Завантажити ще

Маріуполець втратив око та родину через російські обстріли: Тікав до доньки через РФ. То жах

Маріуполець втратив око та родину через російські обстріли: Тікав до доньки через РФ. То жах
Фото: HINGIS KONDAROV/REUTERS

Через російське вторгнення майстер маріупольського металургійного комбінату Олександр Лукашов втратив всю сім’ю та око. Натомість отримав величезний шрам на все лице, розповідає «Українська правда. Життя».

24 лютого, коли напали росіяни, Олександр, як і більшість українці,  пішов на роботу і навіть уявити не міг, що йому доведеться пережити вже за кілька днів. Перші обстріли приватного сектору, де поживав чоловік з дружиною, почалися вже 27-28 лютого. Подружжя, взявши лише документи, вирішило тимчасово переїхати у квартиру до матері Олександра.

Безповоротно життя Олександра змінилось 3 березня. Зранку дружина подивилася у вікно і побачила танки та бронетранспортери з намальованими білою фарбою буквами Z. Чоловік порадив жінці відійти від вікна, а сам сів у кімнаті.  В той момент у двері постукали. Мама відкрила і почала з кимось говорити у коридорі.

- Раптом я почув звук танкового дизельного двигуна. Потім – як повертається башта танку, як працює механіка. Я зрозумів, що він зупинився і повернувся до нашого будинку, – згадав Олександр.

Він каже, що пострілу не чув, але відчув удар. Осколки і скло поранили обличчя та розрізало навпіл око Олександра. Він зрозумів, що снаряд залетів на кухню: стіни між нею та кімнатою більше не було, стіни між коридором та квартирою – також. Перша думка чоловіка була про жінку, адже вона повинна була бути саме на кухні.

Жінка лежала на кухні під завалами. Тільки голова стирчала. Олександр почав розбирати завали, намагався витягти дружину, незважаючи на те, що його обличчя заливала кров. Одночасно з цим він кричав дружині, щоб вона допомагала собі руками і ногами. А коли витяг жінку, поклав на плиту і перевернув, то побачив її мертвий погляд.

 - Потім мені довго ввижався цей її погляд. Коли я її тягнув, вона вже була мертва. Я перевірив пульс. І помітив, як почали синіти її нігті, – розповідає Олександр.

Потім він втратив свідомість, а коли прийшов до тями, то вже був у лікарні і його рани зашивав дитячий хірург (інших лікарів в місті вже не лишилося). Трохи пізніше набрався сил і спитав про маму. Та йому відповіли, що «їх вже немає». Олександр зрозумів, що він залишився без родини.

Олександр втратив око та родину. Фото: life.pravda.com.ua

Олександр втратив око та родину. Фото: life.pravda.com.ua

Ситуація у місті погіршувалася, обстріли ставали частішими. Маріуполь постійно бомбили. Кожен день в лікарні від ран вмирали по 5-6 людей. Тіла складали в мішки. Коли вони скінчилися, людей брали за руки і ноги, клали на ковдру і несли в підвал або на вулицю. Майже увесь лікарняний двір був заповнений тілами.

Вийти з медзакладу Олександру зміг лише 21 березня. Він вирішив разом з іншою родиною – батьками та двома дітьми вирватися на територію, підконтрольну Україні. Почули, що із західної частини міста можна у Бердянськ, а звідти – в Запоріжжя. Тиждень йшли містом. Їли те, що давали місцеві мешканці

- Ми йшли по трупах. Вони були скрізь!, – ділиться спогадами Олександр.

27 березня Олександр та родина з дітьми дійшли до місцевої церкви, де був величезний підвал, в якому ховалися десь 200 людей. В той час по місту «вже бігали перелякані росіяни і чеченці». Окупанти зайшли в церкву і сказали, що в Україну ніхто не поїде. І вивезли в селище Покровське, а вже звідти у Донецьк.  Там Олександра поклали у місцеву лікарню, де він лежав в одній палаті з пораненими "ДНРівцями", які виявилися простими мешканцями Донецька, яких впіймали в магазині або в трамваї та мобілізували. Вони розповідали, що не хотіли цієї війни.

Олександра також хотіли мобілізувати, незважаючи на відсутність ока. Мовляв, будеш шини накачувати, машини ремонтувати. Врятувало лише те, що на той момент він не пройшов так звану фільтрацію. Та через це щоденно чоловіка перевіряли в лікарні на "благонадійність". Примушували роздягатися, шукали наколки, питали, хто я такий. Чи не військовий? І так цілий місяць.

Потім чоловіку вдалося розшукати свою дочку, яка живе в Греції. Вона знайшла водія, який може вивезти з Донецька через Росію у Латвію, а вже звідти можна добратися до Афін. Для цього Олександру прийшлось пройти через принизливу процедуру "фільтрації" (щоб попасти туди без черги, чоловік заплатив місцевому "МНСнику" 3,5 тис. рублів.

Олександр з дружиною Ольгою до російського

Олександр з дружиною Ольгою до російського "покращення". ФотоФото: life.pravda.com.ua

Потім було ще декілька перевірок на блок-постах. Під час однієї  з них чоловіка здивувало те, що ФСБшники мали всі дані по кожній людини з його роботи на металургійному комбінаті.  Росією їхали три доби.

- Бачили ви б ту Росію, то – жах. Стан країни визначається станом її селищ та доріг. Скрізь суцільна руїна, сміття на узбіччях. Яке у мене було до Росії ставлення, таке і залишилося. Тільки вбивати людей та грабувати, а побудувати нічого не вміють і не вміли, – розповідає Олександр.

Зараз Олександр з дочкою у Греції.  Йому треба ще продовжувати лікування, однак він вже думає про те, як знайти роботу.