В Україні має незабаром з'явитися Національний пантеон для увічнення пам'яті видатних діячів та героїв. В історії людства пантеони стали не просто цвинтарями для визначних людей, а політико-культурними маніфестами. Через них держави відповідають на запитання: кого країна вважає своїми героями і що саме хоче передати майбутнім поколінням? Коротко про – про найвидатніші пантеони світу.
Слово "пантеон" прийшло з античного Риму, де рantheon означало "храм усіх богів". З XVIII століття термін набув нового політичного значення. Пантеонами стали називати державні усипальниці, де ховають не монархів за правом народження, а людей, визнаних символами нації: письменників, учених, революціонерів, військових, філософів. Ідея виявилася надзвичайно живучою. Франція, Великобританія, Іспанія, Польща та низка інших країн створили власні «храми пам'яті», перетворюючи архітектуру на інструмент національної ідеології.
Пантеон у Римі
Римський пантеон старший за всіх сучасних національних пантеонів майже на 2000 років. Перший храм на цьому місці поставив Марк Агріппа в 27 році до нашої ери. Потім після численних пожеж імператор Адріан фактично перебудував його знову приблизно в II столітті нашої ери. То справді був храм «всіх богів» Римської імперії.
Після падіння Риму будівля збереглася завдяки тому, що у VII столітті її перетворили на християнську церкву. Саме це врятувало пантеон від руйнування та розбирання на будівельні матеріали – долі, що спіткала багато античних споруд.
У період Відродження пантеон почали використовувати як місце поховання видатних діячів Італії. Найзнаменитішим став художник Рафаель, похований тут 1520 року. Пізніше у пантеоні з'явилися могили італійських королів Віктора Еммануїла II, Умберто I та його дружини, королеви Маргарити.
Сьогодні утримання будівлі фінансується італійською державою через Міністерство культури та туристичні програми.
На відміну від французького пантеону, тут немає формалізованої процедури відбору нових поховань: Пантеон фактично перестав виконувати роль сучасної національної усипальниці.
Паризький пантеон
Одним із найвідоміших пантеонів вважається Panthéon у столиці Франції. Його історія починається в 1744 році, коли хворий король Людовік XV дав обітницю побудувати нову церкву святої Женев'єви, якщо одужає. Монарх одужав, а 1764 року було закладено перший камінь нового храму.
Але доки йшло будівництво, Францію захлеснула революція. У 1791 році Установчі збори вирішили перетворити майже добудовану церкву на «храм великих людей епохи свободи». Саме тоді виникло сучасне значення слова «пантеон».
Першою людиною, урочисто вміщеною в пантеон, став революційний політик Оноре Мірабо. Щоправда, згодом його останки видалили після політичного скандалу: з'ясувалося, що Мірабо таємно співпрацював із королівським двором, і революціонери сприйняли це як зраду. Першим «безперечно» пантеонізованим героєм став Вольтер.
Сьогодні, окрім Вольтера, у паризькому пантеоні увічнені Жан-Жак Руссо, Віктор Гюго, Олександр Дюма, Еміль Золя, Марі та П'єр Кюрі тощо.
До речі, коли 2002 року президент Жак Ширак вирішив перенести до Пантеону останки Олександра Дюма, це викликало бурхливу суспільну дискусію. Автор «Трьох мушкетерів» був онуком чорношкірої рабині з Гаїті. Для частини французьких консерваторів його пантеонізація виглядала як політичний жест мультикультуралізму. Чи може бути «Обличчя Франції» не білим – ось що хвилювало французів у той момент… Утім, 2021 року у французький пантеон перенесли останки чорношкірої Джозефін Бейкер – співачки та учасниці французького Опору. У пантеон перенесли не самі останки Бейкер: на прохання сім'ї вона залишилася похованою в Монако, а в Парижі розмістили символічний саркофаг із землею з кількох місць її життя.
