Дуже несподівано від кіновсесвіту коміксів отримати картину з класичним, цілком закінченим сюжетом, а не запускати сиквели, приквели й спін-оффи. Адже, погодьтесь, бувають фільми самодостатні й цілісні. От саме таким і вийшов "Глиноликий" (Clayface) з традиційною для більшості фільмів DC похмурою атмосферою, в традиційному Готемі з традиційним сюжетом "жертва наносить удар у відповідь".
Третій фільм в "Всесвіті DC" (після провальної в комерційному плані "Супердівчини") зняли у зовсім новому жанрі для медіафраншизи – боді-горорі. Ба більше, для його створення навіть запросили режисера та сценаристів, які працюють в жанрі жахів. Так режисер Джеймс Воткінс вміє створювати напругу ("Райське озеро" та недавній римейк "Не кажи нікому"), а Майкл Фленеган, який писав сценарій у співавторстві з Хуссейном Аміні, добре знайомий любителям полоскотати нерви за серіалом "Привиди будинку на пагорбі", "Падіння будинку Ашерів" й багатьма екранізаціями Стівена Кінга ("Доктор Сон", "Керрі" та ін.).
Тож одразу скажемо: смішно не буде, навпаки, буде дуже неприємно, моторошно і натуралістично – тож не рекомендуємо глядачам з високою чутливістю.
Про що фільм. Нова кінозірка Готема – красунчик Метт Гейген впевнено йде на вершину слави. Та одного разу оступився, переспав з дівчиною відомого місцевого мафіозі, за що той порізав актору обличчя і спотворив його до непізнаванності.
Всі гроші Гейгена пішли на косметичні операції та на спроби притягнути мафіозі до відповідальності. І те, й те закінчилось повним провалом (корумпованість Готема – обов’язкова складова чи не усіх фільмів), а отже закінчився і сенс його життя. У відчаї Гейген звертається до лікарки-науковиці Кейтлін Корр, благаючи провести йому експериментальне і досить небезпечне лікування.
І спершу здавалось, що лікування спрацювало: Гейген повернув свою зовнішність. От тільки вона не стабільна і його обличчя та тіло починають жахливо змінюватись, як тільки він починає відчувати злість, гнів чи стрес.
Звичайно, що поради лікарки просто залишити минуле, забути ідею помсти і насолоджуватись новим життям він ігнорує (особливо, коли з’ясовується, що винен не лише мафіозі), тож починає змінюватись ще сильніше і ще страшніше.
Як ви розумієте, для такої напруженої внутрішньої боротьби персонажа боді-горор, як жанр, підходить прекрасно. Саме через неприродню і, чого там, огидну зміну тіла, легко показати, як стирається та межа між людським та нелюдським. Біблійна максима "любіть ворогів ваших" хоч і не звучить прямо, але просто-таки напрошується з контексту. Але, як ми вже згадували, ніхто ворогів любити не збирається. І прощати їм також.
Атмосфера тут не просто похмура, як майже у всіх коміксах DC, а дуже похмура. Нам доведеться спуститись на самісіньке дно Іст-Енду, найбільш бідного й кримінального району міста. Метт Гейген тут виріс, намагався вирватись звідси завдяки кар’єрі, але життя безжально шпурляє його назад – туди, де зі стелі на ліжко падають таргани, денне світло майже не з’являється, а нічні вулиці, завалені сміттям, навіть безлюдні небезпечні. І перед героєм знову завдання – вирватись звідси, повернутись до світла. Та, можливо, все, що народилось в Іст-Енді, й залишиться в Іст-Енді?
Ні режисер, ні сценаристи не намагаються вразити глядача чимось надзвичайним, не цураються й кліше. Якби не фентезійна складова, це міг би бути класичний бойовик про помсту або психологічний трилер - напруга протягом фільму зростає, глядачеві і страшно, і цікаво, чим же усе закінчиться. Тож найкраще "Глиноликого" можна охарактеризувати словами "добротно зроблена робота". Можливо, дещо затягнуто, десь недостає глибини, але і сюжет, і сценарій, і акторська гра, і атмосфера, і фінал цілком достойні.
Головний герой добре пропрацьований – тут вам і розвиток персонажа, і загострення пристрастей, які змушують одночасно і співчувати Гейгену, й засуджувати його – на фоні коміксових шаблонних лиходіїв це рідкість (до речі, достойна гра молодого валлійського актора Тома Ріса Гарріса). Втім, й з кіновсесвітом DC він пов’язаний досить умовно – хіба що тим, що події відбуваються в Готемі.
Взагалі для того, щоб досягти успіху і зробити щось якісне, не обов’язково винаходити велосипед. Необов’язково пнутися зі шкіри, щоб бодай номінуватись на "Оскар" (так, "Діґґере?"), навіть необов’язково робити гостру соціальну складову (як от в іншому гучному боді-горорі "Субстанція"), чи навіть створювати ну дуже сильного персонажа (як в "Джокері" з того ж Готема). Достатньо просто старанно робити свою справу й знати, що ти хочеш отримати на виході. І тоді картина точно запам’ятається. Можливо, ми не будемо її переглядати кожен Гелловін, але й одного разу цілком достатньо, щоб "Глиноликого" ми точно не забули.
В ролях: Том Ріс Гарріс ("Джентльмени"), Наомі Акі ("Мікі 17", "Пробач, дівчинко"), Едді Марсан ("Джентльмени", "Шерлок Холмс"), Девід Денсік (серіал "Каштановий чоловічок"), Макс Мінгелла (серіал "Розповідь служниці").
P.S.
Глиноликий – псевдонім, який у всесвіті DC Comics використовують одразу декілька лиходіїв. Поєднує їх лише те, що всі вони вороги Бетмена, а для фільму "Глиноликий" (в якому навіть тіні Бетмена не пролітає) використано просто збірний образ. Тож не варто очікувати появи якогось нового суперлиходія. Подальшої його сутички з Брюсом Вейном теж не очікується.
І сцени після титрів теж не буде.