви почуєте понад 10 інструментів, серед яких будуть ханг та дудук. Все це супроводжуватиметься світловим шоу. Глядачі почують композиції із мого нового шостого альбому, які ще ніхто не чув.
Це буде справжнє свято інструментальної музики, яке перенесе всіх глядачів у різні куточки нашого світу і навіть у космос.
- Глядач стає все розпещеніше, йому вже нудно слухати просто музику - чи це не так? Наскільки важливо глядача зараз дивувати ще й шоу, візуальними ефектами чи на ваших концертах це не важливо?
- Думаю, багато хто бачив концерт Адель у Королівському Альберт-холі, його можна запросто знайти у ютубі. Там тільки правильно виставлене світло, музиканти та неймовірна Адель, яка простояла весь концерт біля мікрофонної стійки. Сила не у спецефектах, метафані чи 3D-шоу… Сила у самій музиці, таланті, вмінні відчувати глядача та ділитися своєю енергією.
Тільки на живому концерті можна почути частоти, які не чути на записі. А я, як музикант, запевняю вас, що не винайшли ще таких технологій, щоб музика у ваших навушниках була точнісінько, як на живому виступі.
Наступного року ми з дружиною поїдемо на концерт Ханса Циммера, який написав музику до багатьох фільмів. Адже хоч би скільки я слухав його на платівках чи в кіно, ніщо не замінить живий виступ. І повірте, там не буде ні салютів, ні світлових шоу. Буде лише сила музики та таланту.
- Ви виступали в Білому домі та Букінгемському палаці. Хто був серед ваших слухачів?
- Здебільшого політичні діячі, але на одному з них я познайомився з Х'ю Грантом, чудовою та відкритою людиною. На іншому заході, вже приватного характеру, на Кіпрі, грав разом із Крістіною Агілерою. Це сценічна робота, ми обмінялися компліментами, але в дружбу такі знайомства практично ніколи не переходять, зате дуже надихають.
– А як вас туди запросили?
- До Лондона та Вашингтона їздив у складі української делегації, яка представляла Україну на офіційних заходах. Я грав свою музику і зміг трохи познайомити іноземців із нашою культурою. Дуже люблю інструментальну музику через те, що в ній немає прив'язки до мови. І в будь-якій точці світу її розумітимуть.
«Я завжди любив «хуліганити»
- Ви любите екстрім-кліпи, я так сказала б. Один кліп, наприклад, ви знімали в Альпах – ваш рояль стояв на висоті 2000 метрів. До Дня Незалежності ви привезли до Йорданії тридцятиметровий прапор України та зіграли національний гімн у місті Петра. Чого вам це коштувало?
- Я завжди любив «хуліганити». Мене не змусиш виступити в класичному костюмі-трійці з краваткою та метеликом.
– Я завжди любив «хуліганити». Мене не змусиш виступити в класичному костюмі-трійці з краваткою та метеликом. На сцені я ніколи не граю як типовий класичний піаніст. Можу грати і стоячи, і одночасно на двох роялях, і поєднувати гру на роялі з грою на піаніно. Так само і з відеороликами. Люблю незвичайні місця для зйомок. І я радий, що частину своїх ідей уже втілив у життя.
В Альпах рояль ми перевозили в ковші снігоприбирального трактора, оскільки ми мали три локації для зйомок. Самі ми частково пересувалися на лижах та на такому ж тракторі. Було дуже холодно. Руки замерзали в одну мить. Найсумніша частина цієї зйомки – рояль її не пережив. Натомість отримав останній ковток слави.
Рояль ми мало не втратили і в Йорданії. Нам доводилося теж постійно його перевозити, і вже на останній восьмій локації він мало не злетів з урвища, тому що його нерівно встановили на скелі. Але нам дивом вдалося його утримати, і все скінчилося добре.
- А у наших Карпатах хотіли б так зіграти?
- Я дуже хотів би там зіграти. Більше того, ми провели всі необхідні переговори щодо зйомок у Карпатах. Але через те, що перед деякими обставинами ми були безсилі, все перенесли на наступний рік. До червня 2022-го плануємо вже все зняти та випустити відео.
