30 червня
Завантажити ще

Правозахисниця Ганна Саєнко: Конвенція руйнує ґендерні ролі. Про легалізацію ЛГБТ у ній жодного слова

Правозахисниця Ганна Саєнко: Конвенція руйнує ґендерні ролі. Про легалізацію ЛГБТ у ній жодного слова
Фото: Поліщук Максим/УНІАН

Ратифікована Україною Конвенція Ради Європи про запобігання та боротьбу із насильством щодо жінок та домашнім насильством, названа Стамбульською конвенцією, викликала суперечки та страхи у громадян. Мовляв, документ благословляє нетрадиційні стосунки, десятки гендерів, одностатеві стосунки і таке інше…

Про те, що насправді написано в цьому документі і як він може змінити життя українців, «КП в Україні» поговорила із правозахисницею, експертом у сфері запобігання насильству, юристом, яка тривалий час пропрацювала в міжнародній організації «Ла Страда», Ганною Саєнко.

Українські закони охоплювали не все

– Ганно, навіщо Україні Стамбульська конвенція для боротьби із домашнім насильством, якщо є Кримінальний кодекс?

Правозахисниця Ганна Саєнко Фото: helsinki.org.ua

Правозахисниця Ганна Саєнко Фото: helsinki.org.ua

- Не лише Кримінальний кодекс, а й закон про протидію домашньому насильству, закон про рівні права та можливості чоловіків і жінок. Україна спочатку привела своє законодавство до європейських норм, а вже потім проголосувала за ратифікацію. Однак наші закони не повністю охоплюють питання, регульовані Стамбульською конвенцією.

- А що в українських законах залишилося неврегульованим, чим Конвенція доповнить наше правосуддя?

- Стамбульська конвенція, наприклад, охоплює таке поняття, як «сталкінг» - переслідування. В Україні це дуже поширене явище: партнер після розставання або «за покликом душі» починає переслідувати людину, лякати її, погрожувати їй тощо, але не вживати жодних активних дій. Звичайно, постраждала сторона починає боятися за своє життя. Такі випадки нерідкі, але із цими справами важко працювати, бо в Україні не було нормативної бази.

Стамбульська конвенція, наприклад, охоплює таке поняття, як "сталкінг" - переслідування.

Також Конвенція каже, що злочини, зазначені в документі, повинні мати відкритий характер. У нас існує лише приватне звинувачення: є заява, наприклад, про домашнє насильство – є справа, немає заяви – немає справи. Або якщо людина забирає заяву, то справа закривається.

А у Стамбульській конвенції чітко йдеться: незалежно від того, відмовляється людина від звинувачення чи ні, справа все одно має бути розглянута і правоохоронними органами, і судом. Тобто агресор має притягатися до відповідальності у будь-якому разі.

Ще у цьому документі прописано пункти про роботу спеціалізованих служб допомоги жертвам насильства. Усі ці служби мають бути доступними для постраждалої особи. Людина не повинна їхати за 100 кілометрів від дому, щоб отримати медичну, соціально-психологічну, правозахисну допомогу. Це взагалі один із головних принципів Стамбульської конвенції.

Підсумовуючи вищезазначене: у рамках Конвенції повністю прописано захист постраждалих від насильства.

Тато у декреті – це руйнування ґендерної ролі

- Поки що все виглядає справедливо. Але що там сказано про гендер, за що розгорілися такі запеклі суперечки?

- Ми іноді жартуємо, що ґендер – це той бабайка, якого всі бояться, але ніхто ніколи не бачив. Так і тут. Якщо прочитати визначення ґендера в Стамбульській конвенції, воно нічого страшного в собі не несе. Йдеться лише про соціокультурні ролі, а не про 50 гендерів, які нібито нам намагаються нав'язати.

Стереотипи про Стамбульську конвенцію йдуть від людей, які її ніколи не читали. Натомість вони стверджують, що Конвенція дозволяє легалізацію одностатевих шлюбів (про що у тексті немає жодного слова), легалізацію ЛГБТ (про них теж – ні слова!). Проте слово гендер всіх лякає.

Мало хто побачив, що у Стамбульській конвенції написано, наприклад, про те, що не можна примиряти сторони насильства. А в нас дуже часто, особливо в релігійних спільнотах, кажуть – «терпи!». Вийшла жінка заміж, її б'є чоловік – «терпи!», «підстав іншу щоку»… Тобто найчастіше відбувається примирення сторін.

У Стамбульській конвенції йдеться лише про соціокультурні ролі, а не про 50 гендерів, які нібито нам намагаються нав'язати.

А Стамбульська конвенція каже чесно: так не можна! Не можна чинити насильство, особливо щодо жінок, тому що вони непропорційно страждають, якщо порівнювати з чоловіками. Але й тут Конвенція каже, що це не лише жіночі проблеми, а й чоловічі.

Тобто робимо висновок: далеко не всі "експерти" читали текст Стамбульської конвенції і не знають, що вона охоплює.

До того ж, коли Україна ратифікувала Конвенцію, то ухвалила застереження: положення Конвенції не вплинуть на питання усиновлення та зміни до Сімейного кодексу.

- А що за «нестереотипні ґендерні ролі», про які йдеться у статті 14 Конвенції?

- Гендерні ролі – ті, що прийняті у соціокультурному співтоваристві. Жінка – хранителька домівки, мати, домогосподарка, чоловік – здобувач, сильний, захисник…. Це ті соціокультурні ролі, які нав'язуються суспільством. А якщо людина хоче вийти за межі цієї соціокультурної ролі? У нас є жінки-військовослужбовці і «тато у декреті» (чоловік у відпустці з догляду за дитиною) – це ж для нас поки що не зовсім традиційно. Ось це і є нестереотипні гендерні ролі.

