Хочете на сніданок чогось смачного? Руслан Сєнічкін точно знає, як додати прісній страві перчинки. Втім, наша розмова на кухні "Сніданку з 1+1" вилилася далеко за межі кулінарних та телевізійних тем. Ну, ви ж хотіли смакоти?
Про складність прямих ефірів, взаємини з колегами та сім'єю, власні рекорди, особисте життя, поцілунок з роботом Софією… Читайте далі, у нас багато нового та цікавого про улюбленого телеведучого.
"Сам не думав, що 10 років зможу працювати на одному місці"
- Руслане, 10 років будити глядачів у "Сніданку з 1+1" - це ж, напевно, приїдається? Чи ні?
– Сам би ніколи не подумав, що 10 років зможу працювати на одному місці. Мої колеги підрахували, що я став фактично рекордсменом на українському ТБ: найдовше працюю у ранковому шоу. До цього був рекорд у Юри Горбунова та Маші Єфросініної, загалом вони пропрацювали у "Підйомі" 6 років. Потім Юра працював у "Сніданку з 1+1" із Маричкою Падалко, і так у нього накопичилося близько 7 років роботи в ранковому телевізійному ефірі.
У мене цьогоріч виповнилося 10 років, як я веду "Сніданок з 1+1", через що радий, про що не думав, не мріяв, не планував, просто так склалося. Склалося, бо мені подобається місце, де я працюю, - прямі ефіри завжди непередбачувані. Колеги дуже зворушливо привітали мене із ювілеєм. Зробили сюрприз і надарували подарунків з моїми улюбленими пандами.
Робота день від дня відрізняється кардинально, адже життя завжди різне. Це різні люди, різні гості, різні історії, новини, емоції, відповідно різні й ефіри, і відчуття життя. Буває, одного ранку ми маємо 5 інтерв'ю, починаючи від теми підвищення тарифів ЖКГ і закінчуючи ковідом, спілкуванням з відповідальними людьми з уряду, зірками, психотерапевтами.
Крім того, я один вів "Сніданок з 1+1" протягом півтора року - по 3 години прямого щоденного ефіру. І це ще один рекорд. Але коли вже відчув, що внутрішній хом'ячок втомився, почав бити на сполох і просити керівництво, щоб шукали ще одного ведучого.
|
- Як не збожеволіли за такого графіка?
- На той момент були такі умови – мав бути один ведучий. Але аудиторії треба давати альтернативу, щоб було нове дихання. Зараз ні за які гроші не піду працювати як один ведучий тригодинного ранкового шоу у прямому ефірі. А тоді це було певною мірою викликом для мене. Я не мав права проспати, спізнитися, бути у поганому настрої. Багато чого не мав права. Чудово розумів: раптом що, вийти на 3 години прямого ефіру буде нікому.
Тож з глузду з'їжджав. Адже коли ти маєш партнера чи партнерку, ти завжди можеш розділити зону відповідальності, обов'язки. А коли ти один, все маєш зробити сам. Пам'ятаю, я маю в ефірі близько 10 гостей. До таких ефірів потрібно серйозно готуватися: знати про кожну людину, чим вона займається, продумати питання…
Тому радий, що за 7 років у мене склалися дуже добрі дружні стосунки з Людмилою Барбір, із якою із задоволенням працюю в ефірі.
- Дружите і поза ефіром?
- У нас теплі стосунки один до одного. Ми і поза ефіром дружимо, маємо багато спільних інтересів. Ми розуміємо один одного. Іноді навіть хтось із нас може фразу починати, інший - закінчувати. Потім у неї запитайте, наскільки важко їй було зі мною знаходити спільну мову (посміхається). Не тому, що я складна людина. Я сам по собі інтроверт, з обережністю ставлюся до інших людей, хоч і завжди з бажанням допомогти людині. І з Людою у нас було притирання близько пів року. Але притирання абсолютно не конфліктне, просто ми з обережністю ставилися один до одного. Потім Люда розкрилася настільки, що стала брендом нашого ранкового шоу, яке має своє обличчя, своє ставлення до життя, людей. Вона в ефірі така само, як і в житті.
|
"Якщо мамі щось не подобається, вона завжди пише критику"
- Окрім 10-річчя у проєкті у вас нещодавно був і день народження. Як вас вітали колеги та друзі, ми бачили та чули. А по-сімейному відзначали?
