«Не будеш вчитися - підеш у ПТУ!» - так колись лякали школярів, які не хотіли сідати за підручники. Тому що юрист, економіст, менеджер чи айтівець звучало солідно. А сантехнік, електрик, зварювальник чи плиточник - це вже якщо з навчанням «не склалося». Минуло два десятиліття, і все змінилося. Про те, чи справді робітничі професії знову стають привабливими для молоді і чому хорошого майстра сьогодні іноді важче знайти, ніж офісного працівника, читайте у матеріалі Коротко про.
Не університет, а майстерня
Студент Андрій тримає у руках не конспект, а дроти і викрутку. У навчальній майстерні ВПУ №8 у Стрию на Львівщині він збирає електричне коло і жартує, що після випуску без роботи залишитися не боїться. Хлопець навчається на електрика - професію, яку ще недавно багато хто назвав би не надто престижною.
- Я після дев’ятого класу довго думав, куди йти, - розповідає Коротко про Андрій. - Батьки спочатку хотіли, щоб я залишився у школі, а потім вступав до університету. Але я дивився на знайомих: один закінчив університет і тепер працює не за спеціальністю, а інший пішов вчитися на електрика і вже на другому курсі підробляє. Я теж вирішив, що хочу мати професію, з якою реально можна заробляти. Зараз у нас багато практики. Мені подобається.
Андрій - один із понад 74 тисяч вступників, яких у 2026 році зарахували до закладів професійної освіти. Майже 69% із них прийшли після дев’ятого класу, а це понад 51 тисяча молодих людей.
Насправді робітничі професії навряд чи можна назвати новою масовою модою серед молоді. Але ринок праці дедалі переконливіше показує: фахівець, який справді щось уміє робити руками, сьогодні може бути значно потрібнішим за власника красивого диплома.
Серед найпопулярніших програм, які обирають вступники: кухар-кондитер, автомеханік і водій, тракторист-машиніст, слюсар із ремонту техніки, лицювальник-плиточник. Загалом в Україні працюють понад 500 закладів професійної освіти, які готують кадри для промисловості, енергетики, будівництва, транспорту та інших галузей.
Як ПТУ стало «страшилкою»
Але ще зовсім недавно такий вибір сина чимало батьків сприйняли б мало не як поразку. В Україні десятиліттями існував дуже сильний стереотип: вища освіта - це успіх, професійна - запасний варіант (у кращому випадку).
Саме слово «ПТУ» мало майже образливий відтінок. Туди нібито йшли ті, хто погано вчився, не вступив до університету або «не потягнув» щось серйозніше.
Батьки хотіли бачити дітей з дипломами вишів. Бо робота в офісі чи за комп’ютером здавалася престижнішою за роботу з інструментом.
Університетський диплом став майже обов’язковим пунктом «правильного» дорослого життя. Навіть якщо після його отримання людина все одно йшла працювати у зовсім іншу сферу. А тим часом ринок поступово втрачав тих, хто міг би стати хорошими електриками, зварювальниками, монтажниками, сантехніками чи мулярами.
До цього всього додалися війна, мобілізація, міграція і демографічна криза. От і виявилося: дипломованих спеціалістів є багато, а людей, які можуть якісно прокласти електрику, полагодити систему опалення чи виконати складні будівельні роботи, недостатньо.
Економістів багато, а водіїв шукають
Офіційні цифри це підтверджують. Станом на 1 серпня 2026 року на Єдиному порталі вакансій Державної служби зайнятості було 236 тисяч пропозицій роботи. І найбільший дефіцит фахівців - саме серед кваліфікованих робітників.
Роботодавцям складно знайти електромонтерів, слюсарів-сантехніків, слюсарів-електриків, токарів, столярів, зварників, автослюсарів, машиністів екскаваторів та інших працівників технічних і робітничих спеціальностей.
За приклад візьмімо Львівщину. У цей регіон через війну переїхали десятки тисяч українців і релокувалося чимало підприємств.
Лише за січень-серпень 2026 року роботодавці області подали до служби зайнятості 35,4 тисячі вакансій. Укомплектувати вдалося лише 12 тисяч.
А далі цифри просяться в окрему рамочку. Для водіїв автотранспортних засобів було 1597 вакансій і лише 632 претенденти. А тепер економісти: на 65 вакансій претендувала 231 людина.
Ринок праці дуже швидко показує, кого забагато, а за ким роботодавцеві вже доводиться побігати. Щодо зарплат, то тут розбіг величезний. Якщо дивитися на свіжі оголошення на сайтах пошуку роботи, плиточникам пропонують приблизно від 20 до 100 тисяч гривень на місяць, сантехнікам до 70 тисяч, електрикам від 30 до 60 тисяч, а окремі вакансії для досвідчених фахівців переганяють і 100 тисяч гривень.
Але важливе уточнення: це не офіційна середня зарплата, а діапазон із актуальних вакансій, тому що сума залежить від міста, досвіду, складності роботи, обсягів і того, чи працює майстер у штаті, чи бере приватні замовлення.
«Дай номер свого плиточника»
А є ще ринок, який узагалі не потрапляє до офіційної статистики. Спробуйте знайти хорошого сантехніка, який прийде не «десь наступного тижня». Або електрика, якого не треба чекати пів місяця. Чи плиточника, який вільний завтра. Та що там завтра! Пощастить, якщо наступного місяця.
Телефони перевірених майстрів передають від сусіда до кума, від кума до колеги: «Дай номер свого плиточника», «А той сантехнік, який вам ванну робив, хороший?» і «Твій електрик ще бере замовлення?».
У робітничих професій взагалі є ще одна цікава особливість: тут дуже швидко з’ясовується, хто чого вартий. Можна написати красиве резюме, додати десяток сертифікатів і дипломів. Але якщо після сантехніка тече кран, після електрика вибиває автомат, а після плиточника за кілька місяців «попливли» шви - наступного замовлення може не бути.
У багатьох хороших майстрів черга формується не через сайти вакансій, а через рекомендації. Вони можуть працювати на себе, самі визначати своє завантаження і вартість роботи.
Тому офіційна статистика навіть не показує всього попиту на таких спеціалістів. Значна частина побутового ремонту та приватного будівництва існує у своєму світі рекомендацій і домовленостей.
А ще попереду відбудова
Давайте відверто. Україні доведеться відновлювати зруйновані будинки, школи, лікарні, підприємства, електромережі, дороги. А для цього будуть потрібні будівельники, монтажники, електрики, зварювальники, оператори техніки.
Уже зараз Державна служба зайнятості фіксує значний попит на працівників у будівництві, енергетиці та переробній промисловості.
За даними опитування роботодавців, наведеного в урядовій Стратегії зайнятості, 74% компаній відчувають нестачу робочої сили. Тобто кадровий голод є проблемою не окремої будівельної бригади, яка не може знайти зварювальника. Це проблема всієї економіки, і завтра вона не зникне. Навпаки, боротьба за хороші руки може лише посилюватися.
Звісно, це не означає, що вища освіта втратила цінність. Україні так само потрібні лікарі, вчителі, інженери, програмісти, юристи, науковці. І хороший спеціаліст у будь-якій професії матиме шанс добре заробляти.