Загрузить еще

#Истории из соцсетей. Мост детства — прощай

#Истории из соцсетей. Мост детства — прощай
Фото: wikipedia.org/

"Истории из соцсетей" - рубрика, возникшая после прочтения постов украинцев, переживающих войну. В ней мы собираем истории, которые нас взволновали. Наверное, они не оставят равнодушными и вас.

Валерия Чачибая, радиоведущая и соучредительница "Радио Аристократы":

Источник.

Міст дитинства — прощавай.

До появи Антонівського мосту ми з татом їздили на його роботу в Олешки (тоді Цюрупінськ) на катері. Уявляєте, що це за кайф щоранку і щовечора 30 хвилин на катері через Дніпро? Такий антистрес! Ми купували хліб і годували чайок. Пам'ятаю, як тато давав шматок хліба кожній дитині, яка до нас підходила, щоб було веселіше годувати разом. Береш хліб, відламуєш шматочок розміром з аличу і..... кидаєш вгору, де кружляють чайки. Птахи лавірують у повітрі і граціозно хапають частування. Ну і ми влаштовували неслабкий такий ґвалт на пристані, доки катер підходив))) Всі люди посміхалися. Всі виглядали щасливими. Дитинство...

Потім збудували міст. Напевно, це тривало довго — я не пам'ятаю зовсім. Пригадую, як тато сказав, що на катері не поїдемо, тепер - по мосту. Я була розчарована. Проте татко виглядав таким задоволеним, тож я притихла, не вередувала.

Ну й той самий спогад, коли ми вже їдемо по мосту. Була весна, ще не дуже тепло, проте ми відкрили вікна. Тато, як завжди, висунув лікоть у вікно і щось співав. Ми їхали, їхали і їхали. Мені здалося, що міст довжелезний. Справа Дніпро, зліва - теж. Всюди красиво. У татка крутий настрій. Мені так подобається їхати крізь воду і вдихати повітря. Проте відчуття, що все зміниться, трохи щемило серце. Чайок з того часу ми годували тільки тоді, коли я вже просила: "Татку, а давай на катері сьогодні, а?"

Прощавай, міст. Все буде добре.