Чутки про майбутню відразу після вересневих виборів до Держдуми мобілізацію розповзлися окупованими територіями з кінця весни і до сьогодні обросли неабиякою кількістю деталей. В окупованих Донецьку, Луганську та іже з ними істерики ще немає, але у розмовах на кухнях тема чергового "рекрутингу" – друга після бензину. Коротко про - про те, як в окупації готуються до важкого вересня.
Мільйон двісті голів
Тих, хто сумнівається, що Росія знову почне насильно відправляти на війну своїх чоловіків, дуже мало. При цьому результати виборів ні на що не впливають. Останніми днями зазвучала дата – 15 жовтня, і число – 1,2 мільйона людей. Звідки цифри – краще не запитувати, посилаються на «знайомих у ФСБ/на кордоні/сусіда з Міноборони» та інші «джерела». Хоча зрозуміло, що всю інформацію черпають із заблокованого телеграма, до якого успішно заходять 80-річні старі, які навіть освоїли VPN.
– Чутки ходять, усі бояться і запитують одне в одного: знову мужиків витягуватимуть з машин чи забиратимуть студентів з пар, як це було 2022-го? У нас вже нема кого забирати: ні електриків не залишилося, ні сантехніків. У ЖЕКу один співробітник на всі руки, то спробуй його спіймай! – поділився з Коротко про донеччанин Олексій. – А молодь, дивлячись на це, «змащує лижі» у бік Білорусі.
Поки мешканці окупованих міст намагаються прикинути: як проводитиметься мобілізація мільйона людей, яких не те що важко одягнути-взути – хоча б довезти до лінії фронту? Чи будуть мотивовані ці «новобранці» і скільки вляжеться їх кістьми у суху донбаську землю?
А мета яка?
Окупанти традиційно запевняють, що чутки про мобілізацію – це фейк та вигадки української пропаганди. Запевняють так само впевнено, як 2022-го, що жодної мобілізації немає, є «навчання» та «звірка облікових даних». А кадри «бусифікації», які мелькнули з Пензи, де прямо на заводі робітників забирали, назвали брехнею і дискредитацією.
Взагалі на окупованих територіях розуміють, що РФ готова на все – хоча б заради взяття Малої Токмачки, яка наче більмо на оці псує імідж «великої армії визволителів». При цьому мету «СВО», яку вже дозволено називати війною, так ніхто і не назвав. Але той факт, що в публічну площину вийшло слово «війна», говорить про те, що влада намагається хоч якось виправдати майбутню мобілізацію, нехай навіть вголос її категорично спростовує.
– Яка кінцева ціль? Кажуть, то треба вийти до кордонів Донецької області, то брати Київ, Харків та Одесу, то йти одразу на Польщу та Німеччину – загалом ніхто до ладу не знає… Їм просто потрібні люди, багато людей, яких вони покладуть незрозуміло за що. І люди це розуміють. Незважаючи на реклами «контрактів», що постійно мелькають, і мільйонні суми, до них ніхто зі своєї волі не йде, - каже донеччанин.
Хтось – в Білорусь, хтось – подалі
За його словами, молодь готується до того, що може розпочатись у вересні. Хтось, як уже було сказано, розглядає виїзд до Білорусі, благо за добу можна дістатися, хоч і дорого – поїздка з Донецька до Мінська коштуватиме 7000 рублів (від 4000 грн). Поки що на кордоні пропускають молодих людей, хоча не обходиться без «щирих» розмов із співробітниками ФСБ на тему «А хто батьківщину захищатиме?».
Хтось готує собі місце у далеких селищах, у бабусь та дідусів, сподіваючись пересидіти в глушині цю мобілізаційну напасть. Найвідчайдушніші виїжджають навіть у далеке зарубіжжя.
Жодних масових походів у військкомати, ніхто не додає собі років, аби тільки записатися до «Червоної армії», ніхто не біжить у партизани та підпільники. Окупанти відключають інтернет, перекривають бензин, загрожують відібрати вклади у населення – і все це під соусом боротьби з ворогом в особі НАТО, тому, мовляв, треба йти та боротися. Про те, що Росія отримує важкі ляпаси від колишнього «молодшого брата» – України, говорити не прийнято, це росіянам усвідомлювати дуже прикро. Тому офіційно Росія воює з усім колективним Заходом, який мало не напав на РФ і не позбавив її суверенності. Це «пояснення» смішить навіть найвідчайдушніших патріотів, а в окупованих містах у це вірять лише одиниці – співробітники міністерств та відомств. Їм за посадовою інструкцією належить вірити.
Потім усе буде добре
До 18-20 вересня, коли в Росії відбудуться «вибори», населення окупованих міст України явно дійде до "некондиції". До проблем бензину і непрацюючого інтернету додані поточні труднощі з водопостачанням, які ніяк не вирішуються, підвищення тарифів ЖКГ з жовтня (підвищення в середньому на 15-20%), перебої з поставками товарів (це пов'язано з бензином), віджим безгоспних квартир і нескінченне «ви повинні». Нагнітання в стилі «От переможемо – і все буде знову добре» діє прямо навпаки: збільшується злість не на «колективний Захід», а на місцеву владу, проте… Проте жодного бунту чи протистояння немає і не передбачається. Якщо мобілізація відбудеться – знову відловлюватимуть і забриватимуть.
– Поки що тільки бачу «антирекламу» цій війні. Спостерігаю все більше і більше камуфляжних "товарищей", які, прийшовши у відпустку, нескінченно п'ють, а потім кричать у дворах, що вони батьківщину захищають, а ми тут усі, скажімо так, погані та терміново нас усіх на фронт. У вихідні дні вже страшнувато виглядатиме на подвір'я – обов'язково хтось сидітиме і розповідатиме, як треба батьківщину любити. Молодь, люди похилого віку, роботяги все це бачать – і бажання мобілізуватися у них немає від слова «зовсім». До того ж, як з'ясувалося, озвучені суми зарплат не відповідають дійсності. Ті, хто не "на передку", отримують досить скромні гроші, тисяч 50-60 рублів (28-34 тис. грн). А ті, хто заради мільйонів йдуть на ЛБЗ (лінія бойового зіткнення), набувають статусу «безвісти зниклий», і жодних мільйонних виплат їхні родини не бачать, бо виплати – лише за загиблих, – пояснює донеччанин.