23 травня
Завантажити ще

Опальний священик про Польську православну церкву, РПЦ та безбожність патріарха Кирила

Опальний священик про Польську православну церкву, РПЦ та безбожність патріарха Кирила
Фото: facebook.com/priest.george.sukhobokiy

Серед біженців у Польщі сьогодні можна зустріти різних людей, які стали жертвою путінського режиму та його шалених амбіцій: і з України, і з Білорусі, і з Росії. Один з них - отець Григорій Сухобокий, досить відомий російський опозиційний священик, позбавлений на батьківщині всіх церковних посад і відсторонений від служіння. Він симпатизував українському Майдану, критикував владу в Росії, підтримував Олексія Навального, вболівав за народ під час революції, що не відбулася у Казахстані, активно виступає проти війни в Україні.

- За те, що я казав правду про Україну, про путінську агресію, про цей антихристиянський путінський режим, мене оголосили у федеральний розшук на території РФ. Я відповідально заявляю: «Я продовжуватиму говорити правду», - зазначив отець Георгій в одному зі своїх відео.

Наприкінці січня опозиціонери з команди Навального допомогли Сухобокому виїхати з Росії до Польщі: він має польське коріння і знає мову. Тут ми і змогли поговорити з отцем Георгієм. Його думка може комусь прийтись не до душі, хтось назве її упередженою, але вона, безумовно, цікава. А чи брати її на віру - вирішувати вам.

Репресії, переслідування та еміграція

- Отче Георгію, давайте з початку - як ви опинились у Польщі?

– Все почалося ще з Революції гідності в Україні. Тоді, у 2014 році, я жив і служив у Казахстані, в Алмати. Але після того як висловився за євроінтеграцію України,  мене почали цькувати. В результаті мене змусили виїхати з Алматинської єпархії до Усть-Каменогорську – східного Казахстану.

На той час я був студентом Київської духовної академії – їздив на сесії до Києва. Одного дня, гуляючи Хрещатиком, я зробив фотографію, виклав її у Facebook і написав: «Тут я вперше відчув смак свободи». Мій новий єпископ Амфілохій написав, щоб я видалив пост. Тоді, 2015 року, я ще виконував такі вказівки керівництва.

Наше [церковне] керівництво щотижня звітувало перед Агентством внутрішньої політики РФ та Федеральним агентством у справах національностей про своїх співробітників.

Але врешті-решт з Усть-Каменогорська теж довелося виїхати: мене відправили на «покаяння» до монастиря в Астані (нині Нур-Султан), де я прожив близько півроку.

Після цих подій я виїхав до Росії у пошуках нового життя. З 2016 року жив у Ульянівській області у Димитрограді – п'ять із половиною років був прес-секретарем та священиком Мелекеської єпархії. Упродовж цього терміну дозволяв собі якісь висловлювання, політичні зокрема, які не подобалися керівництву. Але тоді мене ще терпіли.

– А коли перестали терпіти?

- Все змінилося у 2021 році, коли почали на повну силу пресувати опозицію. Здавалося б, до чого тут церква? А вона є негласним підзвітним відділенням. Наше керівництво щотижня звітувало перед Агентством внутрішньої політики РФ та Федеральним агентством у справах національностей про своїх співробітників.

Коли Навального посадили, а його ім'я стало чимось на зразок червоної ганчірки для бика, єпископи стали боятися, що хтось із священиків щось скаже врозріз із лінією правлячої партії: ніхто не хоче втрачати теплих містечок. А я написав пост, пов'язаний із нагородженням Олексія Навального премією Андрія Сахарова. Повідомив, що раніше його критикував, а тепер "готовий потиснути йому руку". Наш єпископ Діадор вимагав видалити публікацію: йому стали дзвонити з Агентства внутрішньої політики.

– Ви послухалися?

- Ні. У мене вже був досвід репресій, тож тут вирішив не відступати. Єпископ сказав, що я зацікавив дуже серйозних люди з органів, і я більше не буду його прес-секретарем: такого священика, як я, взагалі не повинно бути в єпархії.

Тоді я вже записував усі телефонні розмови, і цей вирішив оприлюднити: хотів, щоб люди розуміли: людину можуть викинути з роботи, якою вона займалася багато років, за неугодний пост у соцмережі.

Польська православна церква (ППЦ) аж ніяк не проти РПЦ, хоча декларують протилежне. ППЦ на чолі з митрополитом Саввою та іншими єпископами налаштовані проросійськи.

Я зв'язався з опозицією, вони опублікували інтерв'ю зі мною – і у листопаді мені відмовили у служінні. Трохи згодом заборонили навіть з'являтися на території храму.

А коли почалася невдала, на жаль, революція в Казахстані, про яку я теж багато висловлювався, - мені почали надходити вже зовсім серйозні дзвіночки.

