Гончарна столиця України - Опішня на Полтавщині - номінована на звання одного з найкращих туристичних сіл світу в рейтингу Всесвітньої туристичної організації ООН (UN Tourism). І це не тільки визнання її вікової історії: тут досі зберігають традиції і перетворюють глину на мистецтво світового масштабу. Журналістка Коротко про дізналася, чому місцева глина вважається унікальною, чим пригощають гостей за рецептами з "Енеїди" і як відрізнити справжню опішнянську кераміку від підробки
"Апошні" - значить "останній"
Походження назви "Опішня" іноді пояснюють зв'язком із місцевою глиною, адже історично цей матеріал називається опокой. Хоча є інші версії.
- Опішня в XVII–XVIII століттях була південною окраїною держави, - пояснюють у місцевій сільраді. - Тому перша версія пов'язує назву зі старослов'янським словом «апошні» (яке збереглося, наприклад, у білоруській) - тобто «крайній», «останній» населений пункт перед Диким Полем. Другий варіант - назва походить від слова «спішатися», адже тут було важливе перехрестя, де вершники зупинялися на відпочинок.
Село лежить на пагорбах із багатими покладами глини, що й забезпечило йому в майбутньому стати гончарною столицею. Майже кожна родина тут гончарська, цим ремеслом займаються поколіннями. Діти навчаються обпалювати горщики змалку.
Незважаючи на війну, туристів в Опішні останніми роками стало навіть більше. У місцевому музеї-заповіднику гончарства це пояснюють сплеском інтересу українців до свого минулого та національної культури.
- До нас зараз їздять цілими сім'ями та великими компаніями, - розповідає Коротко про завідувачка інформаційної служби Національного музею-заповідника гончарства в Опішні Світлана Пругло. - У нас величезна територія: можна гуляти цілий день, не відвідуючи одне місце двічі, тому туристи часто залишаються ночувати. Загалом у нас дев'ять музеїв, а загальна площа музейного комплексу – 19 гектарів.
Як розповідає Світлана Пругло, це не просто традиційні експозиції. Є парк монументальної скульптури, де розміщені гігантські вироби з глини заввишки до семи метрів. Це постаті людей, тварин та геометричні композиції.
Гончарі заповідають свої хати народу
Частина будівель, у яких сьогодні працює музей, це колишні будинки відомих опішнянських гончарів. Їх вони заповідали музею особисто чи передавали їхні родичі. Наприклад, всі роботи і хату-майстерню українському народу заповідала відома майстриня керамічної іграшки Олександра Селюченко. Музей відкрили 1988 року - наступного року після смерті гончарки.
- Вона все своє життя присвятила гончарству, - розповідає Світлана Пругло. - Як прототипи використовувала казкових персонажів та героїв повістей. Жила своїм ремеслом та повністю віддала себе йому.
До своїх глиняних іграшок майстриня ставилася як до дітей і сама цього не приховувала. Якщо їх доводилося далеко везти на всеукраїнські чи республіканські виставки, від переживань за їхню безпеку у керамістки могло навіть погіршитися самопочуття.
- Останні дві садиби приєдналися до нашого музею минулого року, - веде далі Світлана Пругло. - Одна - хата спадкового гончаря з відомого роду Пошивайлів - Миколи Пошивайла. Він присвятив гончарству все своє життя. Його син Олесь Пошивайло – генеральний директор нашого музею. І ще один об'єкт – музей майстра Василя Омельяненка.
Останній був найстарішим гончарем Полтавщини: на момент смерті 2021 року йому виповнилося 95 років.
- Він гончарив до останнього дня свого життя, - згадує Світлана Пругло. - Прославився на весь світ завдяки зооморфним скульптурам: баранам, бикам… Вони неймовірно витончені, гарні та відомі. Його хату музею подарувала родина.
У колишніх будинках гончарів виставлено тисячі їхніх робіт. Загалом у фондах музею зібрано понад 60 тисяч виробів із глини.
Навіщо "катати" кашу і хто така "баба-шарпанина"
Меморіальні музеї-садиби гончарів та парк монументальних скульптур - це далеко не єдині цікаві об'єкти Опішні. Дуже популярна серед відвідувачів «Опішнянська Артель», де проводять майстер-класи та продають вироби місцевих майстрів. А також етносело «Гончарія». Це культурний простір, де повністю відтворено побут гончарів минулих століть.
