Після ролі Лавріна у серіалі "Спіймати Кайдаша" Григорій Бакланов у кіношників нарозхват. Хороший він і в популярному серіалі Оксани Байрак "Ніщо не трапляється двічі" – там актор зіграв сина Аглаї Калініної. Та й взагалі на рахунку 26-річного артиста понад 35 кіноробіт. А незабаром ми побачимо Бакланова на ТБ у новій ролі: 5 жовтня на каналі "Україна" стартує один із найочікуваніших серіалів осені "Сага". Це історія шести поколінь родини Козак, які стануть свідками непростих та трагічних подій, через які пройде країна – від світових та радянських репресій до Чорнобиля та революцій.
Ми поговорили з Григорієм про зйомки в історичному проекті, карантинні часи, кохання та життя.
"Якщо сценарій написано добре, у будь-якому одязі цікаво грати"
- Григорію, це не перший для вас історичний проект. Чи подобаються вам такі історії? Чи ближче все ж таки час сучасний?
- Найближче завжди те, де живі люди. А епоха… Будь це хоч тисячу років тому, людські пристрасті все одно були такими самими. Тому якщо добре написаний сценарій, у будь-якому одязі цікаво гратиме. Але, звичайно, історичний костюм завжди підкуповує: він сам провокує тебе на гру, дає якусь сміливість у вигадках, бажання фантазувати. Важливо себе не сковувати і розуміти, що в минулому теж не обмежувалися однією фарбою у своїх проявах.
– Ви граєте Олександра Козака. Познайомте читачів із вашим героєм.
- Що мені сподобалося в ньому із самого початку – він неоднозначний. Його вчинки можна оцінювати по-різному. З одного боку - він закінчена сволота (починаючи від місця роботи), з іншого - герой, який може пожертвувати всім заради кохання і заради близької людини, навіть на шкоду самому собі.
- Чи є з ним щось спільне у вас?
- Якби у мене була можливість вибрати будь-якого з героїв, я б, мабуть, вибрав однаково Олександра. Є в мене з ним загальний потяг до впорядкування всього. І цей потяг може бути згубним: ти сам себе замуровуєш у межах, соціальних, побутових, яких завгодно, які потім дуже болісно руйнуються. Боюся щось розкрити про героя, бо кожен його вчинок є дуже крутим поворотом.
- У чому складність таких зйомок?
- Тримати спину. Оскільки мій персонаж – військовий, а сам я не маю такого досвіду, мені доводилося постійно нагадувати собі про виправку, а також вивчати мінімальні засади стройової підготовки, правила носіння форми, культуру спілкування зі службовцями тощо.
"Ми з Настею не перший рік разом, побутові питання вже "налагоджені"
– Як на ваші плани вплинув карантин?
- Дуже багато довелося перенести або навіть скасувати. Один проект заморозився на самій середині, інший ще не встиг запуститися. У театрі ми збиралися повезти до Польщі та Італії дві вистави, але, боюся, до наступного року цей задум точно доведеться залишити, якщо навіть не забути.
З особистими поїздками справа краща - перед початком карантину ми встигли з'їздити до Чехії, і дуже вдало - ніхто не заразився і всі приїхали здоровими.
- А за що ви могли б сказати карантину "дякую"?
- Власне, за карантин (усміхається). Це ж у школі було мрією – раптом усе зупинити та законно піти відпочивати. Але я не думав, що він може бути таким необхідним для дорослих, тим більше за нинішніх темпів життя.
А завдяки тому, що він був таким тривалим, у мене було все: спочатку я, як божевільний, накинувся на всі відкладені на потім фільми, книги, спектаклі, потім почався напад спорту, потім просто розхотілося робити щось взагалі, і ми їли, ледаряли і нудьгували. А до кінця знову подивилися на себе та згадали про спорт (сміється).
Але найголовніше – це можливість побути разом із коханою людиною 24 години на добу (дівчина Бакланова – актриса Анастасія Цимбалару. – Авт.). Це великий досвід і велика радість – ти розумієш, що вам справді разом добре, і ніхто більше вам двом не потрібен. Хіба трохи роботи.
- Багато пар зіткнулися з труднощами, перебуваючи 24 години на добу разом. Вам із Настею вдалося пройти цей період без розбіжностей? Чи були сварки?
- Ні, не можу сказати, що це було болісно. Адже ми не перший рік разом, і побутові питання у нас вже "налагоджені". Питання скоріше у сумісності – чи не набридає вам постійне суспільство лише однієї людини. Але, слава Богу, у нас було навіть навпаки: ми на карантині настільки звикли бути разом, що коли я йшов до магазину, нам здавалося, що ми розлучаємося на тиждень.
|
"Світ будується на віддачі"
- Акторська професія не найстабільніша. І карантин якнайкраще продемонстрував це. Чи не прослизала думка, що краще зайнятися чимось, що приноситиме дохід незалежно від обставин? Чи, може, захотілося освоїти якусь нову професію, на додаток до основної, акторської?
