До повномасштабного вторгнення Валентин Гаврилюк працював художником, оформляв квест-кімнати та створював сувенірну продукцію. 24 лютого 2022 року він зібрав речі і пішов у військкомат. У жовтні того ж року через тяжке поранення довелося завершити військову кар'єру.
Дев'ять місяців в інвалідному візку, лікування в Німеччині, повернення в Україну, розлучення, втрата житла... Щоб зібрати себе наново, Валентин освоїв професію кар'єрного консультанта – і тепер допомагає іншим ветеранам знайти свій шлях. Каже, кар'єрна консультація - то не про пошук роботи, а про побудову чіткого маршруту, в якому поєднуються захоплення, задоволення від роботи та користь.
Про те, як працює модель "хочу, можу, треба", чому не варто радити ветерану професію, які міфи про ветеранів живуть у суспільстві та як стати кар'єрним консультантом - ветеран та кар'єрний консультант Валентин Гаврилюк розповів Коротко про.
Піти на фронт вирішив відразу
- Валентине, ви залишили налагоджене життя і в перші ж дні пішли на фронт. Як на це наважилися?
- Рішення ухвалив одразу. Пам'ятаю: сидів у дворі, сперечався. Приходжу додому – кажуть, війна почалася, росіяни напали. Я почав збирати речі. 17 лютого померла мама, тато залишився сам. Поїхав до нього, сказав: я йду боронити Україну. Людей боронити. Україна без людей не може бути. Попрощався з татом і пішов у військкомат. То був другий день війни. Тато теж помер, коли я вже був у військовій формі. Так я став сиротою.
- Як після воєнного досвіду поверталися до мирного життя? Кажуть, це важко.
- Після війни я був вирваний із життя. Моя військова кар'єра закінчилася через тяжке поранення ще 2022-го. З жовтня не брав участі у бойових діях. Мене важко поранило, почалося відновлення та лікування. Довго збирали по шматочках в Україні, потім – у Німеччині, у лікарні "Бархайм" у Кельні. Виписали вже 2024-го. Три роки був вирваний із життя.
Дев'ять місяців пересувався в інвалідному візку у Німеччині. Там із цим не було проблем: я навіть мандрував, бачив Нідерланди у візку. Міг сам виїхати з лікарні, сісти у громадський транспорт, поїхати до центру. А повертаючись до Львова, хотів їздити до магазину, лікуватись у шпиталі – дістатися туди це серйозний виклик.
Крім того, в Україні у мене було розлучення, втрата житла, зміна пріоритетів. Я вже не міг займатися тим, що раніше. А ще в мене підростає син, Марк... Думав: треба ставати на ноги, чимось займатися, а чим - незрозуміло.
Тоді в мене з'явився новий близький друг. Чоловік чотири роки був у полоні. Мої випробування порівняно з тим, як хлопці у полоні домовляються, як розділити три котлетки на десять осіб, – взагалі ніщо.
Коли повернувся з лікарні, поїхав до Краматорська – там знаходилася моя бригада, ППД. Чотири місяці був там: документи, писанина. Повернувся до Чернівців, підтримки не було: друзі на війні, старі знайомі відсіялися - погляди змінились. Я був зовсім один. Зрозумів, що йти мені нікуди і нема до кого, навіть житла немає. Ліг до лікарні, до реабілітаційного відділення, щоб морально зібрати себе та скласти план. Єдиною підтримкою тоді був син. Розумів, що я відповідальний не лише за своє життя, а й за його.
Друга підтримка з'явилася після розлучення. Запросив на каву однокласницю. І так попили кави, що два роки разом і рік як одружені, відкрили студію терапії у Чернівцях. Робимо світлі, добрі справи. Але все це стало можливим, тому що я взяв практики, які проходив на навчанні з кар'єрної консультації, перевірив усе на собі.
– Які практики вам допомогли?
– Це комплексна робота. Є модель профорієнтації "хочу, можу, треба". З захоплень, з того, що подобається і добре виходить, можна сформувати кар'єрну гіпотезу. Дослідити і те, що не виходить, і те, чим точно не займатимешся. Це важливо для фільтрів.
Після технік профорієнтації виникає гіпотеза кар'єри – ідея, яка начебто моя. Але не можна бути впевненим на 100%, доки не перевіриш. Для перевірки допомагає аналіз: протестувати ідею, подивитися, як ти почуваєшся у новій ролі. Безпечно – без втрати капіталу, без зайвого ресурсу. Якщо гіпотеза працює, береш техніки, які перетворюють її на ціль і ведуть до неї.
Технік та моделей багато. Але багато в кар'єрній консультації техніками не перевіриш - тут про людські обставини.
Якщо кар'єрний консультант для ветеранів - фахівець професійної адаптації, сам ветеран, все відбувається швидше та простіше. Лише ветеран може зрозуміти досвід ветерана.
Мій товариш Андрій, який був у полоні чотири роки, багато чого пережив. Я не можу йому сказати: друже, я тебе розумію. Тому що не було такого досвіду.
- Тобто навчання на кар'єрного консультанта ви перевіряли на собі?
