Пять пронзительных стихов Лины Костенко о любви

Гражданско-патриотическая лирика Лины Костенко стала особенно популярной в последние годы - в связи с событиями на Майдане, аннексией Крыма Россией и АТО на Востоке. Лина Васильевна была одним из самых известных диссидентов во времена СССР, она всегда активно выражала свою гражданскую позицию. Однако поклонники поэтессы любят ее творчество прежде всего за изобилие интимной лирики, такой чувственной и проникновенной.

Мужчины в жизни Лины Костенко

О мужчинах Лины Костенко известно мало, и тем интересное перечитывать ее интимную лирику. Первый брак с писателем Ежи-Яном Пахлевской (отцом писательницы Оксаны Пахлевской) продлился недолго, поскольку мэтры не сошлись характерами. Когда Костенко исполнилось 28 лет, она начала встречаться с писателем и переводчиком Аркадием Добровольским, старшей ее на 20 лет. Но разница в возрасте сыграла свое и пара вскоре рассталась. Второй брак Лины Костенко продлился 25 лет - вплоть до смерти ее избранника, директора киностудии имени Довженко Василия Цвиркунова в 2012 году.

_{Лина Костенко и ее второй муж Васыль Цвиркунов. Фото: Фейсбук}

Поклонником Лины Костенко был еще один популярный украинский поэт Васыль Симоненко. Якобы у них был роман.

- Лину Вася Симоненко очень любил. В них тайная любовь была, хотя Лина старше его на пять лет. На нее нельзя было смотреть без восторга: женственная, с лукавинкой в глазах - настоящая красавица. Он называл ее Косталина. Говорил: "Меня наградила взглядом Косталина", - вспоминал поэт Николай Сом.

Костенко возможный роман с Симоненко никогда не комментировала, поэтому нам остается только томиться в догадках.

В 88-й день рождения Лины Костенко "КП в Украине" вспоминает пять известных стихов поэтессы о любви.

СПИНИ МЕНЕ

Спини мене отямся і отям

така любов буває раз в ніколи

вона ж промчить над зламаним життям

за нею ж будуть бігти видноколи

вона ж порве нам спокій до струни

вона ж слова поспалює вустами

спини мене спини і схамени

ще поки можу думати востаннє

ще поки можу але вже не можу

настала черга й на мою зорю

чи біля тебе душу відморожу

чи біля тебе полум’ям згорю.

***

І НЕ ДИВУЙ, ЩО Я ПРИЙДУ ЗНЕНАЦЬКА

... І не дивуй, що я прийду зненацька.

Мені ще ж побороти переляк.

На штурм Бастилій – просто. На Сенатську.

А от до тебе – я не знаю як.

Вже одпручалась гордістю і смутком,

одборонилась даллю, як щитом.

Як довго йшла до тебе, як нехутко,

і скільки ще і сумнівів, і втом!

Прийми мою понівечену душу,

збагни й пробач мій безнемірний острах.

Дай хоч на мить забути слово – "мушу",

це перше слово з букваря дорослих.

Мені без тебе сумно серед людства.

Вже людству не до себе й не до нас.

А дика груша світиться як люстра.

І чутно гомін тополиних трас...

***

І ЯК ТЕПЕР ТЕБЕ ЗАБУТИ?

І як тепер тебе забути?

Душа до краю добрела.

Такої дивної отрути

я ще ніколи не пила

Такої чистої печалі,

Такої спраглої жаги,

Такого зойку у мовчанні,

Такого сяйва навкруги.

Такої зоряної тиші.

Такого безміру в добі!..

Це, може, навіть і не вірші,

А квіти, кинуті тобі.

***

НЕ ГОВОРИ ПЕЧАЛЬНИМИ ОЧИМА

Не говори печальними очима

те, що не можуть вимовить слова.

Так виникає ніжність самочинна.

Так виникає тиша грозова.

Чи ти мій сон, чи ти моя уява,

чи просто чорна магія чола...

Яка між нами райдуга стояла!

Яка між нами прірва пролягла!

***

МОЯ ЛЮБОВЕ! Я ПЕРЕД ТОБОЮ

Моя любове! Я перед тобою.

Бери мене в свої блаженні сни.

Лиш не зроби слухняною рабою,

не ошукай і крил не обітни!

Не допусти, щоб світ зійшовся клином,

і не присни, для чого я живу.

Даруй мені над шляхом тополиним

важкого сонця древню булаву.

Не дай мені заплутатись в дрібницях,

не розміняй на спотички доріг,

бо кості перевернуться в гробницях

гірких і гордих прадідів моїх.

І в них було кохання, як у мене,

і від любові тьмарився їм світ.

І їх жінки хапали за стремена,

та що поробиш,– тільки до воріт.

А там, а там... Жорстокий клекіт бою

і дзвін мечів до третьої весни...