Прем'єр-міністр Великої Британії Кір Стармер оголосив про свій намір піти з посади очільника уряду та лідера Лейбористської партії. Він заявив про відставку 22 червня на тлі внутрішньопартійного тиску, що посилився після останніх виборчих невдач лейбористів. Стармер залишатиметься на посаді до завершення виборів нового лідера партії, щоб забезпечити впорядкований перехід влади.
Він також заявив, що покине посаду лідера Лейбористської партії. Про своє рішення Стармер вже повідомив Короля і заявив, що попросив Національний виконавчий комітет лейбористів підготувати все для виборів нового прем’єра.
- Зараз моя партія ставить питання: чи є я найкращим кандидатом, щоб очолити нас на наступних загальних виборах. Я почув відповідь нашої парламентської фракції на це питання і з гідністю приймаю цю відповідь, - сказав Стармер.
Якщо відставка буде фіналізована, Сполучене Королівство отримає вже сьомого прем'єр-міністра за останнє десятиліття — це найвища динаміка зміни влади у країні за останні два століття.
У 2024 році Стармер привів Лейбористську партію до перемоги після 14 років перебування в опозиції. Але майже відразу його кабінет зіткнувся, пише The Guardian, із політичними проблемами. Його уряду не вдалося оперативно розв'язати кризу вартості життя, покращити стан системи охорони здоров'я (NHS) та прискорити загальне економічне зростання. Крахом для лідерства Стармера стали травневі місцеві вибори 2026 року, на яких лейбористи зазнали нищівної поразки. Тоді ж помітно зросли рейтинги правопопулістської партії Reform UK Найджела Фараджа, що неабияк налякало рядових депутатів-лейбористів перед майбутніми загальними виборами.
Додатковим ударом по репутації прем'єра стало призначення Пітера Мандельсона послом Великої Британії в США, після чого випливли його значно ширші зв'язки з одіозним фінансистом Джеффрі Епштейном, ніж вважалося раніше. Також масла у вогонь підлив публічний коментар Дональда Трампа в соцмережах, який заздалегідь спрогнозував відставку Стармера через провал в енергетичній та міграційній політиці.
Політичний розкол усередині партії став публічним у травні 2026 року, коли міністр охорони здоров'я Вес Стрітінг демонстративно подав у відставку, заявивши про повну втрату довіри до глави уряду. Тоді ж група впливових урядовців, включно з очільницею МЗС Іветт Купер, зажадала від прем'єра визначити чіткий графік своєї відставки.
Остаточною точкою неповернення для Стармера став тріумф його головного внутрішньопартійного конкурента - 18 червня на спеціальних довиборах у виборчому окрузі Мейкерфілд перемогу здобув Енді Бернем — впливовий лейборист, який заради цього залишив посаду мера Великого Манчестера, аби повернутися до Вестмінстера (згідно з правилами партії, очолити її може лише чинний член Парламенту). Бернем розгромив кандидата від Reform UK, набравши 55% голосів. Його союзники одразу розгорнули кампанію за висунення ексмера на посаду прем'єра.
- 17 червня Стармер відреагував на інцидент у Ла-Манші з військовим кораблем РФ та британською яхтою.
- 16 червня видання Politico повідомляло, що Велика Британія на полях саміту "Великої сімки" (G7) оголосила про додаткові санкції проти РФ та підписала важливу угоду в сфері ядерної енергетики з Києвом.