- Це, скоріше, як мрії – взяти і до старості відкрити свій ресторанчик біля моря. Але зараз я в якесь підприємництво точно не влазю. Так, є різні навички, які хочеться напрацьовувати, але це все одно робиться для театру та кіно. Цим і хороша наша робота – ти можеш випробувати, приміряти будь-яку професію, і тільки від тебе залежить, наскільки ти її захопишся та опануєш.
- Чи важко було повертатися у звичний робочий графік після кількох місяців простою?
- Особливо у театрі! У кіно вже звик, що кожен новий проект – це новий всесвіт, до якого входиш навпомацки. А в театрі ти постійно граєш, і тут виходиш на ту ж сцену і начебто пам'ятаєш, про що ми тут зібралися поговорити, але щось йде, як кажуть, "в вату". І це, звісно, дуже незвично. Але, гадаю, від цього стану теж можна отримати користь і знайти щось нове.
– Відпочинок у планах є?
- Зараз плани не надто далекоглядні: після простою в першу чергу хочеться попрацювати. Дякувати Богу, нам пощастило – ми змогли вирватися ненадовго до Одеси, виконали літній мінімум.
А щодо закордону – знаю, що вже люди літають відпочивати, хоч деякі країни збираються знову перекривати кордони. Але якщо все буде нормально – хотілося б на новорічні канікули кудись податися. А вже в якусь країну – хоч куди (посміхається).
- Чи готуєте якісь прем'єри до нового сезону на сцені театру?
- О, так! У нас кілька спектаклів "застигли" і зараз знову повертаються до роботи. Є проекти, які виникли під час карантину, і перші репетиції ми проводили за "зумом". Наразі вже підготовка йде на повну силу. Поки що матеріали ще остаточно і офіційно не затверджені, але якщо все складеться, до кінця цього року чекайте на прем'єр!
- Що для вас найцінніше у вашій професії?
- Пошук. Це завжди величезна експедиція, дослідження: себе, людського духу, навколишнього світу. А оскільки література, яку ми беремо, особливо в театрі, здебільшого будується на основоположних смислах, притчах, конфліктах – цей пошук нескінченний та шалено захоплюючий. І жодна хороша вистава тому не може бути поставлена остаточно. Якщо там закладено щось серйозне, його можна грати все життя, досліджуючи цю тему.
- А чим доводиться жертвувати заради неї?
- Мені чомусь жертва бачиться як болісне відривання від себе чогось цінного та особистого.
Але я вважаю, що світ будується на віддачі. Добровільної. Ми завжди ділимося чимось. Як тільки починаємо надавати – стає важко жити. Тому потрібно не жертвувати, а ділитися, давати, робити це із задоволенням і любов'ю, без вимоги віддачі у відповідь. На цьому взаємообміні мені бачиться суть нашого життя. Тому я займаюся саме цією професією: тут ми з радістю віддаємо і потім отримуємо у відповідь.
"Найбільша помилка – це очікування чогось"
- Чи були у вашому житті моменти, коли ви сумнівалися, що чините правильно, рухаєтеся у правильному напрямку?
- Постійно. Особливо у творчому плані – це настільки тонкі речі, які ти не можеш помацати чи точно визначити, і весь час над тобою висить питання: "Чи я йду? Чи цей рух вперед, чи я сам себе намагаюся обдурити і їду на старих рейках?" Зазвичай найявніший ознака стояння – це успіх. Найяскравіша ознака руху – це відчуття глухого кута і безвиході.
- За які вчинки вам соромно?
- Ох, ви поставили! За багато хто, чесно кажучи. Насамперед за ті, які завдали біль моїм близьким.
– Чого вам зараз не вистачає для відчуття абсолютного щастя?
- Нічого! Все є. Я це намагаюся весь час нагадувати. Найбільша помилка – це очікування чогось. Ось зароблю та заживу! Ось куплю квартиру, ось наберу мільйон, ось злету звідси і тоді… Ставимо собі мильну точку і не знаємо, що далі. Але насправді, що б довкола нас не відбувалося, яка б погода не була за вікном – все залежить від нашого рішення та від нашого погляду на це. Щастя є, і воно скрізь.
|
З архіву "КП"
Григорію Бакланову – 26 років. Народився 31 серпня 1994 року в Одесі. У рідному місті закінчив дитячу театральну школу. 2016-го – Київський національний університет театру, кіно та телебачення ім. Карпенка-Карого. Актор Нового театру на Печерську.
Серед його великих робіт – Лаврін у серіалі "Спіймати Кайдаша", Гліб Стержаков у фільмі Оксани Байрак "Ніщо не відбувається двічі". Також зіграв у таких картинах, як "11 дітей з Моршина", "Швидка", "Кільце з рубіном", "Доктор Ковальчук", "Поганий добрий коп", "Моя бабуся Фанні Каплан", "Безсмертник".
Зустрічається із актрисою Анастасією Цимбалару.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
Серіали на ТБ : продовження "Перших ластівок", комедія від Оксани Байрак та бойовик Сеїтаблаєва
Яке кіно ми дивитимемося в новому телесезоні.