- Так. Я перевірив – все працює. Сьогодні у нас із дружиною є студія арттерапії, співпрацюю з німецькою організацією ресурсних центрів "Кольбінг" у Чернівцях, допомагаю побратимам.
Мені відкрили головне: у моїй роботі я маю бути корисним. Якщо не буду корисним - не отримуватиму задоволення. Якщо не отримуватиму задоволення, вигорю або стану роботом-автоматом, який виконує функції, а не живе життя. Мені це не подобається.
Тому кар'єрні консультації – не про те, щоб знайти роботу. Це про те, щоб побудувати чіткий та зрозумілий кар'єрний маршрут, який буде вдалим. Там мають поєднуватися захоплення, задоволення від роботи та всі компоненти життя.
"Не радьте ветерану професію"
- Такі знання, мабуть, нікому не завадили б.
- Так. Не пам'ятаю, щоб у навчальних закладах, де навчався, були уроки профорієнтації чи кар'єри. З одногрупників одиниці працюють за фахом. Чому? Не було культури побудови кар'єри. Як обирали навчальний заклад? Батьки, друзі порадили.
А як в Америці чи Японії? В Америці готуються до навчального закладу за два роки. За підсумком йдуть до університету мрії. Чому? Навчання коштує колосальних грошей, не всі можуть потягнути чи отримати стипендію. Вони не мають права на помилку.
У японців є система "Ікігай" - побудова життєвого шляху. Те, що тобі подобається, стає тим, чим ти займаєшся. Відданість корпорації доходить до божевілля: якщо тебе звільнили, ти не впорався – це страшна ганьба для тебе та сім'ї. Тому на консультаціях я раджу хлопцям подивитися на модель "Ікігай" та дослідити її.
- Здається, чим так страждати через невдачу, краще, коли є можливість, змінити професію, якщо обставини цього вимагають.
– Я за своє життя змінив чимало професій. Норма для людини – 5 разів за життя змінювати сферу діяльності, змінювати роботу. Ми розвиваємося, ростемо, міняємось, отримуємо новий досвід, переживаємо, змінюються захоплення. Важливо дбати про себе та дивитися, де тобі краще.
- Коли до вас звертається ветеран, котрий після служби не знає, як себе застосувати, з чого починається ваша робота? Пропонуєте конкретні професії?
- У жодному разі не пропоную професії. Це поганий варіант: я забираю в людини право прийняття рішень. Через свою оптику, через пережите я щось раджу. Я не кар'єрний радник, як у центрі зайнятості. Там людям підбирають роботу – це важливо та добре. Але я – кар'єрний консультант.
Мені важливо, щоб людина отримала від мене навички і далі сама керувала своєю професією та кар'єрою. Консультації – це не "прийшов, давай шукати роботу". Це щонайменше 10 сесій і потім супровід: ми телефонуємо, до мене можна звернутися за порадою, переглянути договір, віднести юристам, якщо треба підписати. Я передаю навички, щоб людина була самостійною. Але рекомендувати – не рекомендую.
У процесі роботи спираємось на факти. Досліджуємо, що людина любить робити, яка схильність. На минулий досвід навіть не дивимось – може, на другий. Далі шукаємо, в чому людина справді сильна: таланти, навички. Дивимося факти. Розбираємо, що то за скіли. Це інформація, з якою можна працювати.
Досліджуємо, що потрібно цьому світу зараз. З навичок та діяльності людини, ми висуваємо гіпотезу. Важливо, щоб побратим сам її висунув. Наприклад, хоче бути інженером у якійсь галузі. Інженерів може бути багато. Ми з гіпотезою: я інженер. Але чи потрібні світу зараз інженери? Подивимося через факти.
Скільки відкрито вакансій, які зарплати – все з відкритих джерел. Чи підходить винагорода за працю нашому клієнту? Якщо так – досліджуємо, скільки інженерів було в минулі роки.
Сьогодні на ринку відкрито 600 вакансій інженера. Але ця цифра нічого не каже без порівняння. Порівняємо з минулими роками: можливо професія йде на спад. І цьому інженеру залишилося 2-3 роки, потім професія буде неактуальною. Ми маємо підготуватися. Це вже про кар'єру.
Якщо все працює, то переходимо до плану. Дивимося, які функції виконує інженер, чого не вистачає клієнту, щоб бути успішним. Робимо план переходу, смартуємо мету, говоримо про фактичні дії: якщо потрібно донавчання, дізнаємося термін, скільки ресурсу та грошей треба, якщо немає безкоштовного. І працюємо над переходом.
Але насамперед треба забути про своє бачення. Люди мають таке почуття: хочемо допомогти і через свій досвід радимо - спробуй сюди, а давай сюди. Ні, є людина, її досвід, уподобання, сильні сторони. Говорити треба лише про людину, лише про факти.
- За вашими спостереженнями - ветеранам сьогодні важко знайти роботу?
