Їй усього 18 років, а на чемпіонаті Європи з важкої атлетики серед юніорів вона виборола "бронзу" в сумі та "срібло" в поштовху, піднявши над головою 108 кг - майже дві власні ваги! При цьому шлях Поліни Кононченко у важку атлетику розпочався зі спортивної гімнастики та складної травми, після якої вони з мамою прийшли в зал "просто підтягнути фітнес".
Про те, як звичайний похід до спортзал обернувся європейськими медалями та чому за межами помосту сильна спортсменка залишається ніжною й емоційною дівчиною, Кононченко розповіла в інтерв'ю журналісту Коротко про.
Любов до штанги була більшою, ніж причини не займатися важкою атлетикою
- Поліно, ви стали бронзовою призеркою чемпіонату Європи. Якою була ваша перша думка, коли зрозуміли, що медаль ваша? Що ви відчували перед вирішальними спробами?
- Думка? "Нарешті я це зробила". Дуже зраділа, що змогла вибороти медаль. Задоволення приносить і сама медаль, і розуміння, скільки праці за нею стоїть. Було хвилювання, але намагалася зібратися й зосередитися на кожній спробі. Це важливий досвід і мотивація рухатися далі та ставати кращою.
- Яку роль у вашому житті відіграє тренер В'ячеслав Жуков?
- Він один із найповажніших фахівців у нашому виді спорту не лише в нашій країні, а й за кордоном. Він допомагає мені розвиватися як спортсменці, вірить у мене. Підтримує і не дає здаватися.
- З чого для вас починалася важка атлетика?
- Спочатку я займалася спортивною гімнастикою, але через травму довелося залишити цей спорт. Після цього я не планувала одразу переходити в інший, але згодом до нашої школи прийшла моя перша тренерка й запросила спробувати себе у важкій атлетиці. Я вирішила спробувати, і поступово цей спорт мене захопив. З часом тренування стали важливою частиною мого життя, я почала ставити перед собою цілі й працювати над їхнім досягненням. Так поступово й розпочався мій шлях у важкій атлетиці.
- Пам'ятаєте свої перші тренування? Що вам у них сподобалося?
- Так, перше своє тренування я дуже запам'ятала. Я прийшла з мамою. Узагалі ми з мамою думали, що я просто буду займатися фітнесом. І коли ми разом прийшли вперше в зал, моя мама сказала моїй тренерці: "Поліна не буде піднімати штангу".
- Чи думали тоді, на початку своїх занять, що одного дня доростете до рівня призерки чемпіонату Європи?
- На початку навіть і не думала. Я ставила собі цілі поступово.
- Як ви вважаєте, перемоги змінюють людей?
- Ну, дивлячись, які перемоги і що значить ця перемога для цієї людини.
- Чи був у вашому житті момент, коли хотілося все покинути? Що допомогло вам продовжити?
- Звісно, були такі моменти. Але любов до штанги була більшою, ніж причини не займатися важкою атлетикою.
Іноді хочеться ні про що не думати
- Якою ви стаєте, коли закінчується тренування й більше не потрібно бути дисциплінованою спортсменкою?
- Поза спортом я звичайна дівчина, яка любить відпочивати, спілкуватися з друзями й проводити час так, як хочеться. Не завжди хочеться дисципліни - іноді хочеться просто розслабитися й ні про що не думати. Якщо на помості я зібрана, то у житті більш емоційна, можу багато сміятися, жартувати, але водночас буваю серйозною. Думаю, люди, які знають мене поза спортом, бачать зовсім іншу Поліну. У спорті я звикла до дисципліни й планування, а в житті люблю, коли є місце спонтанності та несподіваним пригодам.
- Як виглядає ваш ідеальний вихідний, коли можна не дивитися на годинник, не думати про режим і просто робити те, що хочеться?
- Виспатися, смачно поїсти, зустрітися з друзями, кудись сходити й просто насолодитися днем без думок про тренування та режим.
- Який ваш стиль у повсякденному житті?
- Люблю, коли одяг підкреслює фігуру й у ньому я почуваюся впевнено. Мені подобається поєднувати комфорт із жіночністю.
- Чого важка атлетика навчила вас у звичайному житті - у стосунках із людьми, навчанні, ухваленні рішень чи ставленні до труднощів?
- Насамперед не здаватися після невдач і не боятися труднощів. Я зрозуміла, що результат не приходить одразу, потрібно працювати й набратися терпіння. І ще навчилася краще розуміти себе.