Через затяжну війну, дискусії навколо зниження мобілізаційного віку, з міркувань безпеки чи просто у пошуках кращої долі українська молодь виїжджає за кордон. Велику частку реальних і потенційних мігрантів складають випускники, які націлені на вищу освіту у європейських університетах. Чи тільки міркування про безпеку керують вчорашніми школярами, які освітянські прорахунки можуть стимулювати відтік абітурієнтів, яка доля чекає на українські заклади вищої освіти (ЗВО) - своїми думками з Коротко про поділився колишній міністр освіти, президент Національного університету біоресурсів і природокористування Станіслав Ніколаєнко.
Навіщо стільки випробувань, коли йде війна
- Сьогодні суспільство стурбоване проблемою «втраченого покоління». В МОН масовий відтік молоді заперечують. Станіславе Миколайовичу, а які ваші спостереження?
- На Національний мультимедійний тест зареєструвалося понад 355 000 осіб. Ця цифра включає, окрім нинішніх випускників, випускників минулих років, професійно-технічних коледжів, молодь, яка складатиме тести в спеціальних центрах за кордоном. Загалом показник на рівні 2025-го, але насправді з кожним роком число випускників буде падати, вже є прогнози, що наступного року ми матимемо орієнтовну цифру 250 000. А в роки, коли я працював міністром освіти (2005 – 2007 рр. - Ред.), на перший курс вступали 650 000 чоловік, випускалися з вишів близько 500 000.
- Подейкують, що батьки багатьох випускників, особливо хлопців, вже спакували валізи, щоб відправляти дітей за кордон після НМТ.
- Просто констатувати факти, розводити руками і гадати, поїдуть чи не поїдуть, марна справа. Що ми зробили, щоб сьогоднішні випускники не поїхали, а ті, які за кордоном, - приїхали? Так, об’єктивно маємо війну, маємо безпекові загрози. Але ж є й інші чинники. Моє переконання, що окремі діячі, які сидять в Міносвіти - так звані представники громадських організацій, бек-офісів, грантових проєктів, - просто знущаються з українського абітурієнта.
Було виважене ЗНО, тепер гаряче НМТ, а в магістратуру ціла купа - ЄВІ (єдиний вступний іспит), ЄФВВ (єдине фахове вступне випробовування), потім на випуску ЄДКІ (єдиний державний кваліфікаційний іспит), щось іще й іще. Навіщо стільки випробувань? Коли йде війна, коли у ЗВО починає бракувати студентів, навіщо правила прийому роблять щорічно жорсткішими?
Якщо хтось мені скаже, що таким чином зростає якість підготовки абітурієнтів, я в це не вірю. Бо насправді бачу, як викладач, що якість знань падає. Складність тестових завдань піднімають і піднімають, а кількість дітей зменшується, і тому вони змушені просто опускати шкалу оцінювання. Скажімо, де раніше була «двійка», зараз ставлять «трійку»…
Через проблеми з тестами, особливо зі вступом до магістратури, деякі випускники взагалі не хочуть їх складати, а їдуть до Словаччини, Чехії чи Польщі, де в багатьох ЗВО не вимагають іспитів, дають гуртожитки, стипендії. Так само зустрічає нашу молодь Угорщина. А ми весь час дітей ніби від себе відштовхуємо.
НМТ має складатися не з 4 предметів, а з 2-х
- Що б ви запропонували?
- Міністерство освіти повинне радикально переглянути, спростити умови вступу, скоротити їх, бо раніше було 14 сторінок, а сьогодні вже 120. Національний мультимедійний тест, на мою думку, має складатися не з 4 предметів, а з 2-х. Для гуманітаріїв - це українська мова та історія, можливо, ще елементи англійської. Для технарів – українська мова і математика.
Складати в один день 4 іспити у спекотному класі чи в сирому укритті під час тривоги - це дуже важко.
- Студентська міграція з України була і до війни. Не в таких, звичайно, обсягах, як зараз, але вчитися за кордоном вважалося престижним.
- Тоді це компенсувалося молоддю, яка приїжджала з інших країн вчитися до нас. Ми мали близько 53 000 іноземних студентів. Був час, коли в НУБіП навчалися і американці на ветеринарному, і поляки. А в 90-х роках було близько 700 - 800 студентів із Африки, Латинської Америки, Азії. Деякі і зараз хочуть приїздити, навіть попри війну, але Міграційна служба і Міносвіти так виписали правила прийому, що це практично неможливо. Наприклад, термін реєстрації на вступ однаковий як для українця, так і іноземця. Але ж іноземцю це зробити складніше, треба розібратись, підготуватися…
Таке враження, що Ми і Вони існують окремо. Ми - це університети, Вони - міністерство. Роз’єднані - замість того щоб співіснувати разом. Я думаю, ближчим часом буде зміна міністра і протверезіння освітньої політики. Тим більше, що і народні депутати вже набралися досвіду, краще розуміють життя.
Два майбутні філософи - на весь курс
- Торік прохідний бал у більшості закладів вищої освіти становив 130. Це невисока планка. Цього року вона може ще опуститися?
- Бал - це відносний показник. Бал дається не за фактичне оцінювання знань того чи іншого предмету. Це показник - «студент відносно студента». Ви показали кращі результати - отримали вищий бал. Я показав гірші - отримав нижчий. Але це не має прямого стосунку до якості знань і здатності людини продовжувати навчання. Тому не страшно, коли середній бал невисокий. Вчорашній школяр, коли стане студентом, все надолужить, якщо захоче, і таких прикладів багато. Він не винен, що в сільській школі слабко викладали математику, як міг - так і склав іспит, але ж це не тупик, не хрест на людині. Треба, щоб емпатія була до абітурієнта, щоб ми не тиснули на цих дітей, а їх підтримували.
