У гості до редакції kp.ua Павло Зібров прийшов зі своєю дочкою Діаною. Діана зараз його права рука – за всі активності та перетворення народного артиста відповідає саме вона. Ми просто не могли не відвести Діану Зіброву на відверту розмову.
"Коли Павло Миколайович уникає теми, доводиться підключатися мені"
- Діана, ви зараз піар-директор та SMM-менеджер Павла Зіброва. Хто кому зробив пропозицію про роботу?
– Так склалося, що під час локдауну ми не користувалися послугами нашого SMM-менеджера. Щось Павло Миколайович сам виставляв, десь я йому допомагала, адже особливо й не було чого виставляти. А коли почала вимальовуватися якесь активне життя, тато прийшов до мене з пропозицією: "Ти не думала про те, щоб допомагати мені вести соцмережі?" Думаю, можна спробувати, хоч було страшно, тоді я була дилетантом у цій справі. І спочатку, на мою думку, писала всім на світі, відправляла кожен крок Павла Миколайовича в розсилки. Вже згодом почала розставляти пріоритети та виробила стратегію. Все приходить із досвідом.
Багато хто думає, що я займаюся тільки соцмережами. Але насправді Інстаграм і Фейсбук – це лише двадцять відсотків з того, що я роблю. Основна моя діяльність – це координація зйомок, концертів, корпоративів, фотосесій, інших заходів, логістика… До того ж, спілкування з пресою та телебаченням - кому якийсь ексклюзив, щоб інформація була подана в кожен ресурс по-своєму цікаво, коли якесь інтерв'ю та планування під нього фотозйомки. Завжди присутні на записі, якщо це можливо. У Павла Миколайовича великий політ фантазії, він може щось почати, потім зачепитися за іншу думку, піти в іншу тему. Щоб таких ситуацій було менше, ми з ним записуємо якісь тези на аудіо, потім я сідаю та виписую інтерв'ю, потім обов'язково вичитуємо разом. Мені, як його дочці, це легше зробити, ніж редакторам. Я знаю, як він каже, який у нього склад, з перших слів уже знаю всю історію і можу викласти її словами в кількох реченнях. Щоб не переписувати по 8 аркушів А4 (і таке було), мені легше зробити це самостійно, швидко та якісно.
- Але ж це жива мова, у всіх вона особлива, а коли переписується текст, втрачається індивідуальність.
- Так, жива мова – вона індивідуальна. Але Павло Миколайович зазвичай уникає теми (сміється). Наприклад, запитують його: "Розкажіть про вашу нову пісню?". І він: "Так, у мене нова пісня. Але, ось сьогодні в саду у мене зійшли помідори..." І пішло-поїхало, півгодини взагалі не про те, що питали (сміється). І начебто перебивати незручно. Тому доводиться мені підключатись.
- Тобто ви розвиваєте і свою кар'єру, і татову?
- Так, одночасно (сміється). Мені дуже приємно, що у цій сфері діяльності можна допомагати людям здійснити мрію – комусь у професійному плані, комусь словом, комусь справою. Один із прикладів: вкотре перечитуючи директ, побачила повідомлення від хлопця, який мріяв зробити Павлу Миколайовичу фотосесію. Роботи мені сподобалися, і ми домовилися про зйомку вдома. Після цієї зустрічі ми почали співпрацювати, Сашко став їздити з нами на заходи, щоби фотографувати контент для соцмереж. На одній із зйомок зарекомендував себе і тепер працює на телеканалі, фотографує зірок на найпопулярніших ТВ-шоу. Можливо, це збіг обставин, але я впевнена, що у кожного в житті є ті люди, які прочиняють двері до мрії.
Так само до директу надходить безліч повідомлень про те, щоб Павло Миколайович записав відеовітання, заспівав пісню і так далі. Поздоровлення від Павла Миколайовича у нас йдуть на комерційній основі, але якщо бачу, що це для дітей, які беруть участь у змаганнях чи для випускників районної школи – ну як я можу відмовити? Це потрібно мати кам'яне серце.
|
"Важливо дати чарівний пендель, і тато входить у кураж"
- Чи не складно працювати з татом? Він може тупнути ногою і сказати вам: не хочу, не робитиму це?
- Так він може сказати мамі. Їм удвох на контрастах цікаво працювати, і бачимо багаторічний успішний результат. Як кажуть, у суперечці народжується істина.
Мені легко з ним працювати, бо зараз такий період, коли треба йти в ногу з часом та прислухатися до молоді, що Павло Миколайович успішно робить.