- Ви граєте на роялі у найкрасивіших місцях України. Це ж більше іміджевий проект?
- Так, безумовно, це іміджеві проекти та популяризація інструментальної музики. 90 відсотків підписників мого каналу – іноземці, тому за допомогою таких роликів я ще й знайомлю їх із Україною.
- Але він витратний?
- Не те слово! За роки моєї роботи у мене склалися чудові стосунки з компаніями, які дають напрокат інструменти, тому рояль нам дають на «дружніх» умовах. Але під будь-який такий проект потрібні десятки, а часом сотні тисяч гривень. Тому я відкритий до співпраці та мрію знайти партнерів, які так само горітимуть ідеєю показати нашу країну через музику. У мене в планах ще багато ідей. В Україні так багато гарних місць, де я хотів би ще зняти відео.
– Ви взагалі людина-оркестр – граєте на роялі у публічних місцях: в аеропортах, на вокзалах, площах як за кордоном, так і в Україні. Що це вам дає?
- Людиною-оркестром мене називають ще з восьми років. Адже з тих самих років я навчався не лише підбирати мелодію на роялі, а й намагався відтворити звуки та інших інструментів. Правою ногою я вистукував партію барабана. Натискав на більшу кількість клавіш, щоб повторити партію скрипки або флейти. Грав двома руками одночасно на роялі та синтезаторі. До речі, у майбутньому це мені знадобилося. Кілька років тому на «Вечорі прем'єр із Катею Осадчою» я таким чином акомпанував гурту Kazka.
Я настільки люблю музику, що, коли бачу рояль, просто не можу пройти повз.
Я настільки люблю музику, що коли бачу рояль, просто не можу пройти повз. І коли в такі моменти зі мною є хтось поруч, обов'язково записую і виставляю в мережу. Влітку, наприклад, їхав електросамокатом вздовж Набережної і пірнув у перехід Столичного шосе, щоб зрізати шлях, - а там стояло піаніно. Звичайно ж, я не втримався і почав грати, а люди – знімати.
- Ваше відео, наприклад, в аеропорту Мальти зараз набрало більше 72 мільйонів переглядів на ютубі. Це приносить якийсь дохід?
- Не скажу, що я купаюсь у грошах, зароблених від переглядів у ютубі. Але завдяки ще двом роликам, які набрали 18 та майже 7 мільйонів переглядів, отримую пасивний дохід, який вкладаю у свою творчість, свої шоу та записи альбомів. Перегляди переглядами, але завдяки цим роликам мене запрошують виступати за кордоном.
«Той жанр, у якому я працюю, мало хто хоче продюсувати»
– Вам вдається нормально заробляти своєю музикою?
- Ваше запитання ніби повернуло мене в юність. Адже я безліч разів чув від різних людей, що музикант - це не професія. Що пік музиканта – грати «Мурку» у ресторані для п'яних людей.
Хоча, скажу вам чесно, ще у шкільні роки, коли я грав на якихось заходах на замовлення, за місяць міг заробити більше батьків. На початку 2000-х 300 доларів для 15-річного хлопчика – це було чимось недосяжним. Завдяки цьому я зміг накопичити гроші на свій перший телескоп, тому що космос та астрономія – це моя друга пристрасть після музики.
Зрозуміло, що нормальний заробіток для кожного свій. Комусь вистачає 10 тисяч гривень, а комусь і 50 мало. Але я завжди заробляв і продовжую заробляти добре. Також завдяки своїй творчості разом зі мною заробляють і інші музиканти, і моя команда.
- Чи багато можете собі дозволити?
- На комфортне життя мені та моїй сім'ї грошей вистачає. Але не забувайте, що є таке прекрасне прислів'я: «Не май сто карбованців, а май сто друзів». Тому часто це рятує і допомагає дозволити собі трохи більше.
Завдяки дружнім стосункам з одним автомобільним брендом я зміг собі дозволити великий позашляховик, яким можу возити всю свою велику сім'ю. Будучи амбасадором однієї з найкращих авіаліній світу, можу вільно подорожувати з рідними не за всі гроші світу.
