Завантажити ще

Не можете поділити дитину чи спадщину? Зверніться до медіатора – і суд уже не потрібен

Не можете поділити дитину чи спадщину? Зверніться до медіатора – і суд уже не потрібен
Фото: Фото rawpixel.com з форми PxHere

Верховна Рада ухвалила закон про медіацію. Цей термін для багатьох новий чи відомий лише з кінострічок. Тепер є сенс ознайомитися з ним ближче, тому що професія медіатора незабаром може стати такою ж зрозумілою і затребуваною, як і професія адвоката чи психолога.

Розібратися у її тонкощах «КП" в Україні» допоміг Арсен Сорока – юрист та медіатор.

Пояснюємо на прикладі розлучення

Банальна життєва драма: розлучене подружжя ділить дитину. Кожен звинувачує іншого у розриві стосунків, кожен вважає, що улюблене чадо має залишитись саме з ним. Обидва кричать, що суд буде на їхньому боці, але потай бояться протилежного. Батька мучить думка, що Феміда зазвичай схиляється на бік матері. Мати побоюється, що матеріальне становище батька переважить її скромну зарплатню.

- Родинні конфлікти – це класичний приклад, де може бути корисним незалежний та неупереджений посередник. Звернення до нього можуть ініціювати соціальні служби, якщо обізнані з важким становищем у сім'ї, або одна зі сторін суперечки. Коли в корені проблеми – дитина, краще, щоб працювали два фахівці і в ідеалі – жінка та чоловік. Це так звана ко-медіація, - розповідає Арсен Сорока.

Якщо друга сторона готова до діалогу, з обома проводяться консультації, а потім їх усаджують за стіл переговорів. Це дуже примітивний опис тонкого та складного процесу медіації.

У нашому конкретному випадку батьки дійшли згоди, що дитина по черзі житиме з мамою та батьком. Рішення, безумовно, тимчасове, але головний результат в іншому:

- Чоловік та жінка зрозуміли, що здатні домовлятися і не потрібно виносити свої розбіжності на публічний суд, – резюмує наш консультант.

Самі не знають, за що воюють

Здавалося б, парадокс: якщо люди хочуть і готові домовлятися, то навіщо посередник? Якому, зазначимо, треба платити. Медіатор – не волонтер. Це така сама платна послуга, як адвокат чи нотаріус.

- Так, люди хочуть домовлятися, але не можуть. Тому що перебувають у полоні своїх емоцій та позицій. Вимагають тільки так, а не інакше, правда на їхньому боці,  і компромісів не бажають. Завдання медіатора - зрушити сторони з обраної ними твердині, допомогти побачити ситуацію в іншому ракурсі,

каже Арсен Сорока.

І наводить ще один приклад зі своєї практики.

– Помирає чоловік. На спадок заявляють права законні спадкоємці – діти від першого шлюбу та громадянська дружина, з якою покійний жив та вів спільне господарства останні 20 років. На перший погляд, все ясно: люди не можуть поділити майно. У процесі медіації спливають амбіції – хто був покійному ближче та дорожче. А істина, виявляється, на самому дні – це пам'ять про дорогу людину. Люди самі не розуміли, за що збиралися починати війну в суді, – резюмує медіатор.

З практики колег Арсен Сорока знає випадки, коли після переговорів через посередника сторони конфлікту приходили до рішення передати спірне майно третій особі чи благодійному фонду.

Не психолог, не юрист

Зрозуміло, скажете ви. Медіатор – це той самий психолог, який лізе людям до печінки та схиляє до шляхетних вчинків, хай навіть їм на шкоду. Або маніпулятивний юрист, який відмовляє йти до суду та бере гроші замість адвоката.

- Медіаторами після спеціального навчання справді можуть стати і психологи, і юристи. Але старі навички їм доведеться перекреслити, – пояснює Арсен Сорока.

Психолог вивчає внутрішній конфліктний світ людини, медіатор - зовнішній. Він не співрозмовник до душі, не сповідник, а організатор діалогу з опонентом.

Юрист роз'яснює, який можна застосувати закон, щоб досягти свого. Медіатор не є консультантом з права або захисником будь-яких прав та інтересів.

