Ці кадри облетіли світ: юна українська гімнастка Софія Країнська піднімається на подіум чемпіонату Європи серед юніорок. Але замість звичної усмішки переможниці на її обличчі - максимальне напруження. Дівчина дістає навушники, вставляє їх у вуха і заплющує очі. У цей момент під склепінням арени починає лунати гімн країни-агресорки…
Так 15-річна Софія Країнська відреагувала на рішення Міжнародної федерації гімнастики повністю повернути росіян і білорусів на змагання з усією їхньою національною символікою - з гімнами та прапорами. Про те, що вона відчувала в ті секунди, чому навушники стали її єдиним захистом і як доводиться тренуватися під нічними обстрілами, срібна призерка ЧЄ Софія Країнська розповіла журналісту Коротко про.
Навушники допомогли впоратися з емоційним навантаженням
- Софіє, ви виграли срібло юніорського ЧЄ з художньої гімнастики у вправах зі стрічкою. Якими були ваші думки та емоції, коли зрозуміли, що здобули медаль?
- Очікування оцінки було надзвичайно хвилюючим. Спочатку я навіть не могла повірити, що стала другою. Потім мене накрила ціла буря емоцій: радість, хвилювання та гордість за свою країну. Поруч була Ірина Іванівна Дерюгіна, і я міцно її обійняла та розплакалася від щастя. У цей момент я подумала про всіх тренерів, які допомагали мені на цьому шляху, та про свою родину.
- Що для вас означає ця медаль?
- Ця медаль - результат багатьох років праці. Вона доводить, що потрібно вірити в себе і не здаватися навіть тоді, коли дуже важко.
- Уперше з 2022 року на змаганнях із художньої гімнастики були присутні представниці країни-агресорки з усією національною символікою. Наскільки це на вас впливало?
- Для нас, українських спортсменок, це непросто. Але ми приїхали представляти свою країну та показувати свої результати. Саме на цьому я намагалася зосередитися під час виступів.
- Церемонія нагородження стала моментом, який широко обговорюють. Ви вийшли на п’єдестал, заплющили очі та закрили вуха. Що ви хотіли донести цим жестом присутнім у залі?
- Слухати російський гімн під час церемонії нагородження було для мене дуже непросто. Навушники стали способом захистити себе від додаткового емоційного навантаження в цей момент. Це не був жест неповаги до спорту, змагань чи суперниць. Це була природна реакція людей, які живуть у реальності війни та щодня відчувають її наслідки.
- Які емоції ви переживали в той момент?
- Це було дуже важко емоційно. Коли стоїш на п’єдесталі, ти хочеш радіти своєму результату, але водночас чуєш гімн країни, яка приносить стільки болю Україні.
Переглянути цей допис в InstagramДопис, поширений Mariya Muzychenko | RG Media (@muzychenko.photos)
Спочатку просто хотіла навчитися робити шпагат
- З чого для вас почалася гімнастика?
- На гімнастику мене привели батьки, коли мені було 4 роки. Тоді я пішла за компанію з подружкою. Хотіла просто навчитися робити шпагат і місток. Спочатку це були заняття, за які я отримувала наліпки в щоденник. Під час розтяжки деякі дітки плакали, а мені було зовсім не боляче, і досить швидко почали виходити омріяні шпагат та місток. Так потроху, а головне - із задоволенням, я почала займатися серйозніше. До Школи Дерюгіних я прийшла у 2016 році, і саме там побачила красиві купальники та виступи старших дівчат. Напевно, у той момент я буквально закохалася в цей вид спорту.
- У гімнастиці потрібно дуже наполегливо працювати та демонструвати залізну дисципліну. Як вам у юному віці вдається це робити?
- Звичайно, буває непросто, але я дуже люблю те, чим займаюся. Коли є мета та бажання ставати кращою, дисципліна стає частиною щоденного життя. Також мені дуже допомагають тренери та підтримка близьких.
- Ви належите до нового покоління гімнасток, становлення яких відбувається вже під час повномасштабної війни. Наскільки сильно це впливає на ваш розвиток?
- Війна впливає на всіх українців. Це складно морально та виснажливо. Нерідко під час нічних обстрілів я сплю в укритті. У такі ночі сон не може бути повноцінним і глибоким, а зранку потрібно йти на тренування та працювати на повну силу. Але ми цінуємо кожну можливість тренуватися, виступати та представляти Україну на міжнародній арені, показуючи світові, що наша нація живе й бореться.
- Ви тренуєтеся, маючи перед очима приклад таких спортсменок, як Поліна Каріка і Таїсія Онуфрійчук. Чого ви навчилися, спостерігаючи за їхньою роботою?
- Насамперед працьовитості та професійному ставленню до своєї справи. Вони показують, що великі результати приходять через щоденну працю, терпіння та віру в себе. Для мене Поліна і Тая - це еталон. І, звичайно, тренуючись разом із ними в залі, я намагаюся переймати не лише технічні моменти, а й, найголовніше, подачу самих вправ так, щоб глядач не міг відвести погляд ні на секунду.
Мрію стрибати, як Анна Безсонова
- Софіє, яка ви поза залом?
- Люблю проводити час із друзями та родиною, дивитися фільми, слухати музику, малювати, готувати щось цікаве та просто відпочивати. А ще я люблю подорожі, під час яких можу ходити пішки цілий день. А бувають дні, коли хочеться просто полежати з улюбленою книгою.
- Чим займаються у житті ваші батьки, чи пов’язані вони зі спортом?
- Тато - фінансовий директор, а мама - інженер. Вони є для мене найбільшою підтримкою та опорою завжди й у всьому.
- Що може підняти вам настрій після важкого тренування чи змагань?
- Час із близькими людьми, хороший фільм або просто усвідомлення того, що я зробила все, що могла.
- Наскільки важливою у вашому житті є музика? І чи слухаєте ви її перед виступом? Якщо так, то яку?
- Перед виступом можу послухати спокійні або мотивувальні пісні, які допомагають налаштуватися та зібратися. Моя улюблена співачка - Біллі Айліш, і я знаю напам’ять усі її пісні.
- Як виглядає ваш ідеальний день, коли немає ні змагань, ні тренувань?
- У вихідний можна довше поспати, провести час із родиною чи друзями, погуляти, подивитися фільм чи почитати книгу. Такі дні трапляються рідко, тому я їх дуже ціную. Якщо ж вдається вирватися на кілька днів, то зазвичай ми їдемо за місто. Обожнюю плавати - це мене заспокоює.
- Чи складно поєднувати спортивну кар’єру з навчанням?
- Так, це непросто, тому що тренування займають багато часу. Але я намагаюся все встигати, правильно розподіляти свій час і відповідально ставитися до навчання. Навчаюся в дистанційній школі «Оптіма», а також займаюся з репетиторами.
- Чого ви мрієте досягти у художній гімнастиці?
- Я не мрію на сто років наперед. Якщо заглянути в мій гімнастичний щоденник, то там, де потрібно записати мрії, у мене написано: навчитися робити 5–6 обертів панше, виконувати багато обертів "Рафаелі" та стрибати, як Анна Безсонова. Тому моя головна мрія - постійно розвиватися і ставати кращою версією себе. А що буде далі - покаже час.