Ця дівчина може пояснити, чому не треба боятися змій та щурів і чим качки здатні зіпсувати свою "мімішну" репутацію. А ще Даша пройшла шлях від людини, у якої навіть звичайний похід до магазину міг забрати всі сили, до багатомісячної подорожі Азією і відвідин базового табору Евересту. Про блог, аутизм і біологію Дар’ї "Нейрочудової" Білякової читайте у матеріалі Коротко про.
"Тисяча прийшла на третій день"
Коли Дар’я Білякова вирішила завести блог, у щоденнику цілей написала: "1000 підписників". Подивилася на цифру, подумала, що замахнулася надто високо, перекреслила і написала скромніше - 200.
- Тисяча прийшла на третій день, - сміється Дар’я Білякова.
До запуску блогу Даша готувалася. Морально, тому що не проходила курсів про гачки, алгоритми чи просування і не вкладала гроші в рекламу. А вирішила бути собою і говорити у своїх відео про дві речі, які добре знала і які були для неї важливими: біологію та аутизм.
- Моя аудиторія виявилася надзвичайно доброю і підтримуючою, і я дуже ціную це, - розповідає Коротко про біологиня і блогерка Дар’я Білякова. – Зізнаюся, взагалі не очікувала такої позитивної реакції від людей.
Тема аутизму з’явилася у блозі не тому, що Даша шукала оригінальну нішу. Дівчина зізнається, що ще з дитинства помічала: речі, які іншим давалися легко, у неї могли забирати значно більше сил. І першу "офіційну" підозру щодо власної аутичності вона почула у 25 років від психотерапевтки. Потім були пошуки інформації та діагностика в Англії (на той час Дар’я там проживала), яка розтягнулася приблизно на півтора року.
- Коли вперше дізналася про можливу аутичність, мені здавалося, що я приречена, - зізнається дівчина. - Я знала, скільки сил у мене забирає звичайна комунікація, як швидко можу перевтомлюватися. Але з часом усе перевернулося: коли я зрозуміла, як працює мій мозок, то змогла підбирати власний темп, маршрути і способи відновлення. Тепер замість "я не можу" з’явилося "я можу, але мені потрібно робити це по-своєму".
Колись навіть звичайний вихід з дому і кілька розмов могли забрати у неї надто багато сил. А згодом ця дівчина з двома рюкзаками вирушила з чоловіком у багатомісячну подорож Азією.
Але до Таїланду, В’єтнаму та базового табору Евересту повернемося трохи пізніше. Бо спочатку треба пояснити, звідки у блозі "Нейрочудової" взялися павуки, змії, щури, качки і тварини, яких більшість із нас воліла б ніколи не зустрічати.
Левеня удома, змії і тато-герпетолог
У дитинстві в хаті родини Білякових жили змії, ящірки, хамелеони. А одного разу кілька днів навіть вигодовували маленьке левеня. Ні, це не початок історії про циркову династію.
Тато Даші - Ігор Біляков - герпетолог, який багато років був директором Одеського зоопарку. Тому тварини у житті цієї родини завжди займали трохи більше місця, ніж у середньостатистичній українській квартирі.
Щоправда, правило було чітким: дика тварина не повинна ставати домашньою лише тому, що людині так захотілося. А ще батьки Дар’ї час від часу відчайдушно намагалися зупинити зростання кількості котів і собак.
- Якось так траплялося, що спочатку кошенят і цуценят ми з сестрою підгодовували біля дому, за деякий час - уже у дворі, а ще через кілька днів ці тваринки опинялися у нас у хаті і залишалися жити, - сміється Дар’я.
Любов до всього, що повзає, літає, кусається, має вісім лап або взагалі виглядає так, ніби прилетіло з іншої планети, у Дар’ї з дитинства. Сьогодні вона популяризує біологію у своєму блозі в Instagram. І може за кілька хвилин зруйнувати половину наших дитячих уявлень про тварин. Наприклад, яка тварина здається милою, а насправді має дуже темний бік?
- Люди часто думають, що зараз назву дельфіна, але скажу про качок, - розповідає Дар’я Білякова. - У них дуже жорстка стратегія розмноження, і поведінка самців може виглядати справді страшно: кілька самців переслідують самицю, можуть затягувати її під воду. Тобто людина бачить тільки милу качечку на озері, а біолог знає, що там усе значно складніше.
А от змій, павуків, жаб, кажанів, щурів і багатоніжок люди, за словами Даші, дарма записали у вороги.
- Майже всі тварини, яких ми боїмося, насправді дуже важливі для природи, - зазначає Дар’я. - Змії не розглядають людину як здобич і зазвичай намагатимуться уникнути зустрічі. Павук теж не бігає квартирою в пошуках вашого вуха, щоб туди залізти. А багатоніжки взагалі роблять у домі своєрідне генеральне прибирання, поїдаючи інших дрібних істот.