Друзі, які мають доступ до документації РПЦ, повідомили, що стосовно мене йдуть запити із Казахстану. Мовляв, будь обережним: тебе можуть викрасти і туди відвезти.

- І ви вирішили поїхати?

- Так. З Росії мені довелося виїхати терміново. 24 січня вже був у Польщі. Я не маю наміру отримувати політичний притулок, на руках у мене звичайна віза.

Коли в Україні почалася війна і я почав висловлюватися проти неї, мене оголосили і  у російський федеральний розшук.

Працюю де доведеться

- Ви не намагалися піти служити до Польської православної церкви?

- Маю вас розчарувати: Польська православна церква (ППЦ) аж ніяк не проти РПЦ, хоча декларують протилежне. Священики там можуть бути цілком гідними – проблема в тому, що ППЦ на чолі з митрополитом Саввою та іншими єпископами налаштовані проросійськи. Вони журяться навіть не про СРСР, а про той час, коли Польща була частиною Російської імперії, хоч вони в цей час не жили.

Ще в листопаді, коли я розмірковував, куди мені їхати, описав свою історію і відправив її до єпархії ППЦ, запитав, чи можу я служити, якщо приїду? Мені відповіли одним словом - "Неможливо".

Зі мною не хочуть мати жодних справ, щоб не сваритися з патріархом Кирилом. Тож наразі я до церкви не ходжу. Вважаю за краще молитися так, як молилися, мабуть, християни у давнину, не маючи храмів.

– Я з вами не згодна – Польська православна церква підтримує Україну. Там безкоштовно викладають польську мову, надавали житло біженцям та збирали гуманітарку.

- Якби вони щось із цього не робили, їх би, мабуть, лінчували. Просто вони не мають вибору. Плюс до всього колосальна кількість українців ходять до ППЦ. А не підтримувати своїх парафіян – це втрата пастви та пожертвувань. Якщо хочеш нормально існувати у Польщі – робити українофобські заяви самогубно.

Керівництво УПЦ має розірвати відносини з МП: кращих умов для цього не було за всю історію сучасної України.

- Якщо ви наразі не служите, то чим займаєтесь?

- Працюю то там, то там. На доставці, кур'єром, на таксі. Пробую себе у різних амплуа. Два дні займаюсь одним – два дні іншим.

- Але чому ви тоді одразу не поїхали до України?

– Я хотів, але потім зрозумів, що незабаром в Україні щось почнеться погане.

- Припустили? Як?

- Припустив, бо побачив військову техніку. Ще на початку жовтня. Коли мені розповідали про танки, думав, що люди брешуть. А потім побачив військову техніку сам. Вона йшла у бік Ростова-на-Дону. З одного боку составу з танками не видно початку, а з іншого боку не видно кінця. На моїх очах проїхало кілька десятків танків, яких ніколи тут не було.

А через час – військові КАМАЗи. Я подихав цим повітрям і почав серйозно думати, що війна дуже можлива.

Звичайно, якби не війна, краще було б їхати до України. Я взагалі Київ дуже люблю – доки навчався у Київській духовній академії, обходив його пішки вздовж та впоперек.

Отець Георгій: Опозиція опублікувала інтерв'ю зі мною – і в листопаді мені відмовили у служінні. Згодом заборонили навіть з'являтися на території храму. Фото: facebook.com/priest.george.sukhobokiy

Отець Георгій: Опозиція опублікувала інтерв'ю зі мною – і в листопаді мені відмовили у служінні. Згодом заборонили навіть з'являтися на території храму. Фото: facebook.com/priest.george.sukhobokiy

Дух канонічного спілкування з Москвою витає у повітрі

- Якщо ви вчилися у Києві, у вас, напевно, є знайомі в Українській православній церкві. Ви з ними спілкуєтесь? Що вони говорять?

- У мене є дуже добрий знайомий із Західної України. Ми з ним з часів навчання у Київській духовній академії дружимо. Дуже його поважаю і схиляюсь перед його подвигом. Він не боявся підтримувати мене - я ж в опалі. Проте коли він у амплуа священика УПЦ, на ньому начебто наручники надягнені.

Для мене залишається великою загадкою – чому УПЦ не виходить зі складу Московського патріархату (МП)? Так, УПЦ ніде не називається МП. І не відправляє гроші до Москви. За фактом вони не зв'язані. Та дух канонічного спілкування з Москвою все одно витає у повітрі.

Але навіщо ці таємниці? Люди все одно знають, що УПЦ бере участь у засіданні синоду МП. Блаженніший митрополит Київський Онуфрій є другою людиною після патріарха Кирила за честю.

