Живі тигри на подіумі, моделі на ковзанах, покази посеред міста - за 30 років у моді Оксана Караванська не раз доводила, що звичайне дефіле не для неї. У ювілейний рік власного бренду дизайнерка презентує нову колекцію, яка стане частиною балету "Мавка" на сцені Львівської національної опери. Про творчі експерименти, гучні образи у світі моди, фінансові невдачі та особисте життя Оксана Караванська розповіла Коротко про.
Висока мода і фантазії на тему "Лісової пісні"
Львів, центр. Тут, на одній із тихих вуличок у студії Оксани Караванської журналістка Коротко про зустрілася з дизайнеркою. Говорили, звісно, про моду, покази і трохи про особисте. А почали зі спогадів.
Виявилося, що з нашим виданням Оксану Караванську пов'язує давня історія.
- Саме у вашему виданні вийшло моє перше інтерв'ю і перше фото, - згадує Оксана Караванська. - Здається, це був 1989 рік. Я тоді навчалася в Академії мистецтв. Разом із викладачем ми створили молодіжну групу, робили круті проєкти. Спочатку про нас написали в Києві, а потім інформація розійшлася по всій території колишнього Радянського Союзу.
Наслідки такої популярності виявилися несподіваними.
- На моє ім'я почали приходити листи: "Хочу з вами познайомитися". Мішками! Ректор якось підійшов до мене й каже: "Вгамуй їх!"
Невгамовна, енергійна, завжди готова творити і, чого лукавити, витворяти - такою здалася Оксана Караванська журналістці Коротко про. І її покази - найкраще тому підтвердження. Кожен із них був окремим видом мистецтва, а часом і справжнім викликом для української моди. Театральні постановки, хижаки на сцені, дефіле проспектом Шевченка у Львові, подіум на ковзанці Льодового палацу в Києві…
І до показу, присвяченого 30-річчю бренду OKSANA KARAVANSKA дизайнерка готується з притаманним їй розмахом. Цього разу її колекція буде вплетена в сюжет балету "Мавка", а подіум розмістять серед глядачів.
- Але чому саме "Мавка"? - запитую.
- Це був свідомий вибір, - відповідає Оксана Караванська. - Я надихаюся українським, тому ніяка "Баядерка" мені не підходила. Хотілося українськості і дуже красивої візуальної історії. Я побачила сценографію "Мавки", і вона мене вразила. Отож буде висока мода і фантазії на тему "Лісової пісні". Але я ніколи не розкриваю секретів наперед. Навіть не просіть - не скажу!
Що ж, випитувати більше не будемо. Тим паче що до прем’єри залишилося зовсім небагато. Побачити, як Оксана Караванська поєднає високу моду з магією "Лісової пісні", можна буде вже 13 листопада у Львівській опері. Квитки на балет "Мавка" із fashion-перформансом від OKSANA KARAVANSKA доступні в касах театру та онлайн.
Тато називав мене "дипломованою швеєю"
Зате дизайнерка охоче погоджується розповісти про один із найбільш знакових для неї показів. Але спочатку передісторія.
Колись Караванська вирішила піти з Українського тижня моди. Каже, це було складне рішення.
- Я пішла з комерційних причин, - пояснює. - Мені хотілося індивідуальності, а Український тиждень моди не давав того, чого я хотіла. Образа була страшна. Іра Данилевська, "мама" Українського тижня моди, не розмовляє зі мною дотепер.
Саме тоді їй запропонували співпрацю зі Львівським тижнем моди. Караванська погодилася, а нову колекцію присвятила романтичній історії Української повстанської армії.
Під час підготовки до цього дефіле дизайнерка не раз чула слово "неможливо". Але вирішила довести: можливо все, якщо дуже захотіти.
Місцем показу став ЛЕМ (історичне трамвайне депо) - тоді ще занедбаний промисловий простір, який довелося буквально відмивати і приводити до ладу. До дня показу всі квитки розкупили, а додаткові крісла вже не було куди ставити.
- І тут до мене підходить одна жінка та просить знайти хоча б один квиток, - пригадує Караванська. - Виявилося, вона прийшла із сином Романа Шухевича, який саме перебував у Львові, побачив оголошення і дуже хотів потрапити на захід. А в нас показ починався з присвяти воїнам УПА. На величезному екрані Гриць Гладій, який зіграв Шухевича (у фільмі "Нескорений", 2000 рік, режисера Олеся Янчука. – Авт.), читав цю присвяту. І це, уявіть, було за часів Януковича! Ба більше, все відбувалося навпроти приміщення СБУ. Звісно, я мусила посадити цю людину в залі. Бо так склався пазл.
Для Караванської тема УПА особливо близька.
- Моя бабуся, яка в Тернополі мала магазин тканин, була зв'язковою, - розповідає дизайнерка. - Її вивезли до Сибіру. Дідусь теж був в УПА. Це історія моєї родини.
До речі, про родину. Оксана Караванська відверто зізнається, що батьки її вибір професії не схвалювали.
- Мама тижнями плакала, коли я вирішила вступати до Академії мистецтв, – каже. - А тато називав мене "дипломованою швеєю". Він був математиком і вважав, що з моєю головою я могла б принести суспільству значно більше користі. Можливо, він навіть мав рацію, бо мода - це досить поверхнева річ.
Але якби можна було повернути час назад, Караванська нічого не змінила б.
- Я знову пішла б у моду. Тільки туди!