Якщо всі бояться ґендерної рівності, то зазначу: вона, як і питання про ґендерну дискримінацію, вже регулюється Законом «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», ухваленим ще 2005 року. Закон працює, до нього внесено поняття «насильство за ознакою статі», ідентичне поняттю «ґендерно обумовлене насильство» у Стамбульській конвенції.

- У тій же статті 14 Конвенції йдеться: «Сторони роблять, коли це доцільно, необхідні кроки щодо включення педагогічного матеріалу з таких питань, як рівність між жінками та чоловіками, нестереотипні гендерні ролі, взаємна повага <…> насильство за ґендерною ознакою щодо жінок та право на особисту недоторканність <…> в офіційні навчальні програми та на всіх рівнях освіти». Представники церков і частина громадськості обурюються: що ж це - в школах з'явиться черговий урок «секс-освіти»?

У нас всі дуже бояться, що дітей почнуть навчати сексуальній культурі. Але ми зрозумілою мовою пояснюємо дітям, що може статися і за яких умов.

- У нас усі дуже бояться, що дітей почнуть навчати сексуальної культури. Але ж ми не говоримо про статеву орієнтацію. Ми зрозумілою мовою пояснюємо дітям, що може статися і за яких умов. Наприклад, як дитині захиститися, якщо її сексуально домагаються. Ніхто не знає, як чинити в таких ситуаціях.

І у нас високий рівень віктимблеймінгу, коли жертву звинувачують у тому, що сталося. І щоб цього не відбувалося, можуть запроваджувати такі навчальні програми. Дуже багато дітей страждають від сексуального насильства, але вони не розуміють, що з ними роблять. Особливо такі випадки можуть бути у воєнний час.

Штраф – не діє, треба посилювати покарання

- Але в нас усе це є у законодавстві. Педофілія, насильство – за це є адміністративна та кримінальна відповідальність. Можливо, Конвенція говорить про посилення покарання за такі злочини?

- Поки що важко сказати, але було б добре, якби сталося посилення навіть адміністративного покарання. Тому що штраф – це недієво.

Також наші судді люблять закривати кримінальне провадження щодо примирення сторін у справах домашнього насильства. Таким чином, вони звільняють агресора від відповідальності. Вплинули на постраждалу - і вона помирилася з кривдником. А скільки випадків, коли після подібних «примирень» домашнє насильство, що триває, закінчувалося летальним результатом і з одного, і з іншого боку?! Стамбульська конвенція каже: якщо йде примирення, то підписується договір, але на агресора все одно накладається те чи інше покарання.

- Народний депутат України від «Слуги народу» запропонував спочатку ратифікувати Стамбульську конвенцію, оскільки Україна прагне в ЄС, а потім – денонсувати.

- Як приклад можна навести Туреччину – після виходу країни зі Стамбульської конвенції там стався суспільний скандал. Україна 11 років чекала на ратифікацію цієї Конвенції, щоб закріпити в ній права людини та захист цих прав. Вихід із Конвенції може призвести до великого суспільного резонансу та протестів.

Вихід із Конвенції може призвести до великого суспільного резонансу та до протестів.

Втім, ми поки що маємо особисту думку одного депутата, який щось там собі вигадав. Ми також можемо припустити, що він є прихованим агресором, наприклад.

– Але основними противниками Стамбульської конвенції є представники релігійних організацій. Вони можуть впливати на думку українців.

- За Конституцією Україна – світська держава, і церква відокремлена від держави. Це перше.

Друге. Різні конфесії по-різному розглядають насильство – у когось це вважається допустимим, у когось - ні. Нещодавно правозахисна організація «Точка опори» проводила дискусію на цю тему за участю представників прогресивного юдаїзму, ісламу та християнства. З'ясувалося, що в прогресивному юдаїзмі є такий момент: якщо член громади вчиняє домашнє насильство, його відразу виключають із громади – а це досить серйозне покарання. Отже, не всі релігії заохочують насильство як обов'язковий елемент традиційної сім'ї.

Було діло

«Левчук проти України»

Перший український кейс у Європейському суді з домашнього насильства було розглянуто у вересні 2020 року. Жителька Рівного Ірина Левчук подала позов проти України за те, що держава не виконала своїх зобов'язань щодо ефективного захисту від домашнього насильства.

Мати чотирьох дітей Ірина кілька років поспіль страждала від фізичного та психологічного насильства, яке чинилось її чоловіком, найчастіше – у п'яному стані. Багато разів жінка зверталася до поліції, але справу або не порушували, обмежуючись усними попередженнями, або розслідування не доходило до суду. Там воно зазвичай закінчувалося угодою про примирення. Левчук стверджувала, що забирала скарги на чоловіка під тиском органів влади, які не хотіли вести розслідування.

Всі випадки насильства над жінкою були задокументовані рівненськими судмедекспертами, але ні переломи, ні синці не переконали поліцейських розпочати серйозний розгляд та відкрити кримінальне провадження. Подружжя розлучилося, але чоловік не платив аліменти на дітей, приходив додому (а жити розлучені продовжували в одній квартирі), знову влаштовував розбірки. Максимум, що йому дісталося від поліції – «адмінправопорушення», справа пішла до суду та там і згинула.

Втомившись безрезультатно звертатися зі скаргами до поліції, Левчук подала позов до ЄСПЛ, де вказала, що українські суди формально підійшли до оцінки реакції влади на систематичне домашнє насильство.

ЄСПЛ присудив Ірині Левчук компенсацію у 4500 євро за порушення Україною статті 8 Конвенції.