Для української держави запровадження санкцій щодо власних громадян, які вчинили економічні злочини, а також підтримали державу-агресора є чи не єдиним способом досягти певного рівня справедливості. Блокування активів, скасування звань та інші обмеження, що запроваджуються як запобіжний захід до моменту притягнення до відповідальності судом – не найбільш юридично чистий, проте ефективний метод зафіксувати ставлення держави до тих, хто наніс їй шкоду, але не планує її компенсовувати. Саме тому оскарження санкцій, судячи з судової практики, де-факто є справою малоперспективною. Чи зміниться цей тренд – можна буде спостерігати під час розгляду гучного кейсу Миколи Лагуна. Екс-власник збанкрутілого “Дельта банку”, якого звинувачують у співпраці із росією та завданні збитків державі на понад 1,5 млрд доларів, судиться з Володимиром Зеленським про скасування указу щодо санкцій, накладених РНБО у вересні 2025 року.
Санкції за загрозу нацбезпеці
Першу версію Закону України «Про санкції» було ухвалено на хвилі російської агресії та анексії Криму ще в 2014 році. Від моменту прийняття він зазнав понад півтора десятки змін, більшість із яких тільки розширювали повноваження держави у запровадженні санкційних механізмів та звужували простір для оскарження потенційними фігурантами. Процес накладання санкцій побудований як триступенева вертикаль: ініціатором можуть бути Служба безпеки України, Національний банк, Кабінет Міністрів або Президент, далі запропоновані списки фізичних та юридичних осіб із відповідним переліком санкцій виносяться на засідання Ради національної безпеки і оборони. Рішення РНБО, в свою чергу, затверджує Президент своїм указом. Передбачено понад 25 видів санкцій – від блокування активів і рахунків до заборони займати посади. Підстави для санкцій сформульовано максимально широко: «дії, що створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності». Станом на 2026 рік серед понад 13000 підсанкційних фізичних осіб понад 1500 є громадянами України.
Оскаржити санкції, а конкретніше – указ Президента про затвердження рішення РНБО – можна у Касаційному адміністративному суді в складі Верховного суду, а апеляційною інстанцією буде Велика палата Верховного суду. Саме рішення РНБО оскаржити неможливо, бо без указу глави держави воно не набирає чинності. А РНБО взагалі не є субʼєктом правовідносин, бо це колективний орган. Немає можливості оскаржити і першоджерело – тобто саме подання на санкції. Наприклад, у випадку СБУ це може бути таємна інформація, а скаржник, який оскаржує санкції, та його адвокати – можуть не мати допуску до таємниці. Більше того, і судді, які не мають такого допуску (його надає СБУ) – теж не можуть розглядати відповідні справи.
Крім того, Верховний суд розглядає ухвалення рішення про санкції як виключну дискрецію Президента в межах його повноважень (а не просто церемоніальну функцію затвердження рішення РНБО). І переглядати законність підстав для санкцій – це фактично втручатися в ці повноваження. Більше того, оскільки йдеться про тимчасові обмеження (за аналогією з тим, як в управління АРМА активи передаються на певний час до винесення вироку судом), то й стандарт доказування провини фігуранта може бути нижчим. Наприклад, згадаймо, що санкції можуть бути запроваджені за “потенційні” ризики. Відтак по суті тут не працює доктрина презумпції невинуватості. При цьому в Україні не існує механізму “компенсацій” за “неправильно” запроваджені санкції чи “покарання” відповідальних за “випадкові” чи “безпідставні” обмеження.
Станом на середину 2024 року з понад 400 оскаржень указів Президента, лише в одному випадку скаргу було задоволено: з французького громадянина зняли санкції через те, що на момент їх запровадження він уже понад три роки не мав стосунку до підсанкційної компанії. Більш свіжої статистики на сайті Верховного суду немає, проте регулярні огляди практики показують, що ситуація мало чим відрізняється від даних півторарічної давнини.
Микола Лагун тягне час
Попри те, що окремі рішення про санкції уже зазнали критики з боку Європейського суду з прав людини, на загальний трек це мало впливає. Верховний суд не зобовʼязаний переглядати свою практику автоматично за рекомендаціями ЄСПЛ. Ба більше, в умовах, коли в інший спосіб досягнути справедливості фактично неможливо, санкції залишаються чи не єдиним механізмом хоча б часткового притягнення до відповідальності злочинців і шахраїв.