- Дні народження не відзначаю останні 15 років, не лежить у мене до цього душа. Вважаю, це свято насамперед моєї мами, з чим її вітаю і завжди дякую за те, що дала мені життя. У мене був один день народження – 1979 року. Розумію, що глядачі хочуть привітати та вітають, за що їм велике спасибі. І що не можна вдати, що цього дня не існує, не буду в цьому сенсі ханжою. Але я не люблю сконцентрованої уваги на собі. Відповідно не влаштовую ані застілля, ані посиденьки.
- А коли вам просто кажуть компліменти?
- Приймаю, але у цей момент трохи сковуюся, мені хочеться скрутитися у равлик або сховатися у черепашку. Я вірю у щирість людей, дякую їм за компліменти. Але завжди намагаюся, щоб день народження був не моїм робочим, і просто вимикаю телефон. Це моє ставлення, воно нікого ні до нічого не зобов'язує. Розумію, що є люди, які люблять свої дні народження, що їм потрібна увага, дивлюся, як вони самі багато разів нагадують у соцмережах про свій день народження, мовляв, я крутий чи крута, подивіться на мої успіхи, досягнення, як це здорово. І люди приєднуються, кажуть: "Вау, клас!", і людина отримує сигнали позитиву. Людям цього не вистачає, і я захоплююся, що є відгук у тому суспільстві, де вони перебувають. Так вони відчувають, о'кей, я відчуваю цей день трохи інакше. Відповідно свій день народження маю право, нікого не ображаючи, провести так, як хочу. До речі, цього року мої колеги та глядачі влаштували справжній сюрприз – розмістили на гігантському екрані у Києві яскраву відеолистівку зі смішними студійними моментами. Вогні від неї світили, як на Тайм Сквер, – цілих 1500 квадратних метрів привітань та побажань! Ще й найбільший портрет із написом "З днем народження" показали на фасаді будівлі заввишки 160 метрів. Мені було дуже приємно.
- У ролику, присвяченому вашому дню народження, ви сказали цікаву фразу: "Я багатьом не подобаюся, це факт. І це чудово. Це мене надихає". Що, справді надихає?
- Було б дивно, вкрай неправильно, якби я подобався всім. Або якщо щодо мене були б лише позитивні оцінки. Вибачте, скидалося б уже на лікарню, отже, з людиною щось не гаразд. Я усвідомлюю, що люди різні, з різним життєвим досвідом, ставленням до життя, людей. Ось у моєму ДНК і турецьке коріння, і козацьке. Мені близька турецька культура. Але водночас мій прапрадід був, як зараз кажуть, "арт-директором" своєї громади і навіть провадив заходи. Можливо, саме тому я й обрав свою професію.
А взагалі якщо ти в чомусь не маєш рації, некоректно висловився або не врахував точку зору багатьох людей, був занадто егоїстичний і тобі про це говорять у нормальній оповідній культурній формі, ти завжди відгукуєшся на це. Тому про якісь помилки, на які вказують наші глядачі, ми говоримо навіть у прямому ефірі, даємо зрозуміти глядачеві, що ми з ним на зв'язку, цінуємо його оцінку. Цей зворотний зв'язок дозволяє нам бути ближчими до аудиторії. Це як у житті – не завжди все буває гладко, є суперечки, образи, моменти, коли ти миришся. І було б дивно, якби глядачі співали нам лише осанни. Але при цьому життя буває настільки жорстоким, що є місце і ботам, і людям, які прокинулися з поганим настроєм і їм важливо когось образити чи принизити. І навіщо виховувати некультурну людину, яка готова тебе образити? Це непоправна річ. Тому потрібно розраховувати лише на свій ум та розум.
- Чия думка для вас важлива?