- Просто з мамою вони на полі бою два гравці, що відбулися.
- Так, і все йде рикошетом (сміється). А в нас із ним трохи інакше: якщо я вирішила, що так має бути, – так має бути. Я обов'язково раджуся з ним, якісь пропозиції можу озвучити відразу, я його дочка і знаю, що йому сподобається чи не сподобається, і намагаюся вибирати те, на що він точно погодиться.
Був у нас нещодавно цікавий експеримент – ми їздили до тік-токерів. А це – Гостомель, 60 кілометрів від нашого будинку, і Павло Миколайович мені: "Куди ми їдемо, якби знав, що так далеко, я не поїхав би". Головне – підняти тата з місця. А далі він до куражу входить швидко: і це давайте знімемо, і так знімемо, і там сфотографуємося, а тут можна класну колаборацію зробити. Тому важливо його завести, дати чарівний пендель і все далі йде азарт.
- До речі, це ви йому порадили бути активнішим в Інстаграмі? Знятися, скажімо, у костюмі єдинорога?
- Цей знімок був зроблений у тік-токерів. Він приїхав у своєму фірмовому худорляві "Павло Зібров", у джинсах, окулярах, з хвостом. А нам кажуть: "Це все не те, одягаємо костюм єдинорога". І справді - коли б ще він одягнув костюм єдинорога?! Чому б і ні? Я йому пояснила, що це прикольно, це викликає резонанс, про це говоритимуть.
Треба працювати на різну аудиторію та робити з молоддю різні колаборації. Я йому кажу: "Твої улюблені шанувальниці 40 плюс тебе слухатимуть і далі, тому що у них вже є усталений образ, ти їх улюблений артист. І безсмертні хіти будуть завжди у всіх на слуху. Але потрібно бути відкритим до нового, в даний момент - молодіжного. Зараз найактивніша аудиторія, яка за керма - 2 місці, а потихеньку розширювати аудиторію.
- Думаєте, такі слухатимуть Павла Зіброва ?
- Насправді пісня "Вуса - бренд" підірвала всі чарти і її знають, люблять і співають дуже багато людей - і ті, кому 3, і ті, кому 15, і ті, кому 50. На жаль, на даний момент серйозні ліричні гарні пісні не такі популярні, якщо ти хочеш бути на плаву і в топі, потрібно слідувати. Радіо та телебаченню потрібні шоу, потрібне свято, потрібний ексклюзив, розрив шаблонів. Але тренди настільки швидкоплинні, що все може змінитися з ніг на голову за кілька днів. Головне стежити за ними та вчасно підхоплювати.
"Отримую зарплату, відсотки від угод та приємний бонус"
- Він, між іншим, молодець, не законсервувався у минулому, як інші. Чи легко погоджується на всі ці експерименти? Це ж теж якась ломка себе, мабуть.
- Йому, звичайно, нелегко, він все-таки вже у серйозному віці, але, напевно, він підсвідомо завжди був готовий до чогось нового. У нас прогресивна сім'я, мама завжди в курсі будь-яких подій, я можу його спрямувати, підказати, і він дослухається.
До 2016-го все йшло рівно, а потім з'явився "Плюшевий Бруклін" та їхня пісня "Польська залізниця лова-лова" - і це був постріл. Потім "народився" Зібрембо у "Лізі сміху". А потім пішли фільми, телешоу, нові пісні. Колаборація із молоддю – це цікаво, свіжо, модно, це новий виток. І коли він побачив позитивну реакцію, відгук своєї поважної аудиторії на його новизну, він увійшов до куражу і не збирається зупинятися.
- Він вам щомісяця платить зарплатню?
- Так, звичайно. На даний момент я отримую зарплату, а також відсотки від угод, які ми укладаємо за моєю рекомендацією. Плюс - якщо я перевиконую свої обов'язки, отримую приємний бонус наприкінці місяця. Павло Миколайович завжди цінує працю, ініціативність та креативність. За бюджетом у нас стежить тато, а всі гроші лежать у мами (сміється). Щомісяця Павло Миколайович розписує всі зарплати, скільки йде на продукти, кишенькові витрати, перукаря, заправку машини... Я беру з нього приклад – теж почала розписувати, куди і що витрачаю. Гроші - як вода, особливо якщо вони на карті. Тож зарплату прошу готівкою – папірці хоч можна відкласти (сміється).
Перший місяць працювала на півставки, доки входила до курсу справи. А потім тато каже: "Бачу, добре у тебе виходить, схоплюєш на льоту, результат бачу, беру на повну" (сміється).