Патріарх Кирило – це сучасний фашист, який стоїть на чолі РПЦ і закликає вбивати людей. Як атеїст він чинить логічно – відпрацьовує замовлення свого шефа Володимира Путіна.

Так, УПЦ – з українським народом! Митрополит Онуфрій навіть записував офіційне звернення до Путіна після початку війни. Але хіба ви не бачите, що такі звернення не зупиняють війну і не мають жодної сили? То чому ж ви не хочете повністю розірвати канонічне спілкування, щоб не допускати до причастя людей, які підтримують цю бійню (а такі, на жаль, є і зараз)?

Засуджувати всіх не хочу. Знаю дуже гарних священиків УПЦ, які живуть служінням Богу та Україною. Проте дивуюся, чому вони досі не зробили кроку до цілковитого розриву спілкування з РПЦ? Пояснення цьому є – вони кажуть: «Боїмося розколу». Мовляв, частина священиків залишиться вірною РПЦ, і українська православна церква піде у катакомбну, підпільну.

- Хіба це не так? Керівництво УПЦ справді не хоче розколу у своїх лавах?

- Якщо керівництво УПЦ не розірве спілкування із МП сьогодні, то гріш ціна такому предстоятелю – я зараз про керівництво. Воно має зробити цей історичний крок: найкращих умов для цього не було за всю історію сучасної України.

Звісно, вибір – це завжди страшно. Але не можна бути добрим і для тих, і для цих. Церква має бути красивою для Христа. А про решту треба домовлятися, коли скінчиться війна. Думаю, що українці між собою домовляться.

- Але ж не домовилися увійти до ПЦУ...

- Знаєте, я думаю, що найкраще, щоб на території України створили окремий Київський патріархат. Щоб туди увійшли і ПЦУ, і УПЦ та інші православні парафії. Нехай він розповсюджується і за межами України. Щоб не було обмежень, які Константинопольський патріархат накладає на ПЦУ: їм сьогодні не можна мати приходу, наприклад, у Канаді, де є багато українців. Пояснюють це тим, що ПЦУ – церква однієї країни, а далі не рипайтеся.

Це якось неповажно з боку греків: вони мають право окормлювати свою паству скрізь, а українців у цьому плані обділено. Київський патріархат міг би вирішити цю проблему. Заходьте до юрисдикції КП – і, будь ласка, моліться. І українці почуватимуться українцями, де б вони не були. Хоч у Папуа-Новій Гвінеї.

Патріарх Кирило – це сучасний фашист

- Питання до вас як до священика, глибоко віруючої людини. Патріарх Кирило… Як глава православної церкви може підтримувати загарбницьку війну, насильство та вбивство жінок та дітей?

- Я вам скажу про нього два слова – він невіруючий. Для патріарха Кирила цікаві лише преференції та корпорації. Держава від імені правлячої партії надає йому велику фінансову допомогу.

Господь боляче розплющить очі тим, хто вважає, що «нападати на іншу країну нормально».

Якщо він припинить городити ту нісенітницю з амвона, яку він наразі несе про «справедливий мир», під яким розуміє перемогу російських загарбницьких військ на території України в цій жахливій війні, якщо не закликатиме молитися за так званий «справедливий мир», відправляючи на вбивства і смерть 20-річних хлопців, то втратить усе.

Взагалі ця ідея – фашистська. Саме поняття фашизму полягає в тому, що ідеї держави, правлячої партії та правителя вищі за життя людей, які в цій державі живуть. Так і в нього.

Патріарх Кирило – це сучасний фашист, який стоїть на чолі РПЦ та закликає вбивати людей. Як атеїст він чинить логічно – відпрацьовує замовлення свого шефа Володимира Путіна. Якщо путінський режим не буде зруйнований, патріарх Кирило отримає за це великі гроші, шану та пам'ять в історії. А якщо буде зруйновано – вся правда вилізе назовні. Цю ганебну сторінку ми вивчатимемо дуже чесно і говоритимемо про те, що було насправді і які папери лежали у нього на столі.

- На жаль, багато хто до нього прислухається, вірить, що захищає свою країну. Але як можна захищати свою країну, нападаючи на іншу?

- Вірять, бо це їм не близько. Нещодавно в Ульянівській області сталася трагедія. Один божевільний пішов на полювання зі знайомим дідом. Взяв у нього рушницю - пристрелив діда, а потім пішов у дитячий садок - убив виховательку і двох маленьких дітей. Вся країна стояла на вухах через цей жах!

Так, це жахливо, але я кажу: «Люди, то в Україні що діється?» Але чуже горе далеко. Люди не розуміють, що сьогодні кожен божий день убивають таких само дітей, а ще жінок, старих, синів, батьків та чоловіків. Боюся, Господь боляче розплющить очі тим, хто вважає, що «нападати на іншу країну нормально» і «ми захищаємось».