- Як ви ставитися до тверджень, що через демографічну ситуацію конкуренція між ЗВО буде жорсткішою, що їх кількість скоротиться шляхом поглинання слабкіших сильнішими?
- Якщо в країні стало менше людей, зрозуміло, що і закладів вищої освіти буде менше. Щодо конкуренції, то це пережоване "грантоїдське" гасло, що університети будуть завзятіше боротися за студента, бо муситимуть виживати. За якого студента? Як конкурувати із львівськими університетами, харківськими колегами? От я говорив з батьками із Кіровоградської області. У них дві доньки, обидві вчаться на філософів у Острозькій академії. Два майбутні філософи - на весь курс! Яке тут може бути виживання чи навчання?
Державі слід реалістично подивитися на мережу ЗВО і як вона організована, обговорити з громадами, що доцільно зробити. Наприклад, сконцентрувати підготовку філософів в Києві чи Львові. Так само по інших напрямках. Це нонсенс, коли держзамовлення зі спеціальності дається на 2-3 особи. Треба щоб мінімально була навчальна група. А взагалі уряд хоча б знає, які потрібні кадри, в нього є економічна стратегія?
У Європі обмежують максимальні ціни на навчання, у нас - мінімальні
- Тобто реорганізацію вишам все одно доведеться пройти?
- Я вважаю, що так. Проте пускати все на самоплив не можна. Проводити її точно треба не шляхом замучування студентів та викладачів, у яких немає достатнього навчального навантаження. Коли чую від "грантоїдів", що ми не будемо фінансувати університети залежно від кількості студентів, ми будемо платити за якоюсь ефемерною формулою «гроші ходять за дитиною» - то це повна дурня.
В усьому світі гроші розподіляються між університетами залежно від кількості студентів, наукової діяльності, від наявної бази - чи це інженерія, чи це інформаційні технології, чи педагогіка. У нас на педосвіті давно поставили хрест. Південноукраїнський педагогічний в Одесі вже кілька років не набирає вчителів фізики, хімії, біології. У столичному педуніверситеті імені Драгоманова 7-8 математиків, 5 фізиків, 3 біолога… Як реалізувати НУШ в таких умовах?
- А як з природничими напрямками? Наприклад, у вашому виші.
- Минулого року НУБіП набрав на агрономію 200 студентів за держзамовленням і до 70 - на контракт. На ветеринарію більше 100 за держзамовленням і 60 на контракт. На тваринництво і рибництво - разом 120 осіб.
Наш університет - один із найкращих у Східній Європі, ми стабільно входимо до престижних європейських рейтингів. Але ми також маємо втрати. Наприклад, на біотехнології минулого року менше набрали, ніж раніше, з екології теж... На екологію сьогодні додумалися третій екзамен ставити в магістратуру і прохідний бал не менше 150. Навіщо? Чому треба вводити обмеження на бухгалтерський облік, на економіку? А ще піднімають вартість контрактного навчання.
Спеціальною, вибачте, не зовсім розумною постановою Кабміну встановили мінімальні ціни на престижні спеціальності. У нас на бухгалтера, на інформаційника, на економіста та юриста сільськогосподарського профілю ціна буде 74 000 на бакалавра і 90 000 на магістра на рік. В університеті ім. Шевченка - більше 100 000 грн.
Український учитель отримує на рік в середньому 130 000 гривень. Як він зможе заплатити за навчання дитини 70 тисяч? А ще 15 тисяч за гуртожиток, а ще й із собою щось дати... В Європі вишам обмежують максимальні ціни, щоб не брали більше, а у нас мінімальні - щоб не менше. Таке враження, що в уряді позакривали очі, вуха і живуть в якомусь паралельному світі.
Міграція - це нормальне явище, проблему можуть становити лише масштаби
- Президентка НАУ Ксенія Семенова припустила, що ЗВО частково виживатимуть за рахунок того, що молодь, яка виїхала до закордонних вишів, буде отримувати «запасний диплом» в українських.
- Це ніяка не новина. Це давно вже реалізується в багатьох університетах. У нас сьогодні з 12 вишами у Франції, Німеччині, Польщі, Чехії укладені угоди про подвійні дипломи. Студент отримує диплом і в країні перебування, і в Україні. Причому це працює вже десятки років, і зараз у нас так студенти навчаються. Це не масова практика, але вона існує.
- До слова, в країнах Європи є студентська міграція? Наприклад, щоб поляки їхали вчитися до Німеччини чи навпаки.
- Так, існує. Студентська міграція сама по собі - це нормальне явище, проблему можуть становити тільки її масштаби. От, наприклад, зараз ми вчимо за своїми програмами 600 студентів з Китаю. Вони перебувають у себе в країні, наші викладачі туди їздять. А аспіранти з Піднебесної - це 30 чоловік - вже вчаться на очному відділенні і живуть у нас. Є аспіранти з Індії, колишніх країн СНД.
- Демографи найдужче переживають не через те, що випускники їдуть за кордон, а через те, що вони там залишаться назавжди. Ви вірите, що хтось повертатиметься?
- Я не вірю, я переконаний, що більша частина молоді повернеться. За кордоном теж є свої проблеми. В тій же Польщі, де зараз при владі президент з націоналістичними поглядами, в побуті на наших дітей тиснуть. Більшість іноземних вишів ставляться до українців приязно, але є й такі, що не дуже наших сприймають.
Справа не тільки в цьому. Генетично своє - це своє. От мій син, який три місяці викладав у Китаї, повернувся і перше, що зробив, коли заїхав в Україну, взяв шматок нашого хліба, м’яса, випив нашої води і каже, що відчув, що він удома. Якщо наші державні справи підуть вгору, а вони мають так піти, діти будуть повертатися. Буде все добре!