- І якби були поганим співробітником, він би вас звільнив?
– Думаю, так. Але переважно я працюю не на зарплату, а на результат. Це ж мій батько, хочу, щоб він був популярним, був присутнім у топ-чартах, на ТБ, щоби приносив гроші в сім'ю. Я у його популярності зацікавлена набагато більше, ніж у грошах.
Нещодавно був такий випадок. Запитують його на зйомках, де брали участь дві команди: "Ви впевнені у своїй перемозі"? І він починає занудити: "Ой, ніхто не може бути впевнений у своїй перемозі, тільки дурні". Кажу йому: "Ну що ти починаєш тут!" Журналісту начебто не зручно йому сказати, а я можу. Раджу: "А ну, кажи, та ми – найкрутіші, ми – супер-досвідчені, ми порвемо ту команду! Народ треба завести. Потрібна якась провокація". Послухав – погодився.
- А чи нескладно бути дочкою Павла Зіброва?
- Так, відповідальності у мене більше, бо на мене звертають увагу. А я не дуже люблю увагу до себе. У мене багато друзів, і я їх дуже люблю, але величезні галасливі компанії – це не про мене. Прогулянки в парку вдвох-втрьох, щоб кожен міг чути та слухати одне одного – це моя стихія.
Буває, багато хто робить про мене висновки, ґрунтуючись на ставленні до батька. Наприклад, ті, кому він подобається, які розуміють, який він не лише артист, а й людина, – позитивно ставляться і до мене. А ті люди, яким неприємний Павло Миколайович, вішають свої ярлики і на мене. Кожна медаль має дві сторони, так і тут. Мені здається, дітям відомих людей завжди важче, багато відповідальності та уваги. А хочеться просто жити своїм життям, займатися улюбленою справою і не потребувати оцінки будь-кого. Я дуже вдячна своїм батькам за виховання, за любов і повагу, слова підтримки та чарівні пенделі. (сміється)
- Багато дітей наших артистів зараз розповідають, як їх цькували чи труять у школі. У вас не було таких випадків?
- Я навчалася у приватній школі, ми не зациклювалися, хто чиї батьки, росли у коханні. Моя школа була моїм другим будинком. Я плакала, коли не ходила до школи. Я любила своїх однокласників, мене любили, ми були однією великою родиною.
В інституті через відоме прізвище було трохи складніше, хтось сприймає тебе як особистість, а хтось як дочку відомого артиста.
"Сказала майбутньому чоловікові - прізвище міняти не буду"
- Ви нещодавно зізналися, що готуєтеся до весілля. Такі наважилися? Бо три роки тому Андрію ви вже відмовляли. Що змінилося?
– Я стала самостійною. Тоді я ще навчалася в інституті, мені було 21, до того не було розмов про сім'ю. У мене навчання, іспити – ну яка сім'я та діти?
Хтось мріє вийти заміж у такому віці, але я на той час була ще дитиною, і коли отримала пропозицію, розгубилася. І відкрито сказала, що не готова. Я не брехала, не одягла обручку на палець, щоб ще років 10 ходити у статусі нареченої. І я вдячна Андрію, що він це прийняв, зміг переступити через ситуацію, адже багато хто, коли чують відмову, просто розлучаються.
А зараз Андрій теж пішов у сімейний бізнес, має поліпшення і по роботі, і у фінансовому плані. Так само і в мене є свої заощадження, мені легше, в якихось ситуаціях я можу розраховувати на себе. Так, я працюю на тата, але я роблю свою роботу: витрачаю свій час, досвід, знання. Зараз я вже можу думати про побудову сім'ї, загальний побут зі своїм майбутнім чоловіком.
- Вдруге Андрій робив пропозицію?
– Ні. Поки що! Мені хотілося, щоб пропозиція була незвичайною, романтичною. Мій юнак більш прагматичний, а я ж намалювала собі рожевих поні, що мені на єдинорозі винесуть обручку (сміється). До речі, яке хочу кільце, натякала.
Так, можна розписатися, почати жити разом. Але я хочу весілля, тамаду, хочу красиву білу сукню, хочу бути принцесою, щоб тато вів мене до вівтаря... Хочу стандартне веселе весілля - людина 100, а у зв'язку з коронавірусом це ризик, не хочеться наражати людей на небезпеку. І якби Андрій знову зробив мені пропозицію - знову локдаун, і що далі?
- Ну пропозицію можна зробити.