- За інформацією з достовірних джерел багато HR-ів та менеджерів компаній бояться брати ветеранів. Були такі розмови: "Валентине, на роботу потрібна людина". Кажу: є ветеран із подібним запитом, чи можемо спробувати? Чую: "А він фізично впорається?" Кажу, прийде на співбесіду – дізнаєшся. "А пити не буде?" - запитують. Не знаю, що означає "пити не буде". На роботі з'ясується. "А він не контужений?" - знову питання. А що ти вкладаєш у слово "контузія?" Контузія – це акубаротравма, струс внутрішніх органів. "А ПТСР у нього немає?" - ось ці питання і є бар'єри. Сформувався образ ветерана: п'є, б'є, лається, агресивний, контузія. Це поляризація на військових та невійськових.
Колись була така сама поляризація: людина з інвалідністю – інвалід. Але це не добре. Це насамперед людина, і вона має інвалідність. Тому коректно – "людина з інвалідністю". Так зараз і з ветеранами. За ветераном не бачать людину, кажуть "ветеран" як окрема істота. Ні, всі люди і всі ветерани різні.
Є ветерани - актори, медики, лікарі, доценти, філософи, викладачі, ветеранки, які працювали у садочку з дітками. Ми про це забуваємо. Формується образ ветерана-бідолахи, який на сто відсотків контужений, з яким сто відсотків щось не так. Ні. Усі ми різні.
На жаль, і серед цивільних, і серед ветеранів є люди, котрі до війни були у маргінальному середовищі, пили чи займалися крадіжками. Чи є такі люди? Є. Але це не означає, що всі такі.
Коли така людина хамить чи щось витворяє, ми забуваємо, що це людина, і навішуємо: "О, ветеран когось побив". Ні. Це саме цей хлопець і саме він зробив. Він не характеризує всіх ветеранів.
"Пишіть бізнес-план, а не грантову заявку"
- Ви з дружиною відкрили студію арттерапії: у вас поєдналися мистецька освіта та бажання допомагати людям. Як ви все це поєднуєте? Встигаєте?
- Все чудово поєднується, встигаємо. Я ще у громадському театрі працюю, до мене звертаються добрі люди. Продовжуємо робити відео для дітей. Завтра їдемо проводити арттерапію для дітей та їхніх батьків. Нам подобається.
- Чи багато ветеранів до вас звертається?
– Зараз у мене в роботі 5 хлопців. Як ви зрозуміли, це не просто консультація "привіт, йди туди працюй". Це певний обсяг роботи. Більше п'яти хлопців на кар'єрну консультацію я взяти не можу: один день – одна людина. Треба багато перевірити, чи великий обсяг інформації. Тому важливо, щоб ці хлопці мали більше кар'єрної консультації.
Ще завдяки ресурсному центру консультації ми маємо нагоду збиратися на коло ветеранського спілкування. І можемо відвідувати обласну психологічну лікарню у Чернівцях.
Оскільки проблема кар'єри та роботи стоїть гостро, наприкінці жовтня ми відкриваємо набір до групи, де буде групова робота над кар'єрою. За принципом людей, які об'єднані спільним бажанням. Я відкриваю набір для хлопців, які вирішили перейти у приватну практику, які не хочуть працювати за наймом.
- А що щодо грантів для колишніх військових?
- Є багато компаній, які пропонують гранти для ветеранів, але не все так просто: є підводні камені та ризики. Я щоразу говорю таким: не треба писати грантову заявку. Пишіть бізнес-план, рахуйте цифри. Це все можна прорахувати. Забудьте, що хтось вам дає гроші. Пишіть бізнес-план.
Будь-яка ідея стає метою, а будь-яку мету можна розрахувати: за часом, за витратами, за можливими доходами. І лише коли є написаний бізнес-план та перевірена гіпотеза, можна говорити про залучення коштів.
До речі
Як стати кар'єрним консультантом
– А як стають кар'єрним консультантом? Може, хтось теж захоче стати.
- Навчанням кар'єрних консультантів займається компанія Unix6.nut. Це курс кар'єрних консультантів. Після закінчення ви стаєте спеціалістом з професійної адаптації в Україні. Цей курс – частина Risk Healing Ukraine, великої організації, яка займається навчанням.
Вони навчають жінок на умовно-чоловічі професії – водій, трак-драйвер, робота на навантажувачах, фурах – та на фахівців із професійної адаптації в Україні. Нині останній курс цього року закінчився 17 жовтня.
Викладачі – перевірені професіонали-практики. Якщо цікавить ринок праці, про нього розповість Тетяна Пашкіна – відомий аналітик ринку праці в Україні. Якщо цікавить, як працювати з HR-ами та як компанія бачить людину, – про це розповість Світлана Самбура, топовий HR в Україні. Три тижні вчимося онлайн, потім три тижні офлайн.
– А які перспективи після навчання?
- До нас можуть звертатись ветерани через платформу, подати заявку на безкоштовну консультацію, на безкоштовного кар'єрного консультанта. Адміністратор сайту робить метч, поєднує клієнта з кар'єрним консультантом. Кар'єрний консультант отримує роботу, а ветеран – кар'єрного консультанта.
10 консультацій повністю безкоштовні. Це програма "Дії за підтримки" BREC "Scaled". Шведська некомерційна організація фінансує працевлаштування ветерана безкоштовно. І навчання безкоштовне, і кар'єрні консультації безкоштовні.