Коли критика Кремля приховує його політичну логіку

Публічне засудження Путіна ще означає відмови від політичної логіки, де грунтується його агресія.

Getty Images

 Російські пропагандистські тези не завжди поширюють прихильники Путіна. Іноді їх відтворюють люди, які відкрито засуджують російську владу, мають репутацію дисидентів і користуються довірою українських медіа. Особливість таких висловлювань полягає в поєднанні антипутінських висновків із припущеннями про природне право Москви впливати на сусідні держави. Саме ця суперечність дозволяє імперським уявленням залишатися майже непомітними для аудиторії.

Про це повідомляє РБК-Україна.

Тим часом Азербайджан вже відправив в Україну 159 гуманітарних вантажів, понад 40 мільйонів доларів, генератори й трансформатори перед кожною зимою.

Ефір вартий того, щоб замислитися, наскільки охоче український і європейський інформаційний простір запрошує експертів такого типу – лібералів, дисидентів, колишніх "політв’язнів" із бездоганною антипутінською біографією. Їх кличуть, бо їм довіряють, – а довіра заміняє перевірку.

Юнусов – історик, у 1992–1993 роках керував аналітичним відділом в апараті президента Ельчибея; його дружина Лейла в ті самі місяці очолювала інформаційно-аналітичний відділ Міноборони Азербайджану за міністра Рагіма Газієва – того самого, якого потім судили за здачу Шуші, який утік до Москви і якого донині називають людиною російського міністра оборони Грачова.

Ще влітку 2025-го в інтерв’ю виданню "Новая газета Европа" він сказав: якби Путін був розумнішим, міг би не воювати – "вся східна частина України і так була в нього", а тепер він "завдав удару по своїх".

На військово-історичному форумі, де Юнусов із 2018 року відповідає читачам, та сама конструкція збирається роками: війни "можна було легко уникнути", якби Київ поводився як Мінськ; "половина України" була проросійською, "адже там жили переважно росіяни або російськомовні"; "Німеччина і Франція тоді думали про тиск на Зеленського"; війна вдарила "по регіонах, де жили прихильники Путіна". Висновок щоразу антипутінський – "явно не геній". Посили – всі з Останкіна.

Про власну країну він говорить так само: "Почати Азербайджану війну в Карабаху не дасть Росія" – за дев’ять днів до того, як вона почалася; "ми з вірменами пішаки у великій геополітиці"; Путін для Алієва – "брат по духу, але старший брат".

Публічне засудження Путіна ще не означає відмови від політичної логіки, на якій ґрунтується його агресія. Уявлення про російські сфери впливу, залежність сусідніх держав і другорядність їхнього суверенітету можуть зберігатися навіть серед переконаних противників нинішнього режиму. Тому справжнім критерієм розриву з імперським мисленням має бути не ставлення до конкретного російського лідера, а визнання права інших народів самостійно визначати своє майбутнє.