– Медіатор не дає поради і тим більше не пропонує вирішення ситуації, – каже Арсен Сорока. – Його завдання - підвести сторони конфлікту до самостійного пошуку та прийняття рішень. Він має тримати абсолютний нейтралітет. Аж до того, що коли на розмову з однією стороною я витратив півгодини, то іншій маю приділити рівно стільки ж часу.

Молода практика

Ну як це – абсолютний нейтралітет? Навіть спостерігаючи за сусідською сваркою, ми мимоволі стаємо на чийсь бік. Або серіальчик дивимося плаксивий чи детектив - відчуваємо ж, ось вона, правда!

Саме тому людям емоційним, із сприйнятливою душею до медіаторів дорога замовлена.

- Професіоналізм полягає у тому, щоб щохвилини пам'ятати: не все так однозначно, як виглядає. Щоб було зрозуміліше, наведу приклад з того ж самого кіно. Ми впевнені, що від першої серії знаємо, хто поганий, а хто хороший. А в останній усе перевертається з ніг на голову, – каже Арсен Сорока.

Історично інститут спеціального посередництва у суперечках бере початок з античного світу. За кордоном така форма вирішення конфліктів поза судом дуже поширена. У деяких країнах судді навіть мають повноваження примусово відправляти сторони на медіацію, щоб уникнути затяжних процесів.

В Україні практика медіаторства відносно молода і поки що не дуже популярна. Дається взнаки пострадянський синдром: соромно ходити до психіатра, психолога, а вже до якогось незрозумілого медіатора – і поготів. З ухваленням закону, сподіваються прихильники медіації, цей інститут отримає розвиток.

Навіщо потрібен закон

Медіацію саме у сімейних конфліктах ми наводимо як приклад тому, що вони найбільш наочні та зрозумілі. Але це не єдина сфера, де для примирення використовуються посередники.

Що вигідніше: роками вести суперечку в суді, платити збір, оплачувати послуги адвоката - або вирішити проблему за дві години?

Є корпоративна медіація – вирішення суперечок між акціонерами, трудова медіація – конфлікти між колективом та керівником, медична, земельна… Навіть кримінальна, коли сторони приходять до примирення між кривдником та жертвою з нетяжких злочинів.

Величезний пласт – це бізнес-медіація, коли вирішуються питання щодо боргів чи невиконаних договорів. Нині в Україні вона непопулярна. Солідні фірми воліють буцатися у судах, аніж звернутися до посередників, які працюють на правах ФОП – фізосіб-підприємців.

З ухваленням закону престиж професії підвищиться. Медіатори можуть створювати свої об'єднання та вести свої реєстри.

– Я вважаю, що інститут медіаторства має майбутнє, – каже Арсен Сорока. – Судіть самі, що вигідніше: роками вести суперечку у суді, платити збір, оплачувати послуги адвоката чи вирішити проблему за дві години? Максимум – за кілька днів. І при цьому не розголошувати її. Конфіденційність – це обов'язок медіатора.

Безперечно, не кожен випадок може стати предметом медіації. Коли злість хлюпає через край і ти хочеш принизити, розорити, розтоптати супротивника, тут посередник не на допомогу. Однак у Мін'юсті, де створювався законопроект, розраховують, що певну частку цивільних, сімейних, трудових, господарських, адміністративних та неважких кримінальних справ можна буде вирішити шляхом медіації. І хоч трохи розвантажити у такий спосіб суди.

КОНКРЕТНО

Що ухвалили депутати

  • Судді отримали право рекомендувати учасникам процесу звернутись до медіаторів на строк до 90 днів. Цей період не впливає на термін позовної давності. У разі вирішення суперечки шляхом медіації позивачу повертається 60% сплаченого судового збору.
  • Отримати статус медіатора може будь-який володар диплома про вищу освіту та документа про базову підготовку медіатора.
  • Підготовка у сфері медіації становитиме не менше 90 годин, у тому числі 45 годин практичного навчання.
  • Навчати медіаторству можуть у закладах освіти, а також у професійних об'єднаннях, які матимуть такі повноваження.
  • Реєстри медіаторів зможуть вести професійні об'єднання, а також органи державної влади та місцевого самоврядування, які залучають медіаторів до роботи.