Можливо, мені бракує коштів на всі мої музичні та творчі задуми, і я не можу вільно розправити свої крила. Адже запис альбому з симфонічним оркестром – це просто нечувані гроші. Сплатити 80 осіб оркестру – це не жарти. Зробити класне шоу – це теж не дві копійки. Але це все одно того варте.
– Ви самі собі продюсер. Як у вас уживається творча особистість та економіст, який рахує гроші та витрати-доходи?
– У мене просто немає іншого вибору. Якоїсь миті мені довелося взяти все в свої руки, щоб моя музика змогла звучати і доходити до глядача. Той жанр, у якому я працюю, мало хто хоче продюсувати. Багато відомих продюсерів нашої країни крутило біля скроні і казало, що я божевільний. Вони відмовляли мене цим займатися ще на початку мого шляху, тому що були переконані, що з цього нічого не вийде і жодного фінансового успіху мені від цього не варто чекати.
Але для мене це справа всього мого життя. Це повітря, яким я дихаю. У мене, безперечно, вже є команда, яка мені допомагає, але я все одно не можу відключитися від усіх організаційних моментів.
Будь-який чоловік підтримуватиме свою жінку
- Ви ще продюсуєте і вашу дружину Дашу. Чи не складно їй з продюсером-чоловіком? Чи вам із дружиною-підопічною?
- 12 грудня у нас був невеликий ювілей – 5 років спільного життя. З Дашею ми знайомі більшу частину нашого життя. І я не знаю, з ким у мене можуть бути більш довірчі стосунки, ніж із нею. Тому слово "продюсування" тут неправильне.
Думаю, будь-який чоловік підтримуватиме свою жінку. Я радію її успіхам, як своїм. Даша – частина моїх проектів, я – частина її. Ми обидва віримо одне в одного. І я щасливий, що їй вдалося успішно виступити на "Співають всі!" і постати перед усіма у новому образі та під новим псевдонімом ODARA.
Нещодавно ми провели її великий сольний концерт, де презентували дебютний альбом, який ви можете прослухати на всіх цифрових майданчиках. Вона має неймовірний голос, і її чекає колосальний успіх.
- Ви ніколи не говорили їй, що треба сидіти вдома, облаштовувати побут, займатися дітьми, це чоловіки люблять?
- Я навіть не подумав би таке сказати. Я категорично проти того, щоб чоловік обмежував жінку у її бажаннях та просив кинути кар'єру заради сім'ї. У той же час, якщо жінка захоче присвятити себе дітям та побуту, чоловік має забезпечити для неї комфортні умови.
Даша - унікальна жінка. Вона встигає все.
Даша – унікальна жінка. Вона встигає все. Вона чудово справляється з побутом, завдяки їй вдома завжди затишно і завжди хочеться повертатися. Вона чудова мама. І при цьому вона залишається геніальною співачкою та композитором. Адже всі свої пісні вона сама пише.
- До речі, ви самі подали заявку на участь Даші у шоу "Співають всі! ». Що вона вам сказала, коли дізналася?
– Даша сумнівалася, чи треба їй йти на це шоу. І справді першу заявку подала вона сама. Але в неї стався якийсь збій, і вона вирішила, що це знак. Тоді я вирішив узяти все у свої руки. І потай від неї ще раз подав її ж заявку. І коли надійшло запрошення на участь у шоу, вона була дуже здивована. А я був щасливий, що серед десятків тисяч заявок помітили нашу. Переконав її, що треба зазвучати. Коли вона співала, я пишався нею і захоплювався її талантом.
Журі було в захваті від енергії Даші, назвали її «ельфійкою» та «ангелом». Наталія Могилевська так розчулилася під час її виступу, що навіть заплакала.
– Ви були одним із суддів, ваша дружина – учасниця. Після ефіру в соцмережах писали, мовляв несправедливо, що чоловік учасниці сидить у журі. Ви що скажете?
- Невеликий хейт був, він є завжди й у всіх. Хтось вважав несправедливим, що чоловік серед суддів у журі, але більшість писали, що «ODARA заворожила своїм голосом».