- Пропозиція можна, але нічого не зміниться. Якщо вже робити пропозицію, то йти до загсу та робити весілля. Я розумію, що потрібно підлаштовуватись під сучасні реалії, але я нікуди не поспішаю і хочу все красиво та поетапно. Щоправда Андрію одразу сказала: прізвище міняти не буду.
- Тобто таки Зіброва, не Іщенко?
- Так, Зібрової народилася, Зібрової і залишусь (сміється). Ми ще маємо повернутися до цього питання, але я в ньому принципова. Діти без питань, вони будуть на прізвищі чоловіка. Але моє прізвище – це моє майбутнє. Мій тато намагався досить багато років, щоб це прізвище звучало, щоб це був бренд, і мені хотілося б, щоб цей позитивний медійний настрій йшов зі мною в житті. Думаю, Андрій мене зрозуміє та пробачить.
- Тато співатиме на вашому весіллі?
- Звісно! У нас супертусівка буде. І економія на артистах! Павло Зібров – безкоштовно.
|
"Мені ніколи не було цікаве публічне життя"
– Андрій теж співати любить, але чомусь пішов у сімейний будівельний бізнес?
– Це його хобі. Він мріє, як Олег Вінник, у 40 років підірвати усі чарти. Він співає з дитинства та продовжує співати, записує пісні для себе. Шоу-бізнес потребує великих вкладень. Але я знаю точно, що він дуже хоче бути артистом, публічною людиною, йому це подобається, на сцені він ловить кайф. Я його підтримую і вірю, що мрії рано чи пізно мають здійснюватись.
- Вам ніколи не хотілося бути публічною людиною? Ви могли б скрізь з татом світитися.
- Якщо чесно, мені ніколи не було цікаве публічне життя. Напевно, через те, що я знаю, яка вона зсередини, я виросла в сім'ї артиста.
– Я помітила. У вас навіть Інстаграм зачинено.
- Так, Інстаграм у мене закритий. Я додаю людей лише після особистого спілкування та знайомства. Мені важко пускати чужих людей у своє життя. Мої люди розуміють мої жарти, мою роботу, а чужі просто копирсаються в моєму житті – мені це не подобається.
Моя сторінка – це моє особисте, щось домашнє. У мене вузьке коло друзів.
- Ви з Андрієм разом мешкаєте?
- Ні, зараз ми з Андрієм живемо окремо, але бачимося щодня. І нам так дуже зручно.
- Чи готові виїхати з рідного дому?
– В принципі, готова переїхати. Ми вже довго зустрічаємося, і морально я налаштовую себе, що цей момент прийде. Хоча це тяжко. Ми, коли з квартири в будинок переїжджали, я перенесла майже всі речі. Я той ще Плюшкін, все з собою тягаю. Мені все своє треба мати при собі.
- А як ви познайомились? Писали, що в офісі тата. Це вас так доля звела?
- Не знаю, можливо. Андрій займався у тата вокалом. Я навчалася у 9 чи 10 класі, і жодні хлопчики мене тоді не цікавили. У мене взагалі не було цього підліткового, страждального кохання. А зустрічатись почали, коли мені було 19. Досить багато часу минуло після знайомства.
– І як це було? Ви підтримували зв'язок?
- Ні, ми взагалі не підтримували зв'язку. Спілкуватись почали, коли я навчалася на 1 курсі. Ми просто товаришували, точніше я дружила з його друзями. Потім він мене то на каву покличе, то якісь коментарі в Інстаграм напише. І так потихеньку, потихеньку все доросло до стосунків. У мене до нього не було стосунків, я не знала, якою має бути увага від протилежної статі, а тут якась взаємна симпатія з'явилася. Зрозуміло, йому було ще страшно: він знав моїх батьків, а це відповідальність. Перший час, коли підвозив мене додому, до під'їзду навіть не заходив.
Ключовий момент – коли я до 25-річчя Андрія спеціально худнула, одягла свою найкращу сукню в підлогу… Мені хотілося, щоби всі його друзі, родичі мене помітили. Щоб і він глянув на мене іншими очима. І після цього почалися якісь особливі ознаки уваги з його боку.
А відлік відносин ми розпочинаємо з нашого першого зимового поцілунку. У нас ніхто нікому не пропонував зустрічатись.
- Тато одразу його прийняв?
- Так. Мої батьки знайомі з його батьками, вони Андрія давно знають, знають усю історію його життя. Вони бачать його ставлення до мене. Вони знають, що він хороша порядна людина, кохає мене, завжди підтримує і ніколи не скривдить.
|
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