Кілька нескінченних тижнів на милицях, складна реабілітація, сумніви та страх назавжди втратити форму - і в підсумку тріумфальне золото чемпіонату світу U-23. Українська борчиня 22-річна Ірина Бондар пройшла тяжкий шлях до вершини, але не дозволила труднощам зламати її мрію. У Лас-Вегасі вона катком пройшлася по суперницях, вигравши всі сутички з рахунком 10:0, а фінальний поєдинок завершила всього за 50 секунд.
Як з'ясувалося, потужною додатковою мотивацією для спортсменки став чемпіонський пояс, про який вона мріяла весь рік. В інтерв’ю журналісту Коротко про Ірина розповіла про неймовірні емоції після перемоги, подолання психологічної кризи після травми, залізний спортивний режим і про те, якою вона буває поза килимом - з улюбленим вишиванням, потягом до солодкого та грандіозними планами на майбутнє.
"Цей пояс і золота медаль будуть моїми, незважаючи ні на що"
- Ірино, ви стали чемпіонкою світу U-23. Що для вас означає це досягнення?
- Якщо ти ставиш перед собою мету й ідеш до неї... незважаючи ні на які травми і страхи, ти знаєш, що зможеш. Що переможеш будь-якого суперника, хто б не вийшов проти тебе - хоч олімпійська чемпіонка, це взагалі не має значення. Якщо у тебе є мета і ти до неї прагнеш, обов'язково доб'єшся свого.
- Усі ваші сутички в Лас-Вегасі завершилися з рахунком 10:0. Чи відчували ви ще до фіналу, що перебуваєте у своїй найкращій формі?
- Якщо ти виходиш із метою виграти сутичку, то тут дивуватися нічому. Щодо того, найкраща форма це чи ні - не можу сказати. Це мої перші змагання високого міжнародного рівня за весь рік, і я дуже хотіла виграти. Я налаштовувалася на ці змагання. І дуже сильною мотивацією для мене стало те, що за перемогу давали пояс. На чемпіонатах до 23 років ніколи раніше пояс не давали.
- Что ви відчули в ту секунду, коли зрозуміли: все, це золото моє?
- Я не знаю. Я сама в себе не вірила, коли за 50 секунд виграла фінал в американки, з якою раніше не боролася. І не знала, як відчується це все. У певний момент загубилося це відчуття, коли ти виходиш на фінал і борешся. Тепер це було зовсім інше. Я собі прокручувала перед фіналом у голові, що цей пояс буде моїм, що це мій пояс, що я точно виграю. І коли я виграла, я навіть не можу ці емоції передати. Це була якась енергія, запал, хотілося ще і ще. У мене потекли сльози, і ще хвилин 15 я була в якомусь ауті.
- Чи є у вас особливий спосіб святкувати перемоги - чи ви з тих людей, які вже наступного ранку думають про наступну мету?
- Як мені тренер говорить, 3 дні перерви у тебе є. А на 4-й починаємо готуватися до чергових змагань. І наступного дня ти думаєш: "Ну все минуло, що тут ще святкувати". Трохи відпочили, і все - готуємось далі. Наступні змагання - наступна мета. Коли назад летіла літаком, я не могла собі уявити, що я чемпіонка світу і їду додому з поясом.
- Коли ви стояли на найвищій сходинці п'єдесталу, про що думали: про пройдений шлях, про людей поруч чи про те, що все найцікавіше ще попереду?
- Я думала: Боже, невже я все це пройшла? Пережила цю травму (розрив хрестоподібних зв'язок). Я прокручувала в голові, як усе це проходило. Як я півтора місяця була на милицях. Як сидячи робила вправи. Скільки сил пішло і терпіння. Сумніви - вийде чи не вийде. Встану чи ні. Важко було зрозуміти, як повернутися і як почати боротися на своєму рівні знову. Це було дуже тяжко... А тут я вийшла і перемогла.
- Шлях до цього золота був важким. Вам довелося відновлюватися після серйозної травми, проходити реабілітацію, наново набирати форму. Що було найскладнішим не фізично, а саме емоційно?
- Найтяжче було від того, що це моя перша травма в житті, і ти просто не розумієш, як із цього викарабкатися. Настає абсолютний занепад сил. Ти ніби падаєш на саме дно, і якщо сама не захочеш піднятися - тебе ніхто не підніме. Якщо всередині немає мети і дикого бажання, ніхто не допоможе наново встати, вийти на килим і боротися.
Психологічно тиснуло і те, що все життя ти "пашеш" по два тренування на день, а тут - "бац": операція і повна порожнеча. Ні тренувань, нічого. Навіть ходити не можна! Фізично було важко заново вчитися робити перші кроки, а емоційно здавалося, ніби життя просто закінчилося або його поставили на паузу.
"Люблю у вільний час вишивати"
- На килимі ви повинні бути зібраною, рішучою і безкомпромісною. А яка ви вдома, коли не потрібно боротися?
- Я вдома така ж. Я на килимі така сама, як і в житті. Я не можу мінятися.
- Що у вас виходить найкраще, крім боротьби?
- Крім боротьби, нічого більше. Якщо жити в режимі двох тренувань на день, то виходить приблизно так: снідаєш, тренуєшся, обідаєш, спиш, тренуєшся ввечері, і все... Якщо ти хочеш якихось високих результатів, то тут режим, режим і ще раз режим. Аж ні, признаюсь, у вільний час - щосереди та щосуботи - я вишиваю.
- Наскільки ви емоційна людина? Можете розплакатися від зворушливого фільму, розчулитися через маленький жест чи сміятися так, что неможливо зупинитися?
- Так, я дуже емоційна людина. Я можу заплакати в будь-який момент. Сльози у мене можуть іти майже просто так.
- Що здатне миттєво підняти вам настрій?
- Солодке. Дуже обожнюю солодке.
"Краса - це внутрішній світ, а не зовнішність"
- Якби у вас з'явився вільний день, коли не потрібно думати про тренування, режим і змагання, як би ви його провели і який образ обрали б для себе?
- У мене такого дня, можна сказати, майже немає. Я б вибрала якесь вечірнє плаття чи костюм - штани і піджак. І, звісно, залежить від пори року, а я дуже люблю літо. То пішла б, прогулялася і посиділа десь у кав'ярні, і з'їла б тортик, і випила каву, якби була одна.
- Що для вас означає бути красивою? Це насамперед зовнішність, внутрішній стан, упевненість у собі чи щось зовсім інше?
- Мені здається, це найбільше саме про внутрішній стан: доброта, щирість, упевненість у собі. У спорті особливо важлива упевненість у собі. Якщо у людини внутрішній світ гнилий, то яскрава зовнішність їй мало допоможе.
- Чи любите ви експериментувати зі стилем, макіяжем, зачісками?
- Макіяж і зачіски дуже рідко роблю. Стиль - спортивні речі, і люблю комбінувати джинси зі всілякими светрами.
- Ви тепер чемпіонка світу. Про що мрієте далі?
- Готуюся до змагань, далі будемо дивитися. Дай Боже, щоб усе було добре та мирно!