У міжнародному спорті - нова хвиля поступок країні-агресорці. Не встигла українська спортивна спільнота розпочати боротьбу проти нещодавнього скандального рішення Міжнародної федерації гімнастики (FIG), яка повністю реабілітувала росіян, як за аналогічним сценарієм пішли і у фехтуванні. Міжнародна федерація фехтування (FIE) офіційно скасувала всі санкції проти дорослих збірних Росії та Білорусі. Згідно із заявою організації, оприлюдненою 2 червня, російським спортсменам не просто повертають доступ до турнірів - їм повертають право виступати під власним державним прапором і гімном.
Це рішення фактично знищує поняття «нейтральний статус», яке хоч якось обмежувало присутність представників РФ на турнірах. Першим майданчиком, де російські фехтувальники вийдуть на доріжки в національній символіці, стане липневий чемпіонат світу 2026 року в Гонконзі.
Про те, чому спортивні інституції демонструють слабкість цінностей і як українським атлетам доводиться боротися з цією несправедливістю, журналісту Коротко про розповіла чемпіонка світу та дворазова чемпіонка Європи з фехтування на шпагах Влада Харькова.
Бачити повернення росіян морально важко
- Владо, якою була ваша реакція на рішення FIE?
- Моя позиція щодо цього залишається незмінною. Я вважаю це рішення ганебним і дуже сумним сигналом для всього спортивного світу. Воно демонструє слабкість системи цінностей не лише окремих спортивних організацій, а й багатьох спортсменів, які готові заплющувати очі на війну та її наслідки заради повернення до звичного стану речей.
- Наскільки воно стало несподіванкою?
- До цього йшло дуже довго і поступово. Ми всі бачили, як крок за кроком представників Росії повертають до міжнародного спорту, тому нинішнє рішення є радше продовженням цього процесу, ніж чимось раптовим.
- Наскільки складно морально тепер тренуватися, змагатися, знаючи, що представники країни-агресорки вже не несуть жодної відповідальності за всі ті жахливі дії, які чинить їхня держава на території України?
- Для українських спортсменів це, безумовно, непроста ситуація. Ми щодня живемо в реальності війни, знаємо ціну людських життів і втрат. Тому бачити, як представники країни-агресорки поступово повертаються до міжнародного спорту без реальної відповідальності, морально важко. Але це не змінює нашої боротьби.
Ми робимо все, що можемо. Ми виграємо медалі, представляємо Україну на міжнародній арені, озвучуємо свою позицію, пишемо звернення та скарги, спілкуємося з представниками інших федерацій і намагаємося доносити правду про те, що відбувається в нашій країні. Це велика робота як у спорті, так і поза ним.
Важливо залишатися у спорті
- Чи є підтримка українських спортсменів з боку представників інших країн? Чи до цієї теми вже всі байдужі?
- Так, підтримка є. Є спортсмени та федерації, які продовжують нас підтримувати й розуміти нашу позицію. Водночас з кожним роком стає дедалі складніше утримувати увагу світу до війни, і це також реальність, з якою ми стикаємося.
- Якими можуть бути наслідки цього рішення для світового фехтування?
- Такі рішення створюють небезпечний прецедент. Вони показують, що навіть найфундаментальніші принципи можуть поступово відходити на другий план під впливом політичних чи інших інтересів. Не виключаю, що це може стати сигналом і для інших міжнародних федерацій.
- Що, на вашу думку, слід робити українським спортсменам і федерації у цій ситуації?
- Потрібно продовжувати робити те, що ми робимо зараз. Залишатися сильними, бути конкурентоспроможними, використовувати кожну міжнародну платформу для донесення своєї позиції та не дозволяти світу забувати про війну.
- Бойкот - не вихід, правильно?
- Це дуже складне питання. На мою думку, відмова від участі автоматично позбавляє нас можливості бути почутими й представляти Україну на міжнародній арені. Тому сьогодні особливо важливо залишатися у спорті, боротися за результати та використовувати свій голос там, де його можуть почути.