Приклад – справа колишнього власника збанкрутілого “Дельта Банку” Миколи Лагуна, якого внесли до санкційних списків у вересні 2025 року через низку доведених звʼязків із росією: наявністю російського паспорту, активами і сплатою податків на окупованих територіях, звʼязками із головою Російського фонду прямих інвестицій Кірілом Дмітрієвим. Його включили до “пакету” з російськими чиновниками, бізнесменами і причетними до порушень прав людини в тимчасово окупованому Криму, пропагандистами і проросійськими діячами з Молдови. Екс-банкіру на 10 років заблокували активи, заборонили платежі і йому самому, і на його користь, тепер він не зможе купувати чи продавати бізнес, нерухомість, виводити кошти за кордон - фактично здійснювати будь-яку фінансову діяльність. Виняток - повернення коштів Фонду гарантування вкладів.
Наступним кроком після запровадження санкцій в Україні мало б стати аналогічне рішення в ЄС та Великобританії, а також США, Японії, Канаді, Австралії і Новій Зеландії, Швейцарії, які часто синхронізують з Україною економічні санкції проти фінансових шахраїв, що виїхали з країни і стали фактично недосяжними для українського правосуддя. Для Лагуна це, ймовірно, мало б означати, що він не зможе проживати у Відні, відпочивати на Сен-Жан-Кап-Ферра у Франції. Тому ймовірно доведеться реалізовувати “план паспорта” – а саме переїжджати до росії
Навіть попри санкції, Лагун продовжує керувати своїми активами як в Україні так і за кордоном, а підставні менеджери за півроку дії обмежень не понесли жодної відповідальності за те, що допомагають екс-банкірові їх обійти. Натомість, за оцінками, увесь обсяг нанесених ним та його спільниками збитків державі у вигляді виведених коштів рефінансування, неповернутих депозитів і кредитів з фіктивними заставами на підставні компанії – перевищує 1,5 млрд доларів.
Нещодавно стало відомо, що Лагун має намір оскаржити указ Зеленського про санкції, накладені рішенням РНБО. Представляти інтереси екс-банкіра в суді буде Марина Мироненко (Сіліна) з адвокатського обʼєднання “Літігейшн Груп”. Партнер обʼєднання Юрій Демченко відомий тим, що пропонує чоловікам послуги з ухилення від військової служби, на чому його “ловили” журналісти-розслідувачі. Засідання, яке мало відбутися у справі 1 квітня, було відкладено: суд отримав нові документи від сторін і взяв час на їх вивчення до початку червня. Попереднє засідання не відбулось через несплату представниками Миколи Лагуна судового збору.
Утім, з огляду на практику Верховного суду, шанси екс-власника “Дельта банку” на успішне оскарження санкцій – мінімальні. По-перше, немає сумнівів у злочинній діяльності Лагуна: більше десятка епізодів в різних кримінальних справах, сотні сторінок матеріалів, що детально описують схеми виведення коштів рефінансування через підставні компанії в офшорні юрисдикції, задокументовані невиплачені борги перед Нацбанком, Фондом гарантування вкладів, Укрексімбанком, Ощадбанком – лише невеликий перелік його “досягнень”. По-друге, докази звʼязків із росією не становлять великої державної таємниці: бізнес-схеми, через які Лагун ймовірно отримує прибутки та фінансує діяльність терористичних організацій на окупованих територіях – багато разів публічно описані. А наявність коштів в активах за межами країни підтверджується судовою суперечкою в Лондонському суді на понад $120 млн, яку Лагун програв представникам групи компаній “Фокстрот”.
***
Виглядає, що спроба оскарження санкцій відіграє для Лагуна таку ж роль, як свого часу ініційована ним – але не підтверджена через суд – процедура індивідуального банкрутства як фізичної особи, через яку Лагун планував “легально” списати з себе понад 10 млрд грн. боргів із 12 млрд. грн., які він “визнав”. І ця роль – з огляду на завчасну безперспективність оскарження санкцій в Верховному суді – максимальне затягування часу. Фактично Лагуну та його адвокатам вдавалось це робити протягом останніх 12 років, що минули з часу виведення “Дельта банку” з ринку та початку перших кримінальних проваджень і судових розглядів щодо діяльності лауреата премій “Людина року” кінця 2000-х. Тож задача правоохоронних органів і судової системи зараз – не дати цьому процесові затягнутися, а ухвалити швидке і законне рішення щодо підтвердження підстав для накладення санкцій Радою нацбезпеки на підставі матеріалів СБУ за співпрацю із росією в умовах повномасштабної війни.