Нещодавнє дослідження вчених Королівського коледжу Лондона показало сумні результати: кожен третій українець, схоже, живе із посттравматичним розладом (ПТСР). У своїх визначеннях вчені делікатно уточнюють – «з ознаками ПТСР чи комплексного ПТСР». Але що є ознаки, як не індикатори наявності? Втім, ми і так про це здогадувалися… Коротко про - про те, як воєнний синдром наклався на побутовий стрес, що вже був, і чому універсальних рецептів лікування поки немає.
Дослідження проводилося не лише серед мешканців України, хто був на фронті чи пережив окупацію. Опитування відбувалося у травні 2024 року на всій підконтрольній території України, опитано було 2504 дорослих українця, середній вік яких становив 54 роки. З них трохи більше третини – внутрішньо переміщені особи (ВПО).
Мета була - дізнатися, скільки людей зіткнулися із травматичними подіями у своєму житті та що додала до цього війна з 2022 року. До цього вчені вивчали зрізи окремих груп людей, наприклад, переселенців чи батьків маленьких дітей, студентів чи тих, хто має досвід війни. Тепер же дійшла черга до середньостатистичних українців, чий досвід уже можна екстраполювати на всю країну.
Діагноз та недіагноз
Відразу зазначимо: ніхто діагнозів нікому не ставив, для цього є медичні фахівці. Лондонські соціологи взяли стандартний опитувальник та за його результатами визначили відповідність українців діагностичним критеріям ПТСР чи КПТСР. Різниця між цими абревіатурами величезна, причому одна з них – це діагноз.
ПТСР може виникнути після важкої травматичної події та виглядає як нав'язливі спогади, уникнення всього, що нагадує про пережите, підвищена тривожність та настороженість, проблеми зі сном.
Комплексне ПТСР, крім вищеописаних симптомів, передбачає серйозні проблеми з контролем емоцій, самооцінкою та стосунками з іншими людьми. У міжнародній класифікації хвороб ICD-11 КПТСР – окремий діагноз.
За результатами опитування експертів Королівського коледжу, 31,2% дорослого населення України «відповідали критеріям або ПТСР, або комплексного ПТСР» (25,2% та 6% відповідно). Тобто приблизно 10 мільйонів людей в Україні живуть із тяжкими психологічними травмами. Ходять на роботу, посміхаються дітям, гуляють у парках і навіть начебто все гаразд – але в душі величезна невидима світові дірка з обвугленими краями.
Жінкам важче, ніж чоловікам. Серед жінок ознаки ПТСР виявляли приблизно 30,8%, серед чоловіків – 18,6%. Також ризик ПТСР і КПТСР залежить від віку – чим старша людина, тим більша ймовірність отримати стресовий розлад. Попередній воєнний досвід також підвищує цю можливість.
Було і ще додалося
Що било нас найсильніше? Найчастішою травматичною подією у житті виявилися пожежі (54,7%). На другому місці – спостереження чи переживання тяжких людських страждань (51,7%). Близько 43,3% стикалися з ДТП, а 40,8% переживали небезпечну для життя хворобу чи травму. Приблизно 40% розповіли про досвід перебування у зоні бойових дій, а 30% зазнавали фізичного нападу.
Чверть опитаних стикалася з раптовою насильницькою чи випадковою смертю (були свідками такої смерті або загинула близька людина). Рідше зустрічалося у відповідях сексуальне насильство (6,4% повідомили про сексуальний напад, 4,7% - про небажаний чи неприємний сексуальний досвід). Але дослідники зазначають: не всі готові розповідати про таке. Швидше за все, подібних психотравм було більше.
З огляду на дані дослідники повідомили: наслідки повномасштабної війни наклалися на вже наявні психотравми. Людина могла пережити тяжку травму в дитинстві, втратити близьких або потрапити в ДТП, важко захворіти – а потім зіткнутися з обстрілами, евакуацією чи втратою будинку. Що більше травматичних подій людина пережила за життя, то вищою була ймовірність ПТСР або КПТСР. У дорослому віці практично всі опитані – 92,9% – пережили хоча б одну травматичну подію, у дитинстві – майже половина (45,2%).
Що в результаті
З усього цього британські вчені зробили висновок: «Українське суспільство увійшло у повномасштабне вторгнення вже з накопиченим досвідом травм… 79% повідомили про травматичні події після 2022 року, а 77% – про такі події до 2022 року».
Тобто ми і без війни акумулювали у собі чимало травм, і велика війна почалася зовсім не з чистого аркуша для психіки. Минулий досвід втрат поєднався з наявним – і вийшла накопичена травма українського суспільства, з якою доведеться жити та щось із нею робити. Лікувати вже наявні розлади і якомога раніше виявляти їх, соціально підтримувати – ось що пропонують автори дослідження.
Відправляти тих, хто пережив травму, відразу в психдиспансер необов'язково – експерти кажуть: не факт, що допомога фахівців запобігатиме подальшим проблемам. А от відстежувати стан близьких, приділяти особливу увагу дітям, переселенцям, військовослужбовцям, старим (та взагалі всім, бажано!) – це не так складно і може допомогти запобігти великому лиху. Після війни доведеться розбиратися з наслідками багаторічного накопичення травм, і це можна починати вже зараз.