В українській спортивній гімнастиці спалахують нові зірки. На етапі Кубка світового виклику в угорському Сомбатгеї найвищі нагороди вибороли легендарний Олег Верняєв та 24-річний Стасіс Бутрімас. Для Бутрімаса золото у вправах на кільцях із високою оцінкою в 13,633 бали стало поки головною перемогою в кар'єрі. Цікаво, що у фіналі молодий український гімнаст випередив свого славетного партнера по команді.
Про те, як перемагати на тлі перезавантаження кар'єри та хто надихає на нові результати, Стасіс розповів Коротко про.
Кожну свою медаль називаю головною в житті
— Давайте повернемося думками в ту мить, коли ви побачили оцінку від суддів — 13,633. Які емоції ви відчули в той момент? Розуміли, що це перше місце?
— Ні, не розумів, краще навіть сказати, не міг повірити. З кожним виступом наступного спортсмена я бачив, що стаю ближче до цього, але все одно до останнього не вірив.
— Як самі вважаєте, ви зробили роботу на відмінно?
— Ні, я чітко усвідомлював усі помилки, яких припустився, але все одно був задоволений своєю роботою, адже впорався без грубих і фатальних огріхів, але загалом я знаю, що міг краще.
— Ви назвали цю медаль тією, якої чекали все життя…
— Дійсно, дуже гучні слова, але я такої думки про кожну свою медаль. Я радію кожній своїй нагороді, незалежно від того, ці змагання регіональні, національні чи міжнародні. На кожних змаганнях я викладаюся на повну і намагаюся показати свій максимум.
— Кому присвячуєте цей успіх?
— Моїм батькам, які свого часу мене на гімнастику віддали, і моїй дружині, яка мене туди повернула, коли з'являлися думки про завершення кар'єри, та подарувала мені друге дихання.
— У який момент ви зрозуміли, що кільця — це ваш прилад?
— Одного вечора моя дружина сказала мені, що у мене можуть бути хороші кільця, і я її послухався.
— Ви весь час згадуєте про дружину, хто вона?
— Її звати Софія, і вона працює тренером із чирлідингу та методистом у ДЮСШ. Раніше займалася художньою гімнастикою, але незадовго до вступу до університету закінчила.
— Як ваші шляхи в житті перетнулися і ви стали парою?
— Познайомилися на лекції в університеті на першому курсі навчання, потім поступово почали спілкуватися й зблизилися. Трохи більше двох років тому одружилися.
— Як їй вдалося відговорити вас кидати спорт?
— Просто постійно підтримувала, надихала й переконувала, що все ще попереду і мені це під силу.
Обожнюю силові елементи
— Що найскладніше у вправах на кільцях? Фізична сила, контроль над тілом чи психологія?
— Для кожного спортсмена це індивідуально, але для мене, напевне, психологія, адже з неї випливають і перші два пункти: перегорів — немає сил, або навпаки, азарт — важко зібратися, заспокоїтися, немає й контролю.
— Який елемент у вас найулюбленіший, а який виконувати досі не подобається?
— Обожнюю будь-які силові елементи — виконувати, тренувати, відчувати, як стаю сильнішим. Махову частину люблю трохи менше, але теж люблю, тому немає елементів, які б не подобалися (усміхається. — Авт.).
— Наскільки складним був для вас шлях потрапляння до складу збірної України?
— Дуже складним і довгим, протягом цього шляху декілька разів ледь не закінчив зі спортом.
— Думки гімнаста — це його союзник чи ворог?
— Залежить від гімнаста, а також оточення, команди, тренера. Це може бути так само слабкою або сильною стороною спортсмена, з якою висококваліфіковані тренери та гімнасти, швидше за все, розуміють, як працювати.
— У збірній є живі легенди української гімнастики. Це, в першу чергу, Олег Верняєв. А в тренерському штабі — Ігор Радівілов. Що дають вони вам як наставники, як особистий приклад для наслідування?
— Важко не захоплюватися такими результатами, особливо коли бачиш, якою важкою та кропіткою працею цей результат був досягнутий.
— Можете уявити, що колись хтось із молодих гімнастів буде дивитися на вас так само, як ви колись дивилися на виступи Олега та Ігоря?
— Уявити я можу багато чого, але точно сподіваюся, що зможу заслужити таку честь.
Здаюся собі занадто прискіпливим і неуважним
— Що звичайний глядач, який ніколи не був професійним спортсменом, абсолютно не уявляє про життя гімнаста?
— Підозрюю, що всі люди стикаються з однаковими проблемами, відрізняється тільки побут здебільшого, так би мовити, декорації. Мабуть, можу лише відзначити вимушену дисциплінованість спортивного життя, але я вважаю, що навіть за межами спорту більш дисципліновані та наполегливі люди досягають кращих результатів у своїй справі.
— Який ви поза спортом?
— Я вважаю себе занадто прискіпливим у деяких моментах і інколи неохайним у побуті, неуважним. Багато читаю художньої літератури і намагаюся виділяти час на відпочинок від психологічного навантаження: граю в ігри — комп'ютерні та настільні, дивлюся фільми, серіали.
— Що ви любите робити, коли належите тільки собі? Без залу, режиму, вимог?
— Понад усе обожнюю робити щось разом із моєю дружиною, а за її відсутності поруч — читаю або граю.
— Чи є у вас хобі поза залом?
— Раніше грав на гітарі та вчив нотну грамоту для кількох інших музичних інструментів, останніми роками більше займався навчанням і просто читав художню літературу.
— Що вас навчило більше — перемоги чи невдачі?
— Я вважаю, що і з перемог, і з невдач можна зробити певні висновки та покращити свою роботу — як на тренуванні, так і під час виступів. Завжди ж є куди вдосконалюватися, хоча й хочеться досягти абсолютно ідеальної роботи.
— Про що ви мрієте зараз як спортсмен?
— Потрапити до олімпійської команди та взяти участь в Олімпійських іграх, бути корисним і зробити свій внесок в історію олімпійського спорту та спорту України. А найближчою метою є вийти на кращий рівень і показувати такі результати, як на останніх змаганнях, регулярно.