4 липня
Завантажити ще

Про війну, російську літературу та ЛГБТ

Про війну, російську літературу та ЛГБТ
Фото: REUTERS/Олександр Єрмоченко

Нещодавно спіймав себе на думці: доки біда не постукає саме у ваші двері, її не існує. Сталося це після прочитаної в одній статті фрази: «Після 2014 року, а тим більше з початком війни…»

А ще на носі дата 22 червня. Початок Великої Великої Вітчизняної війни. Але почалася вона 1 вересня 1939 року, отримавши загалом назву Другої світової війни. А 22 червня 1941-го вона лише докотилася до Києва.

Так і 24 лютого 2022 року не почалася, а докотилася до Києва та решти міст нашої країни війна Росії та України. Війна розпочалася у 2014 році, але постукала далеко не у всі сім'ї. Тому її дуже швидко звикли не помічати. Потішали себе ілюзіями, що все це не серйозно, договірняки еліт та проблема лише кримчан, донецьких та луганських.

Тепер проблема кримчан, донецьких та луганських поширилася на всіх українців. Але навіть зараз я чую слова про те, що росіяни пішли від Києва, Чернігова чи Сум за якимись там домовленостями. А фото з розбомбленого Маріуполя – постановка (зараз, щоправда, перестали так казати). І інші, безглузді фрази, які допомагають не помічати війну.

Думаю, якби російські сволоти не вдарили ракетами по Львову чи Тернополі, ментально війна там теж досі не розпочалася б.

А ще недавно впіймав себе на думці, що «великої російської літератури» не існує. Більше того: жодної «великої» літератури не існує. Наведіть приклад: яка книга запобігла бодай одній війні? Скоріше навпаки. Хіба не з цитатами на вустах із Біблії, збірки прекрасних моральних якостей людини, людей ріжуть уже дві тисячі років?

Але повернемось до літератури. Повірте: які книжки ви із задоволенням читали, ось та література для вас велика. В американців – одна, в українців – інша, в філіппінців – третя. Ось навіщо, наприклад, австралійцям вірші Шевченка чи Пушкіна? У них свої поети, які пишуть про Австралію та зрозумілих місцевих жителів реалій.

Навіщо далеко ходити, залишимось у межах України. Взяти сучасного Сергія Жадана, перекладеного кількома мовами. Його романи написані про конкретні регіони, конкретні роки для певного читача. Той, хто не жив на цій території України, не зіткнувся з тими реаліями - не зрозуміє естетики книг і не отримає задоволення.

Я кілька разів чув від цілком розумних людей - «намагався здолати «Майстра і Маргариту», нісенітниця якась». І вони в принципі мають рацію. Хіба ця книжка щось змінила? Зробила людей добрішими і поряднішими? Поставила в основу любов, а не смерть, про що і писав Булгаков.

Найбільше про заборону російської літератури виють не діти. Їм все одно, що читати, у світі мільйони книг цікавіше «Муму». Виють їхні батьки, може вони якраз, крім «Муму», нічого й не читали. Принаймні багато на питання, які вірші Пушкіна ви знаєте на згадку, стидно замовкають. Так це ще я не питав про «поетів срібного віку», я їх сам не процитую. Але ж вони не менш «велика російська література»? Чому їх тоді ніхто не знає?

Щодо заборони російських виконавців навіть не став себе ловити на думці. Краще нехай буде Муму, ніж вони. Зате жахнувся, зловивши себе на думці, як легко наші люди піддаються маніпуляціям. І наскільки вміло цим користується наша політична верхівка.

Після ратифікації Стамбульської конвенції всі чомусь обговорюють чергову загрозу традиційним сімейним цінностям ЛГБТ! І влада вустами всяких спікерів підкидає в це багаття поліна. Люди, ви хоч би читали текст цієї конвенції?!

Чи варто нагадувати, що коли говорять про захист традиційних цінностей, насправді це означає обмеження інших людей у тих чи інших їхніх правах. І мова не лише про секс. Йдеться про будь-яку інакодумність та відмінність від «традиційних» стандартів натовпу. Згідно з цими цінностями, жінка не повинна мати права голосу на виборах, зобов'язана народжувати десяток дітей та ходити у сукні до статі.

А ще її та її дитину може бити чоловік. За що йому належить копійчаний штраф. Який він не заплатить, бо пропиває всі гроші, а наше законодавство дуже неохоче намагається боротися із таким видом злочинів.

А Стамбульська конвенція змушує боротися. І коли на одній чаші терезів побита в сім'ї жінка, старий чи дитина, а на іншій визнання шлюбів ЛГБТ – мій вибір очевидний: «Щастя всього світу (не кажучи вже про традиційні сімейні цінності) не варте однієї сльози на щоці безневинної дитини». Ну, захисники російської літератури та сімейних цінностей, звідки ця цитата?