Його дорогу із Чернігівщини на Кіровоградщину на стареньких «Жигулях» пам'ятає вся країна. Дідусь Микола рятувався від війни з вірною собакою Жулькою і курами. Про те, чи прижився на новому місці, чим живе сьогодні і що сталося з легендарним «Жигулем», Микола Михайлович розповів кореспондентці Коротко про.
Переніс операцію
У селі Грушка на Кіровоградщині дорогу до хати переселенця Миколи покажуть всі місцеві. Тут він став своєрідною знаменитістю. Саме цього чоловіка вся країна запам'ятала за фотографією: старенький «Жигуль», поруч вірна Жулька, позаду - кури. Так він мандрував з Чернігівщини на Кіровоградщину. В довгій дорозі старенька автівка ледь не вийшла з ладу. Тому від Monobank дідусь отримав у подарунок новенький Peugeot Landtrek вартістю близько 1,3 мільйона гривень.
- Але відремонтував рідного «Жигуля» і зараз маю дві машини, - розповідає Коротко про Микола Матвєєв. – "Жигулем" їжджу селом, а пікапом, що на дизельному паливі, вже в місто.
Але про свій автопарк 70-річний Микола Михайлович говорити особливо не хоче.
- Різні люди до мене дзвонять і зразу запитують за машини, - жаліється. – А чого не спитати, як моє здоров’я, наприклад?
А здоров’я трохи підводить. Місяць тому чоловік переніс операцію із заміни кульшового суглоба. Каже, все відкладав поїздку до лікарів, але вже не мав змоги терпіти біль, та й пересуватися було складно. Оперували чоловіка у Кропивницькому.
- Там живе моя рідна сестра Марина, то вона мене навідувала у лікарні, - розповідає пенсіонер.
- А як же ваше господарство в Грушці? – запитую.
- А тут за всім слідкувала сусідка, - відповідає Микола Михайлович. – Але Жульку все ж недогледіла. Коли повернувся додому, виявилося, що моя красуня скоро стане мамою. Тепер уже шукаю добрі руки для цуценят. А з курми інакша ситуація: мали висидити курчат. Але я поїхав - у птиці був стрес, і нічого не вийшло.
Батьківську хату спалив дрон
- Батьківську хату в селі Камені (Чернігівська обл.) спалив дрон, - розповідає Микола Михайлович. – Позавчора мені дзвонив мій односельчанин Володя, який ще щось вивозив з села, і казав, що все згоріло. Залишилася лише піч. Москалі спалили батьківську хату…
Та Микола Михайлович не засмучується. Каже, потроху господарює. Бо ж повертатися йому вже немає куди.
Після всіх втрат Микола Михайлович не втратив головного - почуття гумору. Сміється, жартує. Називає себе типовим донбаським хлопцем із відкритою і щедрою душею.
- Думаю, що мені вже й жіночку треба знайти, - усміхається він. - Самому ж важко вік доживати (його дружина померла за кілька днів до початку повномасштабного вторгнення. – Авт.) .
Розповідає, що охочих познайомитися вистачає.
- Одна навіть у гості приїжджала, - розповідає. - Гарна жінка. Але вона має шість дітей і двадцять онуків. Я їй відповів: як один наш олігарх казав, не маю змоги це фінансувати. Але дав з собою грошей, бо вона теж переселенка, бідова.
Жінка погостювала кілька днів, поїхала додому, а згодом надіслала йому посилку з картоплею і макаронами.
Біля хати в Грушці вже зеленіє власний город. Бігає Жулька, невдовзі народяться цуценята, а на подвір'ї стоять поруч легендарний «Жигуль» і подарований пікап. Дому на Чернігівщині більше немає. Але, здається, життя вперто будує для Миколи Михайловича новий - тут, у маленькому селі на Кіровоградщині. І, дивлячись на нього, віриться, що навіть після найстрашніших втрат людина здатна знову пустити коріння.