Та за успішну кар'єру довелося платити часом, якого не вистачало на родину.
- На жаль, це неминучість для жінки, яка займається не лише дітьми, - зауважує дизайнерка. - Або ти повністю віддаєш себе родині, або і дітям, і роботі. Тоді часу на щось завжди бракуватиме. Наприклад, мій син досі вважає себе "недолюбленим".
У дизайнерки двоє дітей - Святослав і Марія. Донька обрала архітектуру, син став системним аналітиком. Караванська стверджує, що не змушувала дітей обирати певну професію. Це було тільки їхнє рішення.
Гроші втрачала, але кинути все не хотіла ніколи
Тридцять років у модному бізнесі - це не лише красиві сукні, оплески й червоні доріжки. Це ще й ризики, конкуренція, критика. Наприклад, свого часу дизайнерку багато критикували за надто сміливі експерименти з українською вишиванкою.
- Після одного з показів у Лондоні якась пані написала: "Караванська привезла в Лондон порубану Україну", - пригадує Оксана.
А сьогодні про українську вишиванку знають далеко за межами нашої країни. І до її популяризації доклала руку - в буквальному сенсі - й Оксана Караванська.
Хоча в її кар'єрі були не лише досягнення.
- Було багато провалів, надломів, траплялося і гроші втрачати, - зізнається дизайнерка. - Я передусім художник. Саме тому були деякі бізнесові провали. Але і завдяки тому, що більше художник, я провокую себе на божевільні ідеї, які комерція не любить. А про те, щоб усе покинути, ніколи навіть не думала. Я усвідомлюю, що роблю все правильно.
І додає несподівану думку:
- Мода насправді навіть не є мистецтвом. Це індустрія, давайте чесно. Це ганчірка, яку поносив і викинув або здав у секонд-хенд. А я намагаюся притягнути до моди мистецтво, бо мені це близько.
І от одяг Караванської, схоже, не поспішають ні викидати, ні здавати.
- Я мала необережність сказати клієнткам, що хочу зробити на першому поверсі власний музей, зібрати якісь виняткові речі. І вони одразу: "Я маю! Я маю!", "У мене шафа забита, можу привезти!". Ніхто нічого не викидає, - сміється дизайнерка.
"Хочу бути молодою, красивою і худою"
За 30 років Караванська одягала дуже різних жінок. Зокрема і перших леді. Зізнається: працювати з ними було непросто, адже є чимало вимог офіційного протоколу, під які доводиться підлаштовувати все - від верхнього одягу до аксесуарів.
- Теперішню першу леді прекрасно одягають, мені подобається, - додає вона.
Головна вимога Караванської до клієнтки - довіра.
- Часто приходить жінка і каже: "Хочу бути молодою, красивою і худою", - розповідає вона. - Добре, а що саме хочете, запитую. А вона мені: "А роби що хочеш!" І це дає мені карт-бланш.
Одного разу постійна клієнтка навіть замовила весільну сукню телефоном.
- Вона сказала: "А що я буду тобі розповідати? Я хочу сукню від Караванської, а не від себе".
Але бувають і складніші випадки.
- Якщо клієнтка мені не довіряє, диктує свої правила, а я бачу, що з огляду на її пропорції, зріст, фігуру задумане не спрацює, то краще попрощатися. Я навіть готова дати телефони своїх колег. Але в 90% випадків клієнтка зрештою каже: "Ну вже робіть, що ви там хочете".
А ще дизайнерку дратує бажання людей бути схожими одне на одного. Таке собі мавпування чужого стилю. Сама Караванська принципово не хоче перетворювати свій бренд на масове виробництво.
- Мені вдалося зберегти себе, не піти в напрямку масмаркету, - каже вона. - Я свято вірю, що унікальність та індивідуальність колись переможуть.
"Обмеження - тільки в голові"
Цього року Оксані Караванській виповнилося 60. Та розмови про те, що після певного віку жінці чогось "не можна", викликають у неї лише усмішку.
- Немає слова "заборона". Обмеження - тільки в голові. У будь-якому віці жінка може носити те, що хоче. Усе залежить від її психології.
Дизайнерка навіть не любить дрескодів.
- От на весілля придумують, щоб усі прийшли в перламутрово-блідо-рожевому. Навіщо? Якщо хтось прийде на мій показ у спортивках - це його проблеми. Якщо в людини є голова, вона й сама розуміє, куди і в чому йде. А якщо немає, то жоден дрескод не допоможе.
Щодо власної зовнішності Караванська не приховує: тут їй пощастило з генетикою.
- Моя мама у свої 86 виглядає як цукерка. І ніяких ін'єкцій не робила, лише хороші креми.
Сама ж Оксана не сидить на дієтах, регулярно займається кардіо, ходить у басейн, відвідує косметолога. І щодень необов'язково одягається у власний бренд.
- Джинси купую ті, які підходять за розміром. Ось зараз на мені, до прикладу, із Zara. Але коли мені треба вау-ефект, тоді вже все буде від Караванської. Пам'ятаю, як моєму чоловікові сказали: "У тебе не тільки піджак від Караванської, а й діти від Караванської!" (Сміється. - Авт.)
Здавалося б, 30-річчя бренду - нагода підбити підсумки, озирнутися назад, згадати перемоги. Але Караванська категорично проти.
- Які підсумки? Просто 30 років бренду. Галочку поставили! І спочивати на лаврах також не збираюся.