Окрема любов Даші - щури. Вона називає їх майже маленькими собаками: соціальними, розумними, здатними навчатися і навіть гратися. Їхня погана репутація значною мірою пов’язана з хворобами, які історично асоціювали з гризунами, але зводити всю тварину до образу "переносника зарази", каже Даша, несправедливо.
При всій любові до дивних істот свої страхи у Даші теж є. Це кліщі, п’явки і… морські леопарди. Останніх вона ніколи не бачила наживо. І, що характерно, дуже їх боїться, але водночас страшенно хоче побачити.
- Величезний хижак, чорні очі, багато гострих зубів і ще цей вираз морди, наче він трохи посміхається, - описує морського леопарда біологиня. - Я найбільше боюся тварин, які достатньо розумні, щоб їхню поведінку було важко передбачити. Але при цьому я дуже хочу побачити морських леопардів і мрію поїхати в Антарктиду.
Змінили Велику Британію на Азію
До речі, про мрії. Одну з них Даша нещодавно здійснила - повернулася з багатомісячної подорожі Азією. Хоча ще кілька років тому була переконана, що така мандрівка для неї неможлива.
- Я завжди мріяла подорожувати, але довга подорож здавалася чимось абсолютно недосяжним, приблизно як полетіти на Марс, - зізнається Дар’я. - Я мала обмежений ресурс навіть у звичайному житті і думала: як впораюся там? Але коли ми з чоловіком почали більше подорожувати, поступово стало зрозуміло, що це можливо.
- А де гроші на таку масштабну подорож взяли? – цікавлюся.
Дар’я пояснює: на той момент вони з чоловіком мешкали у Великій Британії. Мали робочі візи, займалися документами і, очевидно, будували плани на стабільне життя.
Усе начебто складалося непогано. Але у якийсь момент обоє зрозуміли: залишатися у Британії не хочуть. Гроші, які могли піти на іпотеку, вирішили витратити на подорож.
Рік готували маршрут, продумували фінанси і організаційні питання, розпродали частину речей, щось віддали на благодійність. У результаті залишили собі лише два рюкзаки з необхідним одягом і технікою.
А далі були Таїланд, Малайзія, острів Борнео, В’єтнам, Індонезія, Непал і двотижневий похід до базового табору Евересту.
Найважчим виявився В’єтнам
Ідеальна картинка подорожі Азією розбивається приблизно об перший шумний азійський мегаполіс. Особливо якщо мозок дуже гостро реагує на сенсорне перевантаження.
Даша возила із собою навушники від шуму, намагалася знаходити знайомі продукти, планувала маршрути так, щоб між активними днями залишався час на відновлення. Каже, це нагадувало комп’ютерну гру, де весь час треба стежити за шкалою енергії.
- Найважче мені було у В’єтнамі, - пригадує. - Там усе дуже активне і хаотичне, ми багато пересувалися, а мовний бар’єр вимагав багато сил. Останній тиждень там ми практично нікуди не ходили і скасували частину планів. Для мене було дуже важливо не впасти ще й у сором: мовляв, стільки всього могла побачити, а сиджу в номері.
Та все ж подорож Азією була успішною. За час мандрівки Дар’я з чоловіком відзняли матеріал для майбутнього шестисерійного проєкту, з пригодами, тваринами, печерами, вулканами і, звісно, біологією.
- Перед цією подорожжю ви написали, що хочете відчути себе сумішшю Девіда Аттенборо - легендарного популяризатора природи - і дослідниці тварин Джейн Гудолл. Ну то як - вдалося? - запитую.
- Частково, - сміється Дар’я Білякова. – А якщо серйозно, то мені дуже подобається пояснювати людям складні речі, показувати, наскільки цікавим є світ. Але якби я могла десь у савані сидіти і досліджувати якийсь невідомий вид жаб - оце був би абсолютний тріумф мого життя. У мене є цей дослідницький азарт: знайти щось нове, розібратися, зрозуміти. Думаю, відчуття, що я можу бути і популяризаторкою науки, і дослідницею, з часом лише посилюватиметься.
Цікаво!
Бліц від Даші "Нейрочудової"
- Капібари хороші?
- Так. Але їхню легендарну дружбу з усім живим інтернет перебільшує.
- Страуси дурні?
- Ні. І голову в пісок вони не ховають. Страуси мають специфічну поведінку, але це пояснюється тим середовищем, в якому вони живуть.
- Акула бачить людину і думає "ось і обід"?
- Ні, люди не є її звичною здобиччю. При правильній поведінці акула не буде кидатися на людину.
- Кіт любить господаря чи просто терпить заради миски з їжею?
- Любить. Усі ці муркотіння - це прояв любові, от тільки своєрідної котячої.
- А дельфіни милі чи психопати?
Тут Даша сміється з самого формулювання:
- Дельфіни дуже розумні, а розум означає широкий діапазон поведінки. Так, у них буває агресія і речі, які людина могла б назвати жорстокими. Але ми теж приходимо в парк, нанизуємо шматок м’яса на паличку і смажимо його над вогнем. Думаю, якби тварини описували нашу поведінку людськими словами, у них до нас теж виникли б запитання.