У Гаазькій в'язниці 27 серпня помер Ратко Младич – військовий лідер боснійських сербів, який відбував довічне покарання за кілька страшних злочинів, пов'язаних із геноцидом та масовими вбивствами. Йому було 84 роки.
Коротко про – про те, як один із найбільш розшукуваних військових злочинців Європи переховувався майже 16 років і як був знайдений майже випадково.
Від кадрового військового до ката Сребрениці
Младич народився 1943 року в Боснії. Батько Младича Неджа був югославським партизаном і загинув у 1945 році, коли синові було близько трьох років. У 15 років він вступив до військового училища, потім закінчив військову академію та розпочав кар'єру в Югославській народній армії. На момент розпаду Югославії на початку 90-х Младич уже командував корпусом.
Коли 1992 року розпочалася війна у Боснії та Герцеговині, він очолив Головний штаб армії боснійських сербів – Збройних сил Республіки Сербської. Його політичним партнером був Радован Караджич. З ним вони стали двома головними постатями у боснійських сербів: Караджич – політичним лідером, Младич – військовим.
У липні 1995 року сили боснійських сербів захопили Сребреницю, оголошену ООН безпечною зоною. Після захоплення міста боснійських мусульманських чоловіків та хлопчиків відокремили від жінок, дітей та старих людей. Майже 25 тисяч людей вивезли на територію, підконтрольну боснійському уряду. Чоловіків і хлопчиків, що залишилися, понад 8000, бійці Ратко Младича розстріляли. Події у Сребрениці стали найбільшим масовим вбивством у Європі після Другої світової війни.
Батьківський пістолет
Зупинити Младича, який скуштував крові, ніхто не міг, поки його дочка Ана не пішла на останній крок, після якого «Боснійський м'ясник» (таке прізвисько Младич отримав після Сребрениці) трохи протверезів.
Ані було всього 20 років, і вона тяжко переживала війну і те, що робить її батько. Дівчина зустрічалася із молодим сербським лікарем, який також був жорстким противником Младича. Наречений поставив перед Аною умову: або вона зрікається батька і тоді можливе весілля, або дороги закоханих розходяться назавжди. За іншою версією, Ана сама не змогла жити, розуміючи, на кого перетворився її батько. Взявши до рук батьківський пістолет, у лютому 1994 року дівчина наклала на себе руки.
Младич категорично не хотів пов'язувати смерть дочки зі своєю «роботою». Як говорили люди, які його знали, він вірив у версії про змову і ворогів. Вже після арешту він просив дозволу відвідати могилу Ани. Суд задовольнив прохання, Младич був на могилі доньки десь пів години.
Мілошевич не прикрив
Ратко Младича було звинувачено Міжнародним трибуналом ще в липні 1995 року, але це не завадило йому жити звичайним життям, не дуже ховаючись.
Після закінчення війни він жив у Белграді, користуючись протекцією Слободана Мілошевича. Його квартиру на Банова-Чрду охороняли військові із створеного спеціально для охорони генерала підрозділу. Младич ходив у ресторани, на футбольні матчі та грав у теніс.
2000 року Слободан Мілошевич втратив владу і був заарештований. Після видачі Мілошевича до Гааги генерал нарешті зрозумів, що настав час по-справжньому тікати. Втік він недалеко: переміщався різними містами Сербії, жив то в орендованих квартирах, то на військових об'єктах. Нестачі у помічниках у Младича не було: його охороняли виховані ним солдати. На військових об'єктах він переховувався до 2002 року.
Слідкував за пошуками себе по ТБ
У 2002 році Сербія ухвалила закон про співпрацю з Гаазьким трибуналом, і армія перестала приховувати Младича. Проблемою для нього це не стало – серед цивільних знайшлося чимало прихильників, які надали йому квартири у Белграді.
2006-го добровільних помічників Младича поменшало. Хтось йшов із життя, когось заарештовували з різних причин, хтось виїхав у невідомому напрямку. За сім'єю Младича аж до далеких родичів посилено спостерігали поліцейські. Власне, лише родичі у генерала й залишились. Вони його ховали у своїх квартирах та забезпечували йому зв'язок із зовнішнім світом – телефонам та інтернету генерал не довіряв, кабельне телебачення називав «годівницею ЦРУ», а от сербське ТБ дивився постійно. Тобто він роками спостерігав по телевізору за людьми, які його шукали. І навіть знав в обличчя тих, хто займався його пошуком.
Подивився на онуків з вікна
Змінюючи будинки та квартири, Младич опинився у крихітному сербському селі Лазарєве у Воєводині. Там він кілька років жив у будинку двоюрідного брата Браніслава, нічим не видаючи своєї присутності.
2008 року син Младича – Дарко – приїхав у село з дружиною та дітьми. Поліцейський, який ліниво тинявся сільськими вуличками, побачив, як родина Дарко зайшла в якийсь двір, постояла 20 хвилин біля будинку, а потім просто пішла звідти.
Незвичайна поведінка спантеличила поліцейського. Наступного дня спецслужби під'їхали до цього будинку, увійшли, відчинили одні з кімнатних дверей і побачили згорбленого старого, який сказав «Ви знайшли, кого шукали» і представився: «Ратко Младич».
Йому було вже 69 років, він переніс інсульт, погано ходив, не володів правою рукою після інсульту і виглядав абсолютно не так, як на фото на початку 90-х. Якби він не представився, його не впізнав би ніхто. При затриманні у Младича були два пістолети, але ні з одного він не вистрілив. Просто дав себе заарештувати і все.
Він же розкрив таємницю стояння його сім'ї біля будинку: з вікна Младич просто дивився на своїх маленьких онучок, яких давно не бачив. Його дивна сентиментальність і зіграла з ним злий жарт.
Просив полуницю та телевізор
Після затримання Младич опинився у Белграді. "Боснійський м'ясник" просив поставити йому в камеру телевізор і принести полуниці, а також відвезти на могилу дочки. Це все дуже контрастувало з образом жорстокого генерала.
На суді Младич провину не визнав, називав усі звинувачення брехнею. У 2017-му суд визнав його винним у геноциді, переслідуванні, вбивствах, депортаціях та насильницькому переміщенні як злочинах проти людяності, а також у терорі, незаконних атаках на цивільних та захопленні заручників. Йому призначили довічне ув'язнення.
У 2026 році здоров'я Младича різко погіршилося: він страждав від тяжкої серцевої та ниркової недостатності, від діабету та наслідків інсульту, практично не рухався і весь час лежав. Адвокати просили або тимчасово звільнити його з гуманітарних причин, або дозволити йому лікуватись у Сербії. Проте ці прохання були відхилені.
Младич помер у лікарні в Гаазі, але його обставини смерті будуть розслідуватися, оскільки вже звучать політичні заяви, що він нібито помер через неналежне лікування чи його навмисно не відпустили до Сербії. Що вдієш: для когось Ратко Младич – обличчя геноциду, а для когось – військовий герой, який захищав сербів під час розпаду Югославії.