Можна скільки завгодно закидати в сторону Донецька об'єднують мотивів - запускати кульки, посилати привіти з екранів телевізорів, скасовувати "донецьким" і "луганським" штрафи на українсько-російському кордоні - але поки краще, ніж футбол, з'єднати невидимою ниткою країну ні у кого не виходить.
Увечері 29 червня в Донецьку дивилися "Україна - Швецію". Кричали, вили, кричали, щось навіть співали... Ні-ні, звичайно не всі (бо зараз набіжать в коментарі і доведуть, що весь Донецьк мирно спав, як годиться в комендантську годину, а ми тут казки розповідаємо), а деякі... Яких виявилося якось вже дуже багато - в кожному районі, в кожному дворі лунало ще довго "Зіііііінченкоо!", "Доооооовбіііііік!" і матюки захоплення на адресу Бущана.
Потім писали в соцмережах "Наші-то, наші!" Отримували вагон проклять від тих, кому українці вже не "наші", але не звертали уваги. Просто хотілося викричатися, виплеснути, виговоритися. І не вдома тихенько на кухні під працюючої витяжкою, як уже ввійшло в звичку, а в повний голос, як колись. Тоді на Євро-2012...
Хворіли "смачно" і шумно, не боячись пильних сусідів. У відкриті після вчорашньої зливи вікна влітала вечірня свіжість, а вилітали всілякі кричалки, і хтось із дітей навіть із задоволенням раз триста проспівав "оле-оле-оле". У Телеграма мовчали опоненти, підшукуючи контраргументи грі і перемоги. Присоромили високою комуналкою на підконтрольній частині України і вулицею імені Петлюри. Викликали дружний сміх і крики "Слава Україні!". Добре, що в соціальних мережах все під ніками і під складними паролями...
Вранці в автобусах обговорювали акуратно, без зайвих емоцій. "Дивились? - Дивилися, так, непогано, але могли б і краще. - Ну подивимося, як з Англією зіграють "...
А в очах - задоволення, навіть щастя, злегка призабуте в Донецьку-то. І ні крапельки не страшно.
У мріях малюється: як би воно могло бути, якби по-старому, так на "Донбас Арені" або в фан-зоні. Як би шумів місто і не спав, і захлинаючись б обговорювалося це футбол, і вранці все падали б з ніг від втоми, але йшли на роботу і чесно працювали, і навіть на роботі говорили б, говорили, говорили...
"Як в минулому житті", - говорять в Донецьку. Уже сидиш і думаєш - а чи було по-іншому або здалося?
Може, комусь здасться смішним або несерйозним, але Донецьк в цю ніч був трішечки тим містом, яке сім років тому так бездарно програли інші "футболісти". Він був таким, яким його досі пам'ятають ті самі горласті крикуни, які забули про все - комендантську годину, блокпостах, всюдисущого "МГБ", неадекватною поліції, про небезпеку, яка може звалитися на голову за "Слава Україні!"
Але кричать, пишуть, думають... Тому що футбол же, спорт, який "ти світ". Тому що точно так само кричать в Харкові, Львові, Чернігові, Одесі. І в Луганську, Горлівці, Дебальцеве. Може, трохи голосніше, але слова - ті ж.
|
|
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