Херсон, Буча, Гостомель, Андріївка, а ще Суми, Харків, Чернігів, Кривий Ріг, Миколаїв. У цих містах сьогодні квітнуть троянди, вирощені підприємницею із селища Трояндове (Одещина) Ольгою Чеботарьовою. Вона подарувала тисячі кущів людям, які пережили окупацію і війну. Самої Ольги вже немає серед живих, але її троянди й досі розквітають по всій Україні. Про історію життя "трояндової феї" дізнавалася кореспондентка Коротко про.
Надсилають фотографії квітів і дякують
«Олю, цвітуть ваші троянди, буяють». «Дякую вам за ці неймовірні квіти. Вас уже немає, а вони й далі дарують людям красу». «Завдяки вашим працьовитим рукам тепер милуюся такою красою. Пам'ятаємо…». Такими повідомленнями досі наповнюється група «Троянди з Трояндового» у соцмережах. Її заснувала підприємиця Ольга Чеботарьова.
Жінки не стало у грудні 2025 року, але люди продовжують писати їй так, ніби вона й досі поруч. Називають "трояндовою феєю" і "королевою троянд", надсилають фотографії квітів, дякують за подаровані саджанці, згадують її доброту.
Троянди Ольги Чеботарьової ростуть і квітнуть по всій Україні. Вона не лише продавала саджанці, а й щедро дарувала їх. Тисячі кущів безкоштовно поїхали до міст, які пережили російську окупацію - Херсона, Бучі, Гостомеля, Андріївки. Її «троянди перемоги» також висадили у Сумах, Харкові, Полтаві, Миколаєві та багатьох інших містах.
А найбільше диво можна побачити вдома у Чеботарьової, у Трояндовому, що в Одеській області. Кілька гектарів землі щоліта перетворювалися на справжнє море квітів. Сотні сортів троянд, тисячі кущів і аромат, який запам'ятовувався кожному, хто хоча б раз сюди приїжджав.
Та й саме селище недарма має таку милозвучну назву. До 2016 року воно називалося Кірове. А вже під час декомунізації перейменували на Трояндове. Про таку назву багато років мріяв місцевий фермер, «трояндова легенда» Микола Громлюк.
Саме він понад 40 років тому заклав тут перші великі плантації троянд, створив приватне підприємство «Трояндова республіка», де зібрав близько 500 сортів цих квітів. Але найцінніше, що залишив після себе, - знання. Адже навчив односельців вирощувати троянди, доглядати за ними і любити цю справу. Селяни й досі кажуть: дав людям ремесло, яке годує сім'ї.
Любила кожну квітку
Однією з тих, хто продовжив його справу, стала Ольга Чеботарьова. Спочатку вирощувала троянди для себе. А з 2014 року почала займатися трояндовим садівництвом професійно. Орендувала землю, згодом отримала ділянку від сільської ради, постійно шукала нові сорти, експериментувала, доглядала за квітами, продавала їх по всій Україні. Казала, що це сімейна справа. Мріяла працювати на полі разом із чоловіком Геннадієм, який після початку повномасштабної війни добровольцем став на захист країни.
- Оля обожнювала троянди, — розповідає Коротко про її сестра Ірина. – Вона була завзятою, постійно щось планувала. Минулого року облаштувала систему зрошення, адже в нас посушливий край. Шукала нові сорти, хотіла ще більше поповнити свою колекцію. Ви питаєте, яка троянда була її улюбленою? Я не знаю (сумно усміхається. – Авт.). Мабуть, усі. Вона любила кожну свою квітку однаково.
Вирощувати троянди – справа не з легких. Вони потребують постійного догляду, правильного ґрунту, обрізки, захисту від шкідників і хвороб. Це примхливі квіти. Але Ольга запросто могла покласти до замовлення ще кілька саджанців «у подарунок». Якщо знала, що людина втратила дім чи пережила окупацію, то дарувала ще більше. Так з'явилися її «троянди перемоги». А разом із ними - десятки друзів по всій Україні.
У грудні минулого року життя Ольги та Геннадія трагічно обірвалося. Подружжя заснуло у власному будинку і більше не прокинулося. Причиною став чадний газ. Без батьків залишився їхній 15-річний син Євгеній. Зараз ним опікується Олина сестра Ірина.
На той момент на полі росло до ста тисяч трояндових кущів - майже 500 сортів.
- Я розуміла, що сама не впораюся, - пригадує Ірина. - Знайомі порадили звернутися до місцевого підприємця Олександра. Він погодився продовжити справу наших Олі й Гени. Інколи радиться зі мною. Я допомагаю, чим можу, бо завжди була поруч із сестрою, вела її бухгалтерію. Але найголовніше для мене те, що Олині троянди живуть.
І щоліта у Бучі й Херсоні, Харкові й Сумах, біля відбудованих будинків і на подвір'ях розпускаються троянди, які колись із любов'ю виростила жінка із маленького селища Трояндове.
Кажуть, людина живе доти, доки живе пам'ять про неї. Ольгу Чеботарьову пам'ятають не лише рідні. Про неї нагадують тисячі трояндових кущів по всій Україні. Щоліта хтось фотографує свою першу квітку, надсилає світлину у групу «Троянди з Трояндового» і пише: «Олю, вони знову розцвіли...».
Мабуть, саме так і виглядає справжня спадщина. Не пам'ятник із каменю і не меморіальна дошка, а живі троянди, які щовесни нагадують: добро нікуди не зникає, а продовжує квітнути.