- Ми розповідаємо не лише «про гончарство», у нас представлена й автентична полтавська кухня. Господині пригощають стравами, про які писав в «Енеїді» Іван Котляревський, - зазначають Коротко про в місцевій раді. - Це знаменита «качана» каша, галушки, верещака, "баба-шарпанина", варенуха...
Не знаєте, що це? Пояснюємо: «качану» кашу готують, обкатуючи змочене в яйці з молоком пшоно в борошні, щоб кожне зернятко вкрилося щільною оболонкою. Полтавські галушки готуються тільки на пару. Верещака - тушкована у буряковому квасі грудинка (або інші частини м'яса), заправлена тертим хлібом та борошном. "Баба-шарпанина" - ситна рибна запіканка, а варенуха - традиційний алкогольний напій (буває медовий, яблучний, грушевий, вишневий або сливовий).
До речі, про місцеві сливи Котляревський теж писав: «Латин за царським звичаєм Єнею дари обрядив: Лубенського шмат короваю, корито опішнянських слив».
Сливи тут ростуть майже в кожному дворі, а на околиці висадили ще два гектари сливового саду. Раніше у сезон збору проводили масштабний фестиваль «Слива-фест», але на час війни його призупинили.
Як опішнянську кераміку відрізнити від китайської підробки
За традицією, раніше створювали глиняні вироби чоловіки, а розписували жінки. Найчастіше на них наносять рослинний орнамент.
Ділитись знаннями місцеві майстри не скупляться - конкурентів не бояться. Приїхавши до Опішні на екскурсію, можна виїхати звідси вже гончарем та художником: при музеї працює літня Академія гончарства.
- Навчання триває 21 день: вчимо заготовляти глину, ліпити з неї, випалювати, розписувати, - перераховує Світлана Пругло. - Учні проходять повний курс від заготівлі сировини до фінального випалу та отримують сертифікат майстра.
Навчання в академії коштуватиме 30 тисяч гривень. Але, враховуючи ціни на справжню авторську кераміку, сума має швидко окупитись, якщо ви плануєте всерйоз займатися цим бізнесом.
А можна й заробити, якщо ви вже вмієте ліпити із глини. У музеї започаткували міжнародну грантову премію Говорунів - спільно з американкою українського походження Олесею Говорун (вона онука гончарів з Опішні Миколи та Олександри Говорунів). Премію у розмірі 1000 доларів отримують молоді талановиті майстри - відбирають трьох найкращих. Їхнє завдання - створити п'ятиметрові скульптури з глини шириною 2,5 метри. Відвідувачі можуть спілкуватися з майстрами та підглядати їхні секрети безпосередньо під час роботи. Згодом цих глиняних гігантів виставляють у парку музею.
- До речі, якщо купуватимете десь у крамницях інших міст «опішнянську кераміку», будьте обережні, - попереджають спадкові майстри. - Часто під виглядом нашої продають китайський чи турецький ширвжиток.
Справжня опішнянська кераміка найчастіше має світло-жовтий або світло-бежевий відтінок. Для неї характерний рослинний розпис білими, червоними, коричневими та зеленими фарбами.
До речі
Могила відьми та місце збору чаклунів
Для тих, хто любить історію чи містику, в Опішні теж знайдеться що подивитися та послухати.
- З оглядової вежі відкривається чудовий краєвид на округу. Це реконструкція частини козацької фортеці XVIII століття, розташована на пагорбі заввишки 202 метри над рівнем моря, - кажуть місцеві. - Також ми маємо стародавнє городище VII–XII століть.
А ще від вежі веде стежка на містичну Лису гору. Про неї ходять похмурі легенди. Кажуть, одного разу молода дівчина від заздрощів до краси своєї сестри попросила у місцевої відьми прокляття. Та порадила нарвати на вершині гори у повний місяць «чорного зілля». Вночі почалася гроза, і в заздрісницю вдарила блискавка. З того часу на цій горі нічого не росте, а в народі Лису гору стали вважати місцем збирання нечистої сили.
- Люди боялися чаклунства і, щоб відлякати нечисть, встановили на горі хрест, - додають у місцевій сільраді. - До речі, за традиціями на могилі відьми заборонялося ставити хрест - вбивали дерев'яний кілок. Така могила досі збереглася на нашому старому цвинтарі.
Як дістатися
Опішня знаходиться у Полтавській області, приблизно за 45 кілометрів на північ від Полтави та за 300 кілометрів від Києва. З Полтави в Опішню з центрального автовокзалу (або автостанції №2) регулярно відправляються приміські автобуси та маршрутки до Опішні (час у дорозі - приблизно 40–50 хвилин).