З 1 жовтня в кінотеатрах України стартує байопік «Довженко. Перший погляд». Розповідаємо, яким вийшов фільм та чому його треба дивитись.
По-перше, це красиво
У цей фільм можна закохатись очима. І для цього є всі передумови. Одеса 1920-х, море, сонце, молодість, кохання і величезне бажання створити щось прекрасне і вічне. А ще епоха джазу, НЕПу, розквіт української культури, неймовірно красиві актори. Одна Одеська кіностудія, яка перетворюється на місце новаторських мистецьких експериментів та авангарду, чого варта… І «Довженка» теж зняли саме тут.
А головне – наша історія, показана через фрагмент життя одного з наших найвидатніших митців: кінорежисера, письменника, драматурга, художника в момент його становлення в кінематографі. В Україні часів незалежності це, певно, перша спроба показати, яким був Олександр Довженко. А після «Будинку «Слово»: Нескінчений роман» - ще більше розповісти українцям про те, який вибуховий розквіт мистецтва був в Україні в 20-х роках ХХ сторіччя. До речі, науковими консультантками картини виступили літературознавиці Віра Агеєва і Ярина Цимбал, які спеціалізуються (особливо Цимбал) саме на цьому періоді.
Задум прекрасний, локації чудові, до історичних деталей не підкопатися, актори талановиті й відомі. Що могло піти не так? Може, неідеальний сценарій, (кажуть, їх було аж 10 варіантів), чи часом дивні діалоги, чи якісь непрояснені (бодай цитатою з Вікіпедії) персонажі, чи події та їхня роль у сюжеті? І чому ці чудові актори так дерев’яно грають саме у цьому фільмі? Можливо, тому що й персонажі їхні не розкриваються? Якщо герой хороший – то він хороший до кінця, якщо герой – негідник, то ніяких тобі мук совісті чи каяття. Чорне має бути чорним, а біле білим. Відтінки? Ні, не чули.
Але не будемо чіплятись і дорікати авторам. Зрештою, фільм «Довженко. Перший погляд» має нелегку долю. Він був задуманий ще в 2018 році, але процес виробництва почався лише під час повномасштабного вторгнення – у 2022-му. Режисер Костянтин Коновалов зараз служить у війську. Щоб він мав змогу виступити на допрем’єрних показах, Мінкульт навіть писав офіційного листа з проханням відпустити режисера на деякий час. Змінювались персонажі: спочатку Олександра Довженка мав грати Максим Самчик, але потім головна роль перейшла Григорію Бакланову (ну правда ж, він куди більш схожий на Довженка, ніж Максим?), а Самчик зіграв його друга – письменника Юрія Яновського.
А скільки зроблено для того, щоб передати атмосферу 20-х? І локації, і костюми, й реквізит. Через російську атаку – дві локації на кіностудії знищено, тож їх можна буде побачити лише у кіно.
Давайте вже про кіно. Це завжди цікавіше
1926 рік, до Одеси, сповнений творчих планів та бажання розповісти більше про Україну, їде молодий Олександр Довженко. Його друг, письменник Юрій Яновський, який на той час працював головним редактором Одеської кіностудії, написав, що Довженкові затвердили сценарій фільму «Звенигора» і можна буде почати знімання.
Вже з перших кадрів – зустрічі друзів на Одеському вокзалі - ми дізнаємось про їхню головну мрію: створити «Голлівуд на Чорному морі», щось нове, свіже, з масштабним розмахом, цікаве будь-якому глядачеві…
А потім одразу холодний душ: директор кінофабрики Павло Нечеса (Богдан Бенюк) повідомляє Довженкові, що не буде йому «Звенигори», доки він не зніме пропагандистську агітку про радянських дипкур’єрів. Ось і товариш з НКВС Яків Лівшиць (дуже однобока роль для такого багатогранного актора, як Роман Ясіновський) особисто буде весь час на зйомках і допомагатиме тримати правильну лінію та куруватиме напрямок.
Обурений Довженко спершу хоче відмовитись. Але згодом змінює свою думку. Цьому немало сприяє спілкування з красунею, яка фактично стала для нього музою, прима-балериною Одеського театру опери та балету Ідою Пензо (Поліна Василина) і бажання втерти носа НКВС, знявши навіть за таких умов щось дійсно цікаве. І, зрештою, обіцянка, що потім йому дадуть знімати і «Звенигору», і що захоче, як і підтримка директора кінофабрики його українських ідей – зрештою, досвідчений та битий життям Павло Нечеса й сам мріє про український «Голлівуд на Чорному морі».
Так почались зйомки вже не агітки, а детективу «Сумка дипкур’єра». Звичайно, НКВС вставлятиме палки в колеса, будуть творчі муки й пошуки і любовний трикутник, в якому, вітм, немає місця для ревнощів.
Майстер корабля
Але ми знаємо, що фільм вийшов. І цього року ми відзначаємо сторіччя «Сумки дипкур’єра», з якого сам Довженко і починає свій відлік як кінорежисера. І саме цій даті й присвячений «Довженко: Перший погляд».
«В історії Великого Кіно — в нього почесне місце відданого й невтомного працівника, непомітного, скромного й упертого в роботі. Розповідали, що він показував теслі, як тримати сокиру, а маляреві — пензель» -- ми недарма приводимо цитату з роману Юрія Яновського «Майстер корабля», бо саме він ліг в основу сценарію картини. І багато що в історії показано очима самого Яновського. Та й ця цитата – точна характеристика товариша Сева, прототипом для якого й став Олександр Довженко.
Є там і опис Іди Пензо, в яку закохані і Яновський, і Довженко.
«Тайах весело сміється й лукаво поглядає на мене й на Севу. Вона дуже стримана й холодна взагалі, а коли сміється — робиться близькою. Для всіх людей в неї холодний погляд і професійна усмішка балерини — одним ротом, білими зубами».
Перший роман Юрія Яновського ще сповнений світла і не затьмарений тими жахіттями, які всього за декілька років чинитиме радянська влада. Це про молодість і творчість – і цю ідею вдалось втілити в картині.
Велика заслуга творців фільму в тому, що вони не показують «забронзовілі» образи кінорежисера та письменника, до яких ми звикли зі шкільної літератури. Вони відкриваються перед нами як звичайні молоді люди. Зі своїми амбіціями, прагненнями, мріями, революційними ідеями. Не бояться робити помилки, не бояться братись за небезпечну справу і горять бажанням відкрити світу нову, модерну та авангардну Україну. Це вже потім система поламає і їх та змусить оспівувати радянську владу. Але зараз – молодь сповнена надії й ця надія, що Україна ще покаже, яка вона прекрасна, передається і глядачеві.
І за цей посил можна вибачити всі огріхи. До речі, натякають на продовження. І це має бути ще цікавіше, бо ж пізніше були і «Арсенал», і «Земля», і «Україна в огні».
Команда фільму
Режисер: Костянтин Коновалов
Автори сценарію: Сергій Тримбач, Максим Курочкін, Андрій Осіпов, Костянтин Коновалов.
У головних ролях: Григорій Бакланов («Черкаси», «Пекельна хоругва, або Різдво козацьке», серіал «Спіймати Кайдаша»), Максим Самчик (серіали «Дрон», «Перші ластівки»), Поліна Василина («Скажене весілля», «Гола правда», «СидорЕнки-СидОренки»), Богдан Бенюк («Таємний щоденник Симона Петлюри», «Мій карпатський дідусь»), Роман Ясіновський («Кіборги», «Довбуш», «Крути 1918»).