Паризький пантеон залишається державним інститутом пам'яті. Рішення про поховання у ньому ухвалюють президент Франції та парламентські структури. Кандидат повинен вважатися фігурою національного значення, який зробив внесок у культуру, науку чи державу, має загальнонаціональне визнання та символічну цінність для республіки, а також політично прийнятний. На сьогодні розглядається питання перенесення до пантеону останків співака Шарля Азнавура та письменника Альбера Камю.
Утримання пантеону фінансується з бюджету Франції, а також за рахунок туристичних квитків та культурних програм. Нещодавній масштабний проєкт реставрації бані та фасадів обійшовся французькій державі більш ніж у 100 млн євро. Щорічно пантеон відвідують сотні тисяч людей.
Вестмінстерське абатство у Лондоні
Формально Вестмінстер – це церква і місце коронації британських монархів. Але фактично це один із найстаріших національних пантеонів Європи. Традиція поховань тут склалася ще в середньовіччя. Першим великим літератором, похованим у абатстві, став Джеффрі Чосер у 1400 році. Саме його могила започаткувала знаменитий «Куточок поетів». Сьогодні тут увічнені Чарльз Дікенс, Редьярд Кіплінг, Ісаак Ньютон, Чарльз Дарвін, Стівен Хокінг, Лоуренс Олів'є та інші.
У Великій Британії немає єдиного державного закону про пантеонізацію. Рішення про поховання у Вестмінстерському абатстві ухвалює церковна влада спільно з державою та спеціальними комітетами. Наприклад, поховання вченого Стівена Хокінга в абатстві у 2018 році викликало дискусію. Частина британців запитувала себе: чи не перетворюється абатство з королівської усипальниці на пантеон інтелектуальної еліти? Але в цілому сусідство Хокінга з Ньютоном і Дарвіном багато хто сприйняв здраво: наука лягла в основу британської ідентичності.
Тема для нової суперечки – кандидатури майбутніх членів пантеону: Маргарет Тетчер, Девіда Аттенборо та Алана Тюрінга. Особливо суперечливий останній: національний герой Тюрінг колись переслідувався за свою гомосексуальність, і доведеться якось британцям переоцінювати своє минуле…
Абатство фінансується за рахунок туристичних квитків, благодійних фондів, пожертв та частково за рахунок державної підтримки реставраційних проєктів. Утримання комплексу обходиться у десятки мільйонів фунтів щорічно.
Національний пантеон Польщі у Кракові
Поняття національного пантеону у Польщі історично нерозривно пов'язане з Вавельським кафедральним собором у Кракові. Традиція закладалася ще в середньовіччі, коли Вавель був королівським некрополем, але в XIX-XX століттях собор остаточно перетворився на головний символ польської пам'яті. Саме у вавельських криптах упокоїлися некороновані герої нації: Юзеф Понятовський, Тадеуш Костюшко, Адам Міцкевич та маршал Юзеф Пілсудський.
Однак у XXI столітті стало очевидним, що Вавель перевантажений політичними смислами, а рішення про нові поховання в його сакральних стінах викликають найгостріші суспільні розколи. Найрезонанснішим прикладом став похорон президента Леха Качиньського та його дружини Марії після авіакатастрофи під Смоленськом у 2010 році. Тоді польська влада вирішила помістити їхній прах поруч із королями, що спровокувало багатотижневі протести. Критики стверджували, що масштаб постаті загиблого президента не відповідає історичній величі Вавеля, тоді як прихильники бачили у ньому символ сучасної трагедії Польщі.
Ця дискусія наочно показала, що Вавель є надто чутливим політичним інститутом. Щоб розвантажити королівські крипти та уникнути нових громадянських конфліктів, у Кракові вирішили інституціоналізувати цю традицію інакше. У 2012 році в місті було офіційно засновано окремий Національний пантеон Польщі у крипті костелу Святих Петра та Павла. Цей новий простір повністю відокремили від політики: він створений виключно як місце упокою видатних діячів польської науки, мистецтва та культури, таких як Станіслав Лем чи Кшиштоф Пендерецький.