Я був готовий, що так буде. Тож нікому з колег не говорив про це. І коли Даша вийшла на сцену, не було жодної прив'язки до мене. Для мене було важливо, щоб голосували саме за ODARA, а не за мою дружину. І вже після того, як ведучий Вова Остапчук оголосив оцінки зіркової сотні, сказав і про те, що на сцені є моя улюблена Даша.
Я також чудово розумів, що мій голос – це лише 1% від загальної кількості, і він не міг кардинально змінити ситуацію. Але якби раптом під час баттла була розбіжність в один бал, я відмовився б від свого голосу. І Даша мене б підтримала. Для мене було важливо, щоб все було чесно.
А тим, хто звик писати гидоти в інтернеті, можу порадити знайти справу їхнього життя, яка настільки їм подобатиметься і захоплюватиме, що вільного часу на неконструктивну критику у них не залишиться.
- Вона не засмутилася, що була так близько до перемоги та не перемогла?
- Вона не засмутилася. Навіть була шокована, що так далеко пройшла. Її метою було прозвучати. І це їй вдалося. Вона була готова заспівати лише одну пісню, але так вийшло, що заспівала цілих чотири.
І поки багато хто говорить, що я підсобив дружині, вважаю, що навпаки. Адже якби мене не було в журі, вона, можливо, посіла б перше місце. Вона мала сильний голос, відмінний репертуар - у неї були всі шанси на перемогу.
«Якщо я вільний, можу і приготувати, і з дітьми пограти»
- Говорячи про творчість дружини, ви сказали, що через її вокал ми, глядачі у залі, ніби спілкуємось із Богом. Це серйозна заявка на Бога – чи не вважаєте?
– Даша завжди виступає зі мною на моїх концертах. І після них до нас часто підходять люди, дарують квіти та дякують за творчість. І цю фразу одного разу нам сказав один із шанувальників. І я з ним погоджуюся. Це стосується не лише Даші. Адже через мистецтво ми краще пізнаємо себе. Через гарні пісні, великі картини, неймовірні спектаклі, танці, вистави ми занурюємося у себе. Так і відбувається ця сама розмова із собою чи вищими силами.
- Бути артисткою та мамою дуже складно. Ви допомагаєте Даші у побуті, сидите вдома з дітьми, якщо їй треба у своїх справах? Чи у вас є няньки?
- Няні у нас немає. Натомість у нас є чарівні, чудові та чуйні батьки. Особливо з нашими мафіюшками, так ми ласкаво називаємо дітей, ладнає Дашин тато. Він із нами іноді навіть на гастролі їздить.
Цього року ми виступали у Дніпрі в опері. І коли охоронець на прохідній побачив нас із сином, якого ми взяли із собою, уточнив: «А де ваш тато? Він у вас хвацько справляється з двома». То так Дашин тато вже знаменитість.
А щодо побуту, у нас немає поділу на чоловіче та жіноче. Якщо я вільний, можу і приготувати, і пограти з дітьми. Я активно включений до домашніх справ. Добре моя робота дозволяє мені самому будувати свій графік і регулярно проводити час із дітьми. Я прокидаюся завжди дуже рано, о 6-й ранку вже активно працюю, поки всі сплять, а лягаю спати завжди останнім.
- Дочка та син, як мама та тато, люблять музику? Чи у них інші інтереси поки що?
- Коли мама - співачка, а тато - композитор та піаніст, у дітей немає шансів залишитися осторонь музики. Адже вони ще в утробі матері слухали безліч творів, і з її молоком їм передалася наша пристрасть та любов до музики.
Але, незважаючи на те, що наші малюки дуже музичні, ми не змушуємо їх займатися музикою, адже все має бути лише за їхнім бажанням.
Нас тішить, що коли ми влаштовуємо домашні концерти, вони із задоволенням беруть до рук губну гармоніку або укулеле і підігрують мені з Дашею.
На День Святого Миколая наш Микола навіть замовив гітару з паличкою. Ми кілька днів ламали з дружиною голову, що він хоче. А згодом з'ясувалося, що йдеться про скрипку, яку він побачив у музикантів на моєму концерті. І в цьому нічого дивного немає, адже діти приходять на наші репетиції та прогони. Ми хочемо встигнути і з ними провести час, і підготуватися до концерту, на який вас усіх запрошуємо 15 грудня.