- Мені важлива думка моєї колеги Людмили Барбір. Мама мене часто критикує (посміхається). Вона в мене пряма людина, тому якщо зробив помилку, то вона на неї вкаже завжди, не жалітиме мене. Вона хотіла, щоб я на своїх власних помилках розумів, що можу бути кращим. Мама хотіла, щоб я був кращим, і її спосіб виховання був таким. Так, батога було більше, ніж пряника, але маму можна зрозуміти: вона виховувала нас трьох фактично одна. А як розпещеній дитині пояснити спокійною лагідною мовою розстановку життя?! Тому якщо мамі щось не подобається, вона завжди пише критику. І ця критика для мене важлива. Думка моїх сестер, безумовно, для мене важлива. І, звісно, глядачів. Я уважно, старанно та якісно читаю конструктивну критику. Можна, звичайно, закрутити носом і сказати: я цих людей не знаю, і що вони скажуть, мене не цікавить. Але - ні!
Я отримував багато різних та дивних закидів, але ще більше - позитивних коментарів підтримки, порад, подарунків. Тому ставлюсь до цього максимально толерантно.
А для неконструктивної критики та тролінгу я напрацював досить міцний панцир, від якого відскакують усі образливі та неприємні речі, адресовані мені.
- Це добре! Тому що люди, особливо у соцмережах, часто бувають злими та безпринципними.
- Є таке. Але їх можна зрозуміти. А раптом людині зараз погано, вона скривджена на увесь світ і їй потрібно виплеснути енергію на когось?! Головне – не приймати все близько до серця.
|
"Я міг одружитися після 20 років, але цього не сталося"
- Знаєте, що перше вискакує у запитах Гугла при введенні вашого імені та прізвища? Дружина. Як думаєте, чому ваших шанувальників цікавить тема "Руслан Сенічкін та його дружина"?
- Я міг оженитися після 20 років, але цього не сталося. Якби це сталося, я б зараз з вами, можливо, не спілкувався б, у мене по-іншому склалося б життя. Думаю, був би в іншій професії, швидше за все, залишився б у Дніпрі. Я ціную те, як у мене в житті повернулося. Не виключено, що все у моєму житті ще попереду. З іншого боку, чим старшим стаєш, тим менше тобі, в принципі, хочеться заводити якісь стосунки. Мені 41 рік, і, може, вже пізно, як багато хто говорить. Я із цього приводу не комплексую. Багато хто домальовує сам собі якісь нюанси.
У медіа так завжди було, є і буде – дізнатися про людину щось таємне. У мене, як і у будь-якої людини, є багато секретів. І скелетів у шафі достатньо. Якби я витягував усі свої скелети щоранку, думаю, навряд чи комусь було б приємно на це дивитися. Правда!
До того ж багато моїх історій пов'язані з моєю сім'єю. Те, що я не одружений, що в мене поки що немає дітей - у цих питаннях є дуже багато нюансів та проблем сімейного характеру. Відповідно, не маю права вплутувати рідних у публічну історію. Вони цього категорично не хочуть. Це залишиться нашим сімейним секретом. Але розумію психологію людей, тож нехай додумують усе, що хочеться, аби, як то кажуть, не було війни.
- Вас такі питання не дратують?
- Мене, як і будь-яку людину, може щось дратувати. Розумієте, є процеси, на які ти не можеш вплинути. Тому краще свою енергію витрачу на щось важливіше. Це те саме, якщо ображатися на те, що за вікном осінь. Це очевидні речі, і сперечатися безглуздо.
- Може, все так виходить, що ви надто перебірливий чи недовірливий?
- Я більш недовірливий. А ще – однолюб. Мені найчастіше хочеться піти, закритися, помовчати, нікого не бачити, побути у тиші. Це все витрати виробництва. Я за своєю натурою інтроверт незважаючи на те, що професія зобов'язує бути зовсім іншою людиною.
- Ви зізнавалися, що повернути сили вам допомагають поїздки за місто, мовляв, пообіймаєшся з деревом – і зарядився. А з людьми?
– Таких можливостей не так і багато. Щодо заміського життя - хочу побудувати за містом будинок. Не хочу жити у квартирі. Пандемія трохи обрізала крила. Але нічого страшного, все буде.
- Вже будуєтесь?
– Фундамент уже є. Сподіваюся, моя мрія втілиться в життя хоч би до 45 років. Поки що час ще є. А так, звичайно, хотілося б частіше кудись виїжджати. Благо до ковіда робота дозволяла частіше подорожувати. І краще я працюватиму до знесилля, аби міняти картинку за своїм вікном.
Хоча насправді все має відбуватися паралельно – робота, спілкування у соцмережах, риболовля, подорожі, зустрічі із родичами, рідними, близькими. Ось збираюся поїхати до племінниці Ніки до Черкас. Вона скарб нашої родини – дуже талановита та добра дівчинка. Захоплюється танцями й кулінарією. Вірю, що це я її надихнув (усміхається). Отже, важливо не одне замінювати іншим, а вести паралельно.
- Я помітила, ви кажете, що все зробите до 45 років. Це для вас певна чарівна цифра?
- Не знаю (сміється). Може, цей дедлайн я сам собі записав десь на підсвідомому рівні. Бог його зна. Як то кажуть, дайте дожити, а там буде видно (сміється). Загадувати та зарікатися не буду. Напевно, багато б у житті змінив, хоча, з іншого боку, якби сталося інакше, невідомо, було б краще чи гірше. Сенсу гадати, все одно правди не дізнаєшся. Тому потрібно відштовхуватися від того, що маєш на сьогоднішній день, і рухатись далі.
- Пам'ятаю новини, коли вам дозволила поцілувати себе відомий людиноподібний робот Софія. Які це відчуття, коли ви цілуєте робота?
– Дуже дивні відчуття. Але все одно роботи не замінять людину, поки ти розумітимеш, що це робот. Ось коли ти знайомитимешся з людиною і не усвідомлюватимеш, робот із тобою спілкується чи людина, тоді це буде страшно. Але поки що робот може аналізувати рівно стільки, наскільки його запрограмує автор, тобто людина. Система Siri у наших телефонах – це, в принципі, той самий робот Софія. Єдине, коли ти цілуєш у щічку робота, тобі здається: а раптом вона тебе зрозуміє набагато краще за реальну жінку. А може, вона робитиме і розумітиме рівно так, як тобі хочеться. І сам себе запитуєш: а тобі буде цікаво жити з роботом? Чи тобі захочеться бути з реальною людиною, яка має свою долю, свою історію, яка здатна аналізувати, причому непередбачувана? Ось за це ми, між іншим, жінок і кохаємо. Так, дивні думки мене відвідували (сміється).
|
"За 3 місяці втратив практично 20 кілограмів ваги"
- Кажуть, ви знову худнете.
– Я часто намагаюся це робити.
- Навіщо? Чи трохи піднабрали?
- Піднабрав, потім знову схуд і піднабрав знову. Але зараз у набагато кращій формі, ніж був чотири роки тому. Хтось, може, скаже: менше їж – і все буде нормально. Абсолютно згоден, треба закривати рота. З іншого боку, погану роль відіграє неправильне харчування. Можу раз на день поїсти досить щільно, і організм дає збій. Потрібно ж розуміти, що у 30 років людина одна, у 35 – інша, у 40 – третя, і все залежить від того, який спосіб життя ти ведеш. Я, наприклад, засинаю після 12-ї, прокидаюся о пів на четверту-п'яту ранку, у мене немає повноцінного сну протягом 10 років. У мене збитий графік, збитий внутрішній таймер. Нервова робота, якісь переїзди, зйомки, відрядження, коли ти перебиваєшся хот-догом на заправці, аби не бути голодним.
Але я сам винен. Потрібно зайнятися цим питанням кардинально, але для цього треба знайти час, якого поки що не маю. Розумію, що роки йдуть, і організм треба якимось чином підготувати до старіння. Адже ти або прискорюєш своє старіння, або призупиняєш. Відповідно, позбавляєшся шкідливих звичок. Організм дає тобі сигнал – призупинись, задумайся.
Про можливості свого організму я дізнався, коли потрапив на "Танці з зірками". Ніколи не думав, що за 3 місяці можу втратити майже 20 кілограмів ваги. Я був абсолютно чесний і до себе, і до проєкту, в який потрапив. Після щоденних репетицій по 4-5 годин йшов до тренажерної зали. Розумів, що мені треба прокачати торс, підкачати біцепси, ноги, щоб я міг нормально станцювати чи пасодобль, чи танго. Тепер знаю, що протягом 4 місяців можна привести себе у досить гарну форму. Але це миттєва зміна обставин для організму, важливо робити все поступово. Тепер розумію, що здатен на багато речей.
Звичайно, намагався продовжувати займатись, але мені не дозволило коліно. Було запалення колінних суглобів – довелося відновлюватись. Зараз потроху повертаюся у спортивний режим, дещо поміняв у харчуванні, намагаюся уникати важких продуктів на кшталт червоного м'яса, їм більше риби, зелені. Вдома із задоволенням можу з'їсти гречку з квашеною капустою чи салатом, і мені більше нічого не потрібно. Важливо дослухатися до організму. Навіть проста їжа може бути смачною.
– Ідеальний сніданок для вас? Що, де, з ким?
- Ідеальний сніданок – той, що ми готуємо у прямому ефірі з цікавими гостями. До нас навіть посли приходять готувати традиційні страви своїх країн. Нещодавно разом із польським послом готували суп журек.
Після ефіру у мене пізній сніданок на роботі. Замовляю або легкий омлет, салат зі шпинатом, вареним яйцем та йогуртом, або ж гречану кашу та шматочок відвареного м'яса.
Є універсальна порада: до 12-ї години дня ви можете дозволити собі багато. А ось після 19-ї потрібно закривати рота на замок. Я намагаюся порозумітися зі своїм мозком, щоб він мені дозволив бути трішечки кращим і почуватися здоровішим.
- Я вірю, що все у вас вийде! Рухатись до мети ви вмієте.
- Так. Це ж боротьба із самим собою, гармонія із самим собою, абсолютне ігнорування будь-якого негативного меседжу, звідки б він не був, максимальне бажання йти далі. Іти вперед і лише вперед. Чим старшим стаєш, тим якісніше хочеш розуміти життя і відчувати його. Якщо молодість тебе знебашує, то мудрість та життєвий досвід дозволяють тобі зараз про своє майбутнє замислитися. Піти подихати свіжим повітрям в осінньому лісі після дощу. Це ж так смачно та класно!
Життя різне. Найбільша помилка – коли люди ставлять перед собою шлагбауми, а потім страждають із цього приводу. Не треба! Якщо ви від чогось відмовляєтесь, розумійте, що завжди можете до цього повернутися. Просто спробуйте по-іншому – якісно жити.
|
ВПЕРЕД ЗА МРІЄЮ!
"Буду найкрутішим діджеєм у тролейбусі"
– Що це за історія, що ви мріяли стати водієм зеленого тролейбуса?
– На початку 1990-х на 51-му маршруті у Дніпропетровську працював унікальний водій. Тоді були важкі часи, і люди їхали з роботи у надзвичайно пригніченому стані. А цей водій 51-го автобуса упродовж маршруту розважав цих людей. Він фактично був діджеєм: крім того, що оголошував зупинки, розповідав різні історії, анекдоти, читав гороскопи, телепрограму. Люди забували про проблеми та починали сміятися. Мені тоді було 12, але це настільки мене вразило, що самому захотілося стати такою людиною, щоб робити людей добрішими, веселішими, оптимістичнішими. Потім я став спеціально підходити до кабіни водія та спостерігати, як він керує цією махиною. Мені здалося це дуже складним, і коли я побачив, що у тролейбусі лише 2 педалі, подумав, що ним легше керувати. А чому зелений? Просто він позитивний.
- Ви пробували водити?
- Ні, ще не пробував. Але торік на благодійному аукціоні "Здійсни мрію" "Сніданок з 1+1" виставив лот - поїздка зі мною на зеленому тролейбусі. Ми вже домовилися з депо, знайшли зелений тролейбус, я вже сидів у кабіні водія, трохи відчув габарити, але згодом почалася епідемія коронавірусу - і все зупинилося. Але я реалізую це бажання. Я в цьому сенсі посидючий, все ловлю на льоту і швидко навчаюсь. Звісно, буду поруч із інструктором.
- А історії, як той водій, теж розповідатимете?
- Звичайно! Думаю, буду найкрутішим діджеєм у тролейбусі. Круто навіть хоча б на годинку-дві реалізувати свою мрію, щоб, будучи вже дорослим чолом, зрозуміти: нічого неможливого в житті немає, головне